Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчість Франческо Петрарки (1304-1374)

Один з перших гуманістів у Європі. Народився у м. Ареццо поблизу Флоренції. Вивчав право в Болонському універі. Проте своїм покликом вважав поезію. Вважається засновником класичної філології. Пише латинською й італійською. У текстах латинською наслідує античність, італійською пише вірші, які відображали настрої Ренесансу. Найосновніші твори латинською: незавершена героїчна поема «Африка» (1339-1342), історико-біографічний твір «Про знаменитих людей» (1338-1358), 12 еклог, об’єднаних в збірку «Буколічні пісні» (1346-1348), сповідь у діалогах «Про зневагу до світу» (1342-1343). Протягом останніх 12 років життя він не припиняє своєї творчої діяльності. Створює італомовну збірку «Канцоньєре», алегоричну поему «Тріумфи». Завершує незакінчені твори. Написав також автобіографічний твір «Лист до потомків»

Африка — незакінчена героїчна поема. Гекзаметр. Задумувалась як велика національна епопея на зразок «Енеїди» Вергілія. Сюжет побудовано на запозиченнях з античної літератури: Тита Лівія, Цицерона. Розповідається про закінчення другої пунічної війни, подвиги Сціпіона Старшого в Африці, завоювання Карфагена. Звеличує Рим, прославляє Сціпіона.

Проте епічна дія там надто млява, переривається численними відступами, ідеалізація образів позбавляє їх життєвості. Усе це зменшує художню цінність поеми.

Про зневагу до світу — використання традиційної літературної форми, видінь, алегорії. У вступі розповідає про сон, в якому до нього прийшла Істина і привела зі собою Августина Блаженного для розмови з поетом. Бесіда тривала 3 дні. В діалогах Петрарка переповідає все, що запам’ятав з неї у розповіді Августина і Франциска (сам Петрарка). Августин вважає, що праведною є лиш та людина, що може зректися усього, що приємне її тілу. Франциск не відмовляється від земних насолод і болів, прагне знань і слави. Увесь діалог — це суперечка Петрарки із самим собою, боротьба старого і нового в його свідомості. Найголовніше — Петрарка показує складний і багатий внутрішній світ людини, в чому найповніше виявляється гуманістичний погляд на людину.

Канцоньєре (Книга пісень) — збірка італійських віршів, праця над якою почалася ще в 30-х рр., а закінчена була незадовго до смерті (приблизно 40 р.). Налічується 9 редакцій. Остання містить 365 віршів (317 сонетів, 29 канцон, також секстини, балади, мадриґали) Поділена на 2 частини «На життя мадонни Лаури», «На смерть мадонни Лаури». Головна тема: кохання до Лаури, їй присвячено більшість віршів. У віршах вона постає як реальна земна жінка, хоча її риси й ідеалізуються. У цьому появляється гуманізм. Крім любовної лірики туди входили вірші на політичні й моральні теми, вірші, що оспівували дружбу і природу. Це перша в літературі різнотемна збірка. У збірці вимальовується образ людини, яка ще не може легко відійти від християнсько-аскетичною мораллю середньовіччя, але вже сильно пов’язана із земним життям.