Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Ліро-епічні поеми Байрона. Концепція «байронізму»

У 1828 р. Байрон публікує дві перші пісні «Паломництва Чайльд Гарольда». У творі автор говорить із читачами від першої особи. Епічна лінія (мандри Гарольда) перехрещується із лінією ліричною (авторські відступи). В результаті з’являється жанр ліро-епічної поеми.

Б. створив свою особливу обстановку дії - екзотичні картини середземноморських країн і Сходу, їх природу, мешканців та романічну фабулу - битви, викрадення, переодягання, нападу розбійників і т. п.

Поеми Байрона створені з уривків, починаються з середини або з кінця, мають таємничість, чергування епічного з драматичним, ритм, з іншого боку — новелістичний сюжет і романічну «середньовічну» фабулу. багатство картин і подробиць замінюється багатством почуттів. Композиції притаманний синкретизм жанрів.

Байрон посилив в композиції: зосередження навколо героя, його душевного конфлікту, внутрішніх переживань, які домінують над дією. Ліричні повторення, питання, вигуки і відступу поета - підкреслюють емоційну зацікавленість автора, він ототожнює себе з героєм.

У «Чайльді Гарольді» сцени національного життя, характери, пейзажі — пройняті захопленням, гнівом, симпатією поета. Герой не учасник подій, а лише їх спостерігає чи поринає у спогади по них.

Всі герої Байрона розчаровані, сповнені світовою скорботою, мотиви розчарування у Східних поемах: з одного боку, обмануте честолюбство і зачеплена гордість, з іншого- переживання любові, що залишилася незадоволеною. У «Корсарі» і «Чайльд Гарольді»: розчарування в людях, скептичне ставлення до їх гідності, розчарування радощами життя.

У центрі поем стоїть одноманітно повторюваний образ «байронічного героя», що проявляє свої погляди, власне розв’язання проблем свободи особистості та суспільства, неприпустимості чи умови припустимості насилля у боротьбі зі злом, історичної еволюція людства і «вічні» почуття.

Байронізм - романтична течія 20 — 30-х р. XIX ст. що виникла під впливом Байрона. Б. з духовним максималізмом був бурхливою реакцією на буржуазне суспільство, що стабілізувалося. він був запереченням суспільства з його утилітарними прагненнями й цінностями, міщанським добробутом і бездуховністю.

Характерні ознаки байронізму: «світова туга», індивідуалізм, титанізм, тираноборство, волелюбність, бунтарство, демонізм, заперечення недосконалої дійсності, домінування поетики контрасту, антитези, підсилена метафора, іронія, захист свободи народів і кожної особистості окремо.

Байронічний герой — це мрійник-ідеаліст, що переживає розчарування, крах ідеалів; вічний вигнанець. Для нього характерні меланхолія, благородні душевні поривання, пристрасті, перенасичення, загадковість. Він відкидає й зневажає норми і закони.

Байронізм був притаманний В. Гюго, А. де Віньї, А. Мальчевскому, А. Міцкевичу, Ф-Р. Шатобріану, Д. Леопарді, Ю. Словацькому, М. Гоголю, Є. А. Баратинському, М. Лермонтову та ін.