Література першої половини ХХ століття
Авангардистські й модерністські тенденції в поезії на початку ХХ ст.
Гійом Аполлінер (1880-1918)
Гійом Аполлінер — найвизначніший французький поет-модерніст початку ХХ століття. Його справжнє ім’я — Вільгельм Аполлінарій Костровицький. Він був позашлюбним сином збіднілої польської аристократки Ангеліки Костровицької. Батьком майбутнього поета був вірогідніше за все італійський офіцер Франческо Флуджі д’Аспермон. Хлопчик виховувався матір’ю, а пізніше взяв її прізвище.
Дитинство Вільгельма Костровицького пройшло в Італії (народився ж він у Римі), а юність — на півдні Франції: в Монако, Канні, Ніцці. Освіту він дістав у французьких колежах і ліцеях названих міст.
У 1897 році Аполлінер оселився у Парижі, хоча французьке громадянство зміг отримати лише у 1916 році. Тут він стає завсігдатаєм поетичних кафе, знайомиться з французькими поетами П.Фором, А.Сальмоном, М.Жакобом, починає писати вірші. У 1901 р. журнал «Гранд Франс» уміщує першу невелику добірку його поезій під прізвищем «Костровицький». Пізніше з’явиться підпис «Гійом Аполлінер». В ньому перше з імен, даних поетові при хрещенні (Вільгельм-Альберт-Володимир-Олександр-Аполлінарій), стало на французький лад — Гійом, а останнє — прізвищем Аполлінер.
1901 року Аполлінер їде у Німеччину. Тут він прожив понад року, здійснюючи звідти подорожі до Чехії, Бельгії та Голландії. Позбавлений засобів до існування, Аполлінер змушений найнятися домашнім вчителем французької мови у родину Міло. В цей час він переживає першу душевну драму — нерозділене кохання до Анні Плейдон, молодої англійки, яка служила тут гувернанткою. З цього почуття народились ліричний цикл «Рейнські вірші» та поема «Пісня нелюбого» .
Упродовж 1903-1907 років Аполлінер працює в різних символістських виданнях, де друкує вірші (згодом вони увійдуть до його збірки «Алкоголі»), новели, переклади з Боккаччо, нотатки про письменників і художників. У 1905 р. він знайомиться з Пікассо, а також зближується з французькими художниками-авангардистами (А.Матісс, Л.Брак, Ф.Леже).
1911 року було видано першу поетичну збірку Аполлінера. Вона мала назву «Бестіарій, або Кортеж Орфея» і являла собою зібрання вишуканих афористичних чотиривіршів, присвячених певним тваринам («Кішка», «Заяць»,»Слон»), птахам («Голуб», «Павич»), комахам («Гусінь», «Блоха»). Книга нагадувала читачу про середньовічний жанр бестіарію — твори про тварин, рослин, каміння, причому як реальних, так і фантастичних, що супроводжувалися алегоричними дидактичними тлумаченнями. У поетичних мініатюрах аполлінерівського «Бестіарію» відчувається прагнення поета схопити і втілити в образі кожну мить життя. Це гімн «орфічному» дару проникати у таємниці буття, відчувати, зокрема, його трагізм.
Цього ж року в житті Аполлінера відбулася незвичайна подія. Вона була пов’язана із викраденням з Лувру знаменитої «Джоконди» Леонардо да Вінчі. У крадіжці було запідозрено Аполлінера. Він був заарештований, деякий час провів у в’язниці і був визволений лише завдяки протесту визначних французьких митців. Перебування там не пройшло для поета марно — з'явився цикл віршів «У в'язниці Санте», що увійшов до книги «Алкоголі». Картина ж повернулася до музею наприкінці 1913 р., її вкрав італієць Вінченцо Перуджа — столяр, який ремонтував і виготовляв рами для Лувра.
У 1913 році вийшла поетична книга Г.Аполлінера «Алкоголі», яка містила у собі вірші, написані впродовж п’ятнадцяти років творчості. Пояснюючи назву твору, поет говорив, що в ньому йдеться про «життя, палюче, немов спирт». Поет відходить від символістської камерності, зануреності у світ інтимних переживань та поетичних видінь. Він відкриває потужний ритм нового, ХХ століття, його революційні імпульси. Так народжувався своєрідний «ліричний епос» Аполлінера з притаманним йому почуттям залученості до історії, масштабністю поетичного видіння, поетизацією буденного.
В «Алкоголях» поет тяжіє до мозаїчності образів, композиція творів збірки характеризується «зв’язною фрагментарністю». Ліричний епос («Зона», «Кортеж», «Мандрівник») поєднується з інтимною інтонацією, безпосередністю почуття, музикальністю («Міст Мірабо», «Лорелея», «Марі», «Прощання», «Хвора осінь»). Тут ми знайдемо описи тихих ренських берегів («Ніч на Рейні») і шумних паризьких вулиць («Зона»), роздуми про невблаганний плин часу («Міст Мірабо») і про нерозривний зв’язок поета з людством («Кортеж»). У збірці є як верлібри, так вірші з традиційними розмірами. До часу видання «Алкоголів» Аполлінер відмовився від пунктуації: він вбачав у ній спосіб насильницького регулювання ритму вірша. У листі до рецензента «Алкоголів» А.Мартіно поет зазначав, що розділові знаки з віршів усунув тому, що вони здаються йому «зайвими і справді є такими; ритм і пауза вірша — оце і є справжня пунктуація, іншої не треба».
Аполлінер настільки споріднився із Францією, що, коли почалася Перша світова війна, добровольцем пішов на фронт із патріотичних міркувань. З весни 1915 р. до 17 березня 1916 року поет знаходився на фронті, спочатку рядовим в артилерії, потім лейтенантом у піхоті. За відвагу Аполлінера було нагороджено Бойовим Хрестом. На війні він отримав тяжке поранення в голову.
1917 року була поставлена п’єса Аполлінера «Груди Тірезія», яку він назвав «сюрреалістською драмою». «Я вигадав прикметник «сюрреалістська», - відзначає автор у передмові до п’єси, - що... досить влучно визначає ту тенденцію мистецтва, яка... ніколи ще не служила для формулювання ніякого кредо, ніякого художнього чи літературного постулату». У авторській передмові Аполлінер висунув цілу низку принципів, що отримали розвиток у театральному авангарді ХХ ст., зокрема, у драматургії абсурду (Е.Йонеско, С.Беккет та ін.). Так, він закликає до оновлення театру, до відродження театральної умовності: «необхідно повернутися до природи, але не імітувати її, як у фотографії. Коли людина забажала зімітувати рух, вона створила колесо, на ногу несхоже. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи». Аполлінер також наголошує на взаємодоповненні та взаємозаміні полярних жанрів: трагічне має стикатися з комічним, а патетика переходити в бурлеск. Сама ж «сюрреалістська драма» зображувала перетворення героїні — Терези, яка не бажає бути іграшкою в руках чоловіка і народжувати дітей, на ... чоловіка Тірезія. Аполлінер так описує цю метаморфозу: «вона голосно кричить, розстібає блузку і виймає звідти свої груди, червону і синю; вона кидає їх, і вони піднімаються вгору як повітряні кульки, прив’язані за нитку».
У 1918 році виходить другий значний поетичний збірник Аполлінера «Каліграми. Вірші Миру і Війни». Цю книгу можна назвати автобіографічним щоденником-сповіддю, відзначеним трагічним сприйняттям війни. Вона об'єднала фронтові поезії із так званими «каліграмами», віршами-експериментами, що становлять своєрідний синтез власне поезії і візуальних мистецтв. Ці «каліграми» - ще один формальний винахід Аполлінера, народжений його зацікавленням змінами в тодішньому образотворчому мистецтві й чутливістю до візуального вигляду друкованого тексту. Вірші- «каліграми» написано у формі малюнків, де рядки розташовані таким чином, що нагадують обриси предметів, які описуються у цих віршах.
Збірка «Каліграми» складається із двох частин. До першої увійшли поезії, написані у довоєнний час (1913 р. та на початку 1914 р.), і фронтові поезії. Тут автор також продовжує багато й сміливо експериментувати. Так з'являються його «поезії-розмови», «поезії-репортажі», «поезії-каліграми».
Формалістичні експерименти Аполлінера - поезії-каліграми - різновид фігурних віршів, які практикувалися в пізньоантичній ліриці та поезії бароко. Популярними подібні «віршові іграшки» були й в українському бароко (Іван Величковський). Їх визначальна особливість - розміщення рядків таким чином, щоб конфігурація тексту вірша на папері витворювала обрис речі чи явища, про яке йдеться. Наприклад, найбільш відома Аполлінера каліграма «Зарізана голубка й водограй». Розташуванням літер неоднакового розміру та різними напрямками рядків вона утворює обриси голубки над струменями фонтана, що символізує вічний плач над загиблими на війні. Цікаво, що славнозвісна голубка Пікассо була навіяна саме цим образом Аполлінера.
О постаті убиті любі
О дорогі розквітлі губи
Міє Маріє
Єтто Лорі
Анні і ти Маріє
Де ви дівчата
Я вас питаю
Та біля водограю
Що плаче й кличе
Голубка маревіє
Каліграмою є і відома поезія «Маленьке авто», зовнішній малюнок якої підігнаний під обрис автомобіля. Вірш написаний верлібом. Він переповнений несподіваними метафорами, дивними асоціаціями, особистим відчуттям та переживаннями, народженими передчуттям війни. Все служить розкриттю головної ідеї вірша: війна — «нова епоха», всеохоплююча, всепоглинаюча, захватить і «маленьке авто» — автора і його друга, конкретне реальне життя маленької людини; і «зрілі люди» відчують себе незахищеними, безпорадними — «ніби щойно насолились».
У збірці «Каліграми» Аполлінер широко застосовує монтаж. Він поєднує, наче склеюючи, уривки газетних статей, афіш, випадкових фраз, почутих у кафе, намагаючись відтворити ритм сучасного життя та утвердити естетичну цінність усіляких її проявів. «Каліграми» вважаються найбільш складною збіркою Аполлінера у галузі поетичної мови та образності. Згодом збірка викликала чимало наслідувань з боку дадаїстів і сюрреалістів.
9 листопада 1918 р. життя поета обірвалося. Аполлінер так і не зміг оправитись після поранення, здоров’я його було підірваним, і помер він у Парижі внаслідок грипу. Він помер саме того дня, коли весь Париж тріумфував з приводу перемоги над Німеччиною у Першій світовій війні. Як писала Гертруда Стайн, смерть Аполлінера обернулася не лише горем і скорботою для його близьких, а й розпадом колишнього товариства друзів. На смерть поета було написано чимало віршів, наприклад «Во славу Гійома Аполлінера» кубіста Блеза Сандрара і «Смерть Гійома Аполлінера» дадаїста Трістана Тцара.
Після смерті Аполлінера публікація його творів не закінчується. 1918 року друкується його програмна стаття «Нова свідомість і поети» - своєрідний поетичний заповіт Аполлінера. Він вважає, що провідною рисою «нової свідомості» є «дослідження і пошук істини», як в етичній сфері, так і «в галузі уяви». Аполлінер говорить про «подив» як про особливість цієї «нової свідомості», але застерігає від того, якщо нова свідомість не знайде «подиву» «тривкий фундамент здорового глузду й досвіду». У статті Аполлінер також обгрунтовує закономірність формальних пошуків у новій поезії, закликає до синтезу музики, живопису, кіно і літератури, до розкріпачення поетичної мови, до збереження національної своєрідності мистецтва.
У 1920 р. вийшов роман Аполлінера «Жінка, що сидить», напсаний у сюрреалістичній манері, і драма «Колір часу», в якій засуджено жорстокість війни й індивідуалістичну втечу від дійсності. А у 1952 році опубліковано збірку «Меланхолічнпий страх», куди увійшли ненадруковані за життя поета вірші.
Художній світ Гійома Аполлінера складний і багатогранний. Ліризм поєднався в ньому з філософським напруженням, трагічне світовідчуття — з вірою у майбутнє, фольклорні мотиви — з найсучаснішими засобами зображення, експеримент - із розвитком та збагаченням літературних традицій.
Аполлінер не любив пов’язувати свою творчість із різними «ізмами». Він писав: «Назви шкіл не мають жодного значення і служать лише для щоб розрізняти групи живописців і поетів. Істотне лише прагнення до одного світобачення і до пізнання світу в його цілісності». А про себе сказав: «Я не маю власної поетичної системи, вірніше, маю їх багато». І дійсно, в поезії Аполлінера дивовижно співіснують різні поетичні стихії: класицизм, романтизм, реалізм, символізм, кубізм, симультанеїзм, сюрреалізм.
Аполлінер був сміливим експериментатором, намагався реформувати поезію Однак аполлінерівський пошук нових віршових форм і нового змісту не був кардинальним розривом із традицією. Досить влучно про французького митця висловився Ілля Еренбург: «він був не тільки великим поетом, але й людиною нової доби, трошки припудреним срібним пилом давніх європейських доріг». Аполлінер прагнув перейняти найсуттєвіші естетичні знахідки попередніх літературних епох, вважаючи, що «нова свідомість має запозичити у класиків тверде тяжіння до здорового глузду, переконаний у своїй правоті критичний дух, цілісний погляд на світ і людську душу, а також почуття обов'язку, що очищає емоції. Нова свідомість має намір успадкувати від романтиків здатність досліджувати будь-яку сферу буття, де є цікавий для літератури матеріал, що сприяє прославленню життя, хоч би в яких формах воно проявлялось».
Рання творчість Г.Аполлінера (поезії «Ніч на Рейні», «Дзвони», «Лорелея» із «рейнського циклу» віршів, «Міст Мірабо», «Прощання» та ін.) ще тісно пов'язана з романтичною та символічною традиціями. Проте вже у вірші «Міст Мірабо» можна помітити експериментаторство поета, попри наявність у ньому мотивів класицистичних (чітка циклічна форма; мислення опозиціями), романтичних (суб’єктивізм оповіді; переживання ліричного героя), імпресіоністичних (залежність сприйняття від настрою), символістських (вода як символ плинності життя і почуттів; міст як символ розлуки, межі між минулим, теперішнім і майбутнім). Це експериментаторство знайшло відображення у ритміці вірша, його плинності, особливому синтаксисі, позбавленому будь-яких розділових знаків. У «Мості Мірабо» Аполлінер відтворив ритм ткацької пісні ХІІІ сторіччя. Він спромігся створити шедевр інтимної лірики. Кохання, що минає, протиставляється у вірші водам Сенам, які завжди течуть під мостом.
Читаючи аполлінерівську поезію, легко помітити ту велику роль, яку відіграє у ній також графічна побудова (поділ на строфи, пропуски, відступи, переноси, рядки різної довжини, незвичне розміщення вірша на сторінці). Поет вважав, що розділові знаки заважають цілісному сприйняттю віршів, якого можна досягти лише завдяки відчуттю їх внутрішнього ритму. Вільна поезія Аполлінера стала переламним явищем в історії французького віршування, скутого віковими правилами, які передбачали і графічну структуру віршів.
Ще одне нововведення Аполлінера - ефект здивування, який досягається за допомогою раптової, неочікуваної метафори, багатозначного символу. Так, зона може бути і робітничим Парижем, і зоною життя, сучасності, і замкнутим простором із власними законами. «На горло скаране сонце» — трактуватися і як апокаліпсичне передбачення, і як схід сонця з-за горизонту, і як початок нового життя.
Аполлінер постійно застосовував неочікувані порівняння й метафори. З легкістю він співставляв, наприклад, сучасні поняття з міфологічними, поетичне — з прозаїчним. Так, Ейфелеву вежу, цей символ ХХ століття, він порівнює з пастушкою серед овечого стада, вознесення Христа — зі злетом аероплану, а розрив снаряду — з цвітінням мімози. Він мріяв створити античного циклопа, накачуючи в нього повітря велосипедним насосом, або ж натягнути провода між давніми вежами Кельнського собору. Двері будинків Аполлінер зображав івикривленими від сміху, а пагорби гралися у нього в чехарду.
Отже, поет виходить за межі традиційних літературно-художніх естетик. Його знайомство з творчістю художників-кубістів і, зокрема, з картинами Пабло Пікассо дало новий поштовх для пошуку і значною мірою зумовило домінування урбаністичних мотивів у подальшій творчості. Кубісти провели своєрідну реформу пластичного відтворення дійсності. Вони сприймали й відтворювали світ у роз'єднаних геометричних формах і обсягах.
Аполлінер скористався цією інтелектуально-значущою мистецькою знахідкою. Його урбаністичні поезії, дещо співзвучні з віршами французьких символістів Шарля Бодлера і Поля Верлена, бельгійського поета Еміля Верхарна та росіянина Олександра Блока, відображають життя людини у Парижі чи просто у мегаполісі, життя людини, втиснутої у геометричні форми стандартних міських будівель. Цілком новаторською є його урбаністична поема «Зона», де поєднання епічного і ліричного начал стало одним із найсуттєвіших відкриттів XX ст., своєрідним «новим ліризмом» у поезії Аполлінера, що полягає у спробі тотального відтворення дійсності через сприйняття окремої людини.
Політематичність поеми (основні мотиви: мінливість людської долі у сучасному світі, місто і людина, виникнення нової свідомості, технізація і прискорення ритму життя) базується на принципі симультанеїзму. Аполлінер поєднує в суцільному, одночасному потоці, в даний момент, на даній сторінці події, що відбувалися в різний час і в різних місцях. Такий стиль схожий на різнобарвну газетну сторінку, на поєднання миттєвих знімків у кінематографі. У такий спосіб поет створює містку картину людської долі. Об'єднання розрізнених фрагментів, епізодів буття відбувається саме у свідомості людини. Можна стверджувати, що поезія Аполлінера з її симультанним зображенням дійсності через думки людини великою мірою сприяла подальшому розвитку модерністського мистецтва.
Поема «Зона» демонструє й інші новаторські знахідки поета. Симультанність зображення та розширення хронотопу (художнього часу і простору) до безкінечності створює на рівні форми і змісту відкритість самого тексту, відчуття приходу нової ери. Античність співіснує тут з християнською добою, сьогодення — з вічністю; вулиця Омон-Тьєвіль розширюється до меж Парижу, потому— до Франції, Європи, Землі і Космосу.
Новаторство «Зони» полягає і в тому, що Аполлінер вводить у художню тканину поетичного твору, здавалося б, зовсім непоетичні явища: афіші й вивески, стіни і реклами, стогін сирен і червону пірину емігрантів. Чеський поет Вітезлав Незвал назвав цю поезію «могутнім поетичним каскадом».
Художні позиції Гійома Аполлінера відкрили нові можливості ліричного самовираження, затвердили в поезії епічну масштабність художнього видіння, складну і несподівану метафоричність, асоціативність поетичного мислення, розкутість поетичної мови (верлібр, відміна пунктуації тощо).
Традиції Аполлінера знайшли своє продовження в поезії Луї Арагона, Поля Елюара, Сен-Жон Перса, поетів-дадаїстів і сюрреалістів, у драматургії Антонена Арто, Ежена Йонеско, Жана Жене, Фернандо Аррабаля, у прозі Бориса Віана і Ромена Гарі.
Запитання і завдання:
Зробіть характеристику життєвого і творчого шляху Г.Аполлінера.
Поясніть назви поетичних книг Г.Аполлінера: «Бестіарій», «Алкоголі», «Каліграми».
Що символізують образи ріки і мосту в поезії «Міст Мірабо»? Чи сприймаються вони відірвано один від одного?
У чому полягає художня своєрідність поезії Г.Аполлінера «Зона»?
Яку художню функцію виконують образи водограю, «що плаче й кличе», та голубки, яка «маревіє» поруч у поезії «Зарізана голубка й водограй»? Як у цьому творі постає образ війни?
Прослідкуйте, як в поезії Г.Аполлінера сполучаються риси різних літературних напрямів.
Наведіть приклади оригінальних метафор і порівнянь з поетичних творів Аполлінера.
Як у ліриці Г.Аполлінера знайшло своє відображення його поетичне експериментаторство?
Рекомендована література:
Балашов Н. Гийом Аполлинер и современность //Инострання литература. — 1961.
Божович В. Поэзия зрительных образов //Вопросы литературы. — 1978. - № 3;
Стерн А. Таємниця Гійома Аполлінера //Всесвіт. — 1965. - № 12; Хартвиг Ю. Аполлинер. — М.,1971.
Посилання на схожі матеріали:
Дата останньої редакції: 10 березня 2026