С. Лем — представник філософської фантастики - ЗАРУБІЖНА ФАНТАСТИКА XX—XXI СТОЛІТТЯ
Польський письменник, сатирик, філософ і фантаст.
Народився 12 вересня 1921 року у Львові (на той час — територія Польщі) в родині лікаря. Там же минули його дитячі та юнацькі роки, про які він розповів у книзі «Високий замок». Закінчивши гімназію, у 1939 році Лем вступив до медичного інституту рідного міста. Вищу освіту здобув на медичному факультеті Львівського університету. Німецька окупація Львова влітку 1941 року перервала навчання. Юнак опинився в Кракові і вступив на медичний факультет Ягеллонського університету. Оскільки відмовився складати випускні іспити, не захотів бути лікарем, отримав сертифікат про закінчення курсу навчання.
Працював асистентом на кафедрі психології, в науково-дослідницькому інституті, займався історією і теорією науки.
Підсумком його досліджень стали праці з філософських основ кібернетики «Діалоги» (1957) і філософських аспектів прогнозування майбутнього «Summa technologiae» (1964).
Станіслав Лем — найвідоміший представник філософської фантастики. Мав почесне членство з 1973 по 1976 рік в американській організації письменників — фантастів. Через критику американської науково-фантастичної літератури його було виключено. Письменник написав такі твори: науково-фантастичний роман «Астронавти» (1954), утопія «Магелланова хмара» (1955), роман «Едем» (1959), «Соляріс» (1961), «Повернення з зірок» (1961) та ін.
Станіслав Лем був одружений з Барбаре Лесняк, мав сина Лукаша. З 1947 року він почесний мешканець Кракова. У 1981 році письменник — фантаст отримав почесну наукову ступінь Вроцлавського Технічного університету, пізніше — Опольского, Львівського і Ягеллонського університетів.
Лем — один із найбільш відомих авторів.
Помер Станіслав Лем 27 березня 2006 року від тривалої хвороби серця у м. Кракові.
Соляріс (1961)— один із шедеврів сучасної наукової фантастики. С. Лем у своєму творі намагався зобразити не стільки якусь конкретну космічну цивілізацію, скільки невідому форму матерії, явище біологічне, а може навіть психологічне, яке не збігалося з очікуванням, надіями, передбаченням сучасників.
Головна тема роману — гіпотетична зустріч людей з носіями інопланетного розуму, пошук відповіді на запитання: «Чи готове людство до зустрічі з Невідомим?», змалювання меж людського пізнання.
У творі висвітлені такі проблеми: філософські — взаємовідношення матерії і духу, свідомості; метафізичні — чи можливе мислення без свідомості; моральні — чого можуть чекати люди, на що сподіватися, встановивши зв'язок з мислячими морями.
Розповідь у романі йшла від імені вченого — біолога Кріса Кельвіна, який прибув на дослідницьку станцію віддаленої планети Соляріс із метою підтвердити або спростувати необхідність пошуку контакту з величезною субстанцією Океан.
Планету Соляріс було відкрито давно. Проте майже 40 років до неї не наближався жоден корабель, оскільки аксіомою вважалася теорія Гемоу-Шеплі про неможливість виникнення життя на планеті з подвійних зірок. Однак вчені через спостереження і обчислення дійшли висновку, що Соляріс мав постійну орбіту і заслуговував на дослідження.
Планета Соляріс майже цілком покрита розумним Океаном, мислячою структурою, яку вчені — фізики назвали «плазматичною машиною», здатною до цілеспрямованих дій в астрономічному масштабі. Океан — це велетенський мозок, який випередив у своєму розвитку цивілізацію. Він не будував мостів, літальних машин, а займався тисячократним перетворенням — «онтологічним аутометаморфозом», тобто штучно синтезував людські тіла, навіть удосконалював їх, вносячи в їхню субатомну структуру незбагненні зміни. Він — єдиний мешканець загадкової планети, яку багато років досліджувала наукова станція землян.
Океан — високоорганізована плазма, здатна не тільки стабілізувати орбіту Соляріса, що обертається навколо двох сонць — червоного й блакитного, а й відтворювати на своїй поверхні різноманітні земні образи, видобуті в пам'яті людей, котрі постійно перебувають на станції. Тому на станції з'являються «гості» — ті, кого вже немає в живих, щоб розкрити темні сторони її мешканців, ретельно приховані від суспільства і самих себе. Кельвін приходить відвідати його покійна дружина Харрі, котра вчинила самогубство через духовну самотність 10 років тому. До Гібаряна — потворна негритянка, хтось відвідує і Снаута. Із-за дверей лабораторії Сарторіуса долітав дитячий голос і тупотіння босих ніг. Усі ці істоти — не фантоми, вони дихали, розмовляли, цілувалися, мали все, крім пам'яті про минуле. Спроби знищити спільні породження людської підсвідомості й активної волі Океану виявляються неможливими — вони знову відродилися.
Проте не всі члени станції здатні зустрічатися з такими «гостями». Гібарян покінчив життя самогубством, ввів собі перностал, Старторіус близький до божевілля. Кельвін і хотів спілкуватися з Харрі і разом з тим боявся її. Однак не стримував своїх почуттів, і закохувався в нову Харрі.
Сарторіус сконструював анігілятор, який знищував «гостей». Він і кібернетик Снаут прагнули якомога швидше покинути Соляріс. Кельвін, навпаки, переживши повернення і втрату коханої людини, вирішив залишитися на Солярісі, щоб зрозуміти те, що відбулося, збагнути таємницю життя Океану. Сарторіус вважав, що в процесі пізнання мета виправдовує засоби, навіть до повного знищення самого об'єкта пізнання. Кельвін же, навпаки, вважав пізнання засобом досягнення благородних соціальних ідеалів людства.
Океан піддавався опромінюванню жорстокими рентгенівськими променями протягом 4 днів.
Як висновок, звучали слова автора: «Саме існування мислячого колоса ніколи вже не дасть людям спокою».
Роман «Соляріс» був екранізований російським режисером А. Тарковським (1972). Фільм удостоєний призу на міжнародному фестивалі в Каннах.
Художній метод С. Лема:
✵ глобальний масштаб проблематики;
✵ дійсний характер прогнозів;
✵ сучасне трактування морально-філософських проблем;
✵ поглиблений психологізм;
✵ гострий філософський аналіз;
✵ реалістична достовірність у зображенні фантастичних обставин;
✵ гумористичний гротеск.