ҐРЕЙФ, Леон де - Біографія, життя і творчість письменника

(1895 - 1976)

ҐРЕЙФ, Леон де - творчість письменника

ҐРЕЙФ, Леон де (Greiff, Leon de; автонім: Ґрейф Хеслер, Франсіско де Асіс Леон Бохіслао — 22.07. 1895, Медельїн - 11.07. 1976, Богота) — колумбійський поет.

Ґрейф зізнався у спогадах, що не закінчив ані середньої школи, ні університету. З ліцею його виключили через бійку з вихованцями єзуїтського коледжу та образу превелебного отця Каетано, котрому майбутній найкращий колумбійський поет заявив, що той «не священик, а смердючий рояліст». Із гірничого інституту його відрахували за «образу дією» наставника-інженера, котрий неґречно висловився з приводу поетичного обдарування юнака. Леон заявив сім’ї, що відправляється вивчати право — і зайнявся головною справою свого життя, поезією. Ґрейф заробляв на прожиття службою у відділі статистики одного з відомств Міністерства шляхів сполучення. Вечорами сидів у центрі Боготи у кав’ярнях «Аутоматіко» та «Віндзор» — «фабриках поезії», як він їх образно називав. Там і народжувалися вірші. У розпал підпільної боротьби в країні Ґрейф був заарештований. Проте незабаром жандармський офіцер повернув зошит із віршами авторові, вигукнувши: «Ось ваші вірші, маестро, і побий мене грім, якщо я що-небудь зрозумів!». Він висловив загальну думку — зрозуміти Ґрейфа. було неможливо: поет використовував прийоми, абсолютно чужі іспанській традиції. Це й «словотворчість», відважні неологізми, які руйнували звичні значення слів, і консонантна музичність вірша, заснована на алітераціях, незвичних для іспанського слуху, і цілий букет незвичайних слів із далеких часів, далеких країн, різних культурних пластів.

У 50—70-х pp. у поета прийшло визнання. Із цього приводу один із критиків зауважив: «Отже, гора прийшла до Магомета. Не Леон Ґрейф пробився до читача, а читач доріс до розуміння свого сьогоднішнього кумира». Тепер Ґрейф зміг залишити роботу статистика. Він очолив відділ культури у Міністерстві освіти, був дипломатом у Швеції — країні своїх предків. Він хотів померти влітку 2000 року — «під знаком Лева» (Ґрейф пишався своїм ім’ям: батько назвав його Леоном на честь Л.М. Толстого), у 105 років, але не дожив до визначеного строку чверть століття. Коли він помер, газети вийшли з траурними статтями: «Колумбія втратила свого найкращого поета».

Як поет, Ґрейф дебютував близько 1915 р. у м. Медельїні, де входив до складу літературної групи «Паніда» (від Пана — бога лісів). Через кілька років Ґрейф перебрався до столиці країни Боготи, де швидко висунувся в число провідних представників нової, модерністської колумбійської поезії. Ранні вірші Ґрейфа, написані під впливом поезії романтиків, символістів, парнасців», характеризує поетика герметизму, індиферентне ставлення до соціально-критичної проблематики, поетичні експерименти, спрямовані на оновлення традиційних засобів поетичного вираження.

Екстравагантною, авангардною манерою поетичного бачення світу вирізнялася вже перша віршова збірка Ґрейфа «Поетичні виверти» («Tergi-versaciones», 1925). У подальші роки Ґрейф створив ще цілий ряд поетичних збірок, серед яких найбільш відомими є: «Книга знаків» («Libro de signos», 1930), «Проза Ґаспара» («Prosas de Gaspar», 1937), «Поетична антологія» («Antologia poetica», 1942), «Перекладений Леон де Ґрейф» («Leon de Greiff traducido», 1969) та ін. Новаторські авангардистські пошуки Ґрейфа, за словами С Мамонтова, спрямовувались головним чином на реформування ритміки вірша («вибухи ритмів») з метою підпорядкувати її особливостям інтонації та ритму музичних творів. Ґрейф спирається на традиції романського віршування і музики, використовуючи притаманні для нього жанрові та строфічні форми: сонети, балади, сонатини, ноктюрни, інколи навіть зауважуючи при цьому конкретні музичні тональності: фа-мажор, мі-бемоль, до-мажор та ін. Серед провідних тем поезій Ґрейфа — тема кохання, екзотичний латиноамериканський пейзаж, інтерпретація національних міфів та легенд, сюжетів інших латиноамериканських та європейських поетів. Своєрідність художнього стилю Ґрейфа визначають дві домінанти, притаманні як для ранніх його поезій, так і для зрілої творчості: підкреслена музичність його віршів та іронічний пафос світосприйняття. За оцінкою критики творчість ґ. стала важливою поєднувальною ланкою між поезією, що зберігала та примножувала традиційно романські форми віршування, і сучасними, більш вільними формами вірша.


В. Назарець