Гюстав Флобер радикально переосмислив роль автора у літературному творі, відійшовши від романтичного суб'єктивізму. Його концепція безособовості та об'єктивності, що часто порівнюється з пантеїстичним божеством або хірургом, стала наріжним каменем реалістичної прози XIX століття та вплинула на подальший розвиток модерністського роману.
Контекст
Середина XIX століття у Франції позначилася глибокими соціальними та культурними змінами, що вплинули на літературу. Після революції 1848 року та встановлення Другої імперії, суспільство переживало період розчарування у романтичних ідеалах та політичних утопіях. Саме в цей час Гюстав Флобер (1821–1880) формує свій унікальний художній метод, який став одним із визначальних для становлення реалізму. Він свідомо дистанціюється від суб'єктивізму та емоційності романтичної прози, що домінувала раніше, шукаючи нових шляхів для об'єктивного відображення дійсності. Флобер прагнув створити літературу, яка б, подібно до науки, аналізувала людську природу та суспільство без моралізаторства чи авторських коментарів. Цей підхід знайшов своє найповніше втілення у його романі «Пані Боварі» (1856), який шокував сучасників своєю безпристрасністю та відсутністю прямої авторської оцінки.Аналіз
Філософське підґрунтя: Пантеїзм Спінози
Флоберівська концепція авторської безособовості знаходить паралелі у філософському вченні Бенедикта Спінози (1632–1677), зокрема у його «Етиці» (1677). Спінозівський пантеїзм постулює ідентичність Бога та природи (Deus sive Natura), де Бог є не трансцендентним творцем, що втручається у світ, а іманентною сутністю, що пронизує все суще. Бог Спінози не має антропоморфних рис, не виявляє емоцій, не судить і не карає; він є сукупністю законів, що керують світом. Флобер, як зазначає дослідник Жан-П'єр Рішар у праці «Поетика Флобера» (1965), уподібнює себе до такого Бога: він створює світ свого твору, населяє його персонажами, але відмовляється від прямого втручання у їхні долі чи висловлення власної оцінки. "Автор у своєму творі повинен бути як Бог у всесвіті, присутній скрізь і ніде," — писав Флобер у листі до Луїзи Коле 9 грудня 1852 року. Ця метафора підкреслює прагнення до всеосяжної, але прихованої присутності, що дозволяє світу розгортатися за власними внутрішніми законами.Принцип безособовості
Центральним елементом флоберівського методу є принцип «безособовості» (l'impersonnalité), який він послідовно відстоював у своїй творчості та листуванні. Цей принцип вимагає від автора повного усунення власної особистості, емоцій та моральних суджень з тексту. Наратор не повинен виступати у ролі всезнаючого коментатора, що пояснює мотиви персонажів або оцінює їхні вчинки. Замість цього, Флобер прагне до об'єктивного, майже наукового спостереження. У «Пані Боварі», наприклад, автор ніколи прямо не засуджує Емму за її адюльтери чи марнотратство; він лише детально описує її оточення, її мрії, її дії та їхні наслідки. Відсутність прямої авторської інтервенції змушує читача самостійно інтерпретувати події та формувати власне ставлення, що було новаторським для того часу. Цей підхід дозволяє Флоберу досягти ефекту "реальності", де події нібито відбуваються самі по собі, без видимої маніпуляції з боку творця.Автор як хірург
Іншою ключовою метафорою, що характеризує авторську позицію Флобера, є порівняння письменника з хірургом. Ця аналогія підкреслює вимогу до безпристрасності, точності та аналітичної дистанції. Хірург, виконуючи операцію, не дозволяє емоціям впливати на свої дії; він зосереджений на об'єктивному аналізі та точному виконанні. Так само Флобер підходив до своїх персонажів та їхніх життєвих обставин. Він "розтинає" суспільні явища та психологічні стани, вивчаючи їх з холодною, клінічною увагою. У листі до Ернеста Фейдо від 1860 року Флобер писав: "Я намагаюся дивитися на речі холодним оком, як хірург". Ця позиція дозволяє йому досліджувати найменші деталі людської поведінки, соціальні патології та моральні дилеми без сентиментальності чи упередженості. Наприклад, у зображенні провінційного життя в «Пані Боварі», Флобер не висловлює відкритого презирства, але його точні описи нудьги, лицемірства та обмеженості створюють відчуття задушливої атмосфери, що є результатом об'єктивного спостереження, а не емоційного вибуху."Фотографічна" точність наративу
Флоберівська безособовість та хірургічна точність знаходять своє вираження у "фотографічній" деталізації наративу. Його проза відзначається надзвичайною увагою до зовнішнього світу, до предметів, ландшафтів, жестів та міміки. Твір, за Флобером, має бути "як фотознімок: лише поверхня, з якої можна робити певні судження". Це означає, що автор не пояснює внутрішній світ персонажів через прямі коментарі, а дозволяє йому розкриватися через їхні дії, діалоги та, що особливо важливо, через опис їхнього оточення. Наприклад, у «Вихованні почуттів» (1869), опис інтер'єрів, модних тенденцій, вуличних сцен Парижа не є просто фоном; він є невід'ємною частиною характеристики персонажів та відображення духу епохи. Кожна деталь ретельно відбирається і розміщується, створюючи щільну, відчутну реальність. Ця техніка дозволяє Флоберу передати складність світу, не вдаючись до дидактики, а покладаючись на здатність читача до інтерпретації, виходячи з представлених фактів.Образи і метафори авторської позиції
Образ "Бога-творця"
Метафора автора як "Бога у всесвіті" є центральним образом, що визначає флоберівську естетику. Цей образ несе в собі ідею всемогутності та всезнання, але водночас ідею відстороненості, невтручання. Автор, подібно до Спінозівського Бога, створює світ з його внутрішніми законами, але потім відходить, дозволяючи цьому світу існувати самостійно. Він не виступає як моральний арбітр, не висловлює співчуття чи осуду, а лише фіксує події. У «Пані Боварі», наприклад, Флобер не втручається, коли Емма приймає фатальні рішення, чи коли Шарль залишається наївним до самого кінця. Цей "божественний" відсторонений погляд дозволяє Флоберу досягти універсальності у зображенні людських пристрастей та суспільних вад, піднімаючи їх до рівня об'єктивного дослідження.Метафора "хірурга"
Порівняння автора з хірургом підкреслює інший аспект флоберівської позиції: його прагнення до наукової точності та аналітичної безпристрасності. Хірург розтинає тіло, щоб зрозуміти його структуру та вилікувати хворобу, не дозволяючи особистим емоціям заважати процесу. Так само Флобер "розтинає" суспільство та людську психологію, виявляючи їхні хвороби та вади. Він не прагне до співчуття, а до розуміння. Це проявляється у його детальних описах фізичних страждань, як-от у сцені ампутації ноги Іпполіта в «Пані Боварі», де Флобер з холодною точністю фіксує кожен етап операції та її наслідки. Метафора хірурга символізує відмову від суб'єктивізму на користь об'єктивного, часом жорстокого, але правдивого погляду на дійсність."Фотографічна" деталь
Образ "фотографічної" точності відображає прагнення Флобера до максимально достовірного та неупередженого відтворення реальності. Подібно до фотографії, що фіксує об'єктивну картину без емоційного забарвлення, Флобер прагне до такого ж наративного ефекту. Він використовує конкретні, чуттєві деталі, щоб створити ілюзію повної присутності читача у світі твору. Наприклад, опис весільного бенкету в «Пані Боварі» з його переліком страв, одягу гостей, розмов, створює відчуття, що читач сам є свідком події. Ця "фотографічна" деталь слугує не просто декорацією, а засобом характеристики персонажів та їхнього соціального середовища, дозволяючи читачеві самостійно "прочитати" приховані значення та авторську іронію, що не висловлюється прямо.Проблематика і теми
Головна проблема
Центральною проблемою, яку Флобер досліджував через свою авторську позицію, є природа художньої правди та роль автора в її досягненні. Він ставив під сумнів традиційну роль письменника як морального наставника чи проповідника, натомість пропонуючи модель автора-спостерігача. Флобер прагнув відповісти на питання, як зобразити реальність у всій її складності, банальності та жорстокості, не спотворюючи її суб'єктивними оцінками. Його рішення полягало у створенні ілюзії повної об'єктивності, де світ твору існує незалежно від автора. Це дозволяло йому розкривати глибинні істини про людську природу та суспільство через їхнє безпосереднє, неупереджене зображення, змушуючи читача до активної інтерпретації.Другорядні теми
Флоберівська безособовість дозволила йому глибоко розкрити низку важливих тем:- Ілюзія та розчарування: Через об'єктивне зображення мрій та їхнього зіткнення з прозаїчною реальністю, як у випадку Емми Боварі, Флобер досліджує тему людських ілюзій та неминучого розчарування. Він показує, як романтичні ідеали руйнуються під тиском буденності.
- Банальність існування: Флобер майстерно передає сірість та нудьгу провінційного життя, а також порожнечу буржуазного існування. Його детальні описи повсякденності, що часто межують з гротеском, викривають беззмістовність багатьох людських прагнень.
- Критика буржуазного суспільства: Хоча Флобер уникав прямої критики, його об'єктивне зображення лицемірства, обмеженості та матеріалізму буржуазії, як у «Буварі та Пекюше» (1881), слугувало потужним соціальним коментарем. Він дозволяв фактам говорити самим за себе, викриваючи вади суспільства через точне відтворення його реалій.
- Відчуження людини: Персонажі Флобера часто відчужені від себе, від інших і від світу. Це відчуження не пояснюється автором, а демонструється через їхню нездатність до справжньої комунікації, їхню самотність серед натовпу, як це видно у «Вихованні почуттів», де Фредерік Моро постійно відчуває себе стороннім спостерігачем власного життя.