Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Діяльність «Плеяди». Трактат дю Белле «Захист і звеличення французької мови»

Розвиток французького Відродження характеризується розквітом гуманістичної поезії. Найвищим її досягненням була творчість паризького літературного гуртка юних поетів-аристократів. Спочатку туди входило 4 поетів (3 учнів і коледжу (Ронсар, де Баїф, дю Белле) та їхній вчитель (Дора)) і він називався «Бригада», але через 2 роки їх стало 7 і гурток став називатися «Плеяда»: Жоашен дю Белле, Жан Дора, Жан Антуан де Баїф, Етьєн Жодель, Понтюс де Тіар, Ремі Белло та П’єр де Ронсар. Гуру цих поетів був Дора — професор, еллініст і знавець мов.

Ще в період існування «Бригади» дю Белле видав трактат «Захист і звеличення французької мови», в якому сформував теоретичні засади гуртка. Документ вважається програмним маніфестом групи. Основне в «Захисті» — заклик до створення нової національної гуманістичної поезії, яка б ґрунтувалася на засвоєнні античності. Передусім дю Белле виступає проти латиномовної поезії і відстоює права французької мови. З осудом він говорить про французів, які надають переваги латинській мові, зневажають рідну, і презирливо ставляться до неї, заперечує хибні твердження, нібито вартість думок залежить від того, якою мовою вони висловлені. Дю Белле стверджує, що мова є свідомим витвором людей і може змінюватися. Багатство чи бідність мови, на його думку, залежать від того, як її розвивають. Дю Белле закликає збагачувати і розвивати мову і пропонує для цього відповідні засоби: сміливе створення, за прикладом греків, нових слів, введення, звичайно, в міру, слів старовинних і запозичених з давніх мов. Засвоєння змісту, жанрів і стилю античності, переважно еллінської поезії, за дю Белле,— це основний шлях до створення національної поезії високої естетичної досконалості. Його літературні критерії ґрунтувалися на античному розумінні цінності поезії. Засуджуючи поезію чисто розважальну, банальну, дю Белле вимагав створення літератури великого емоційного заряду. Для оновлення поезії, на думку дю Белле, слід зректися національних традицій середньовічної поезії та її жанрів — рондо, балади, віреле, канцони — і сприйняти поетичні жанри і форми античних віршів — епіграми, елегії, оди, еклоги, епопею, а також італійський сонет. Зневажливо говорить дю Белле про середньовічні драматичні жанри — фарс і мораліте — і вважає потрібним відродити славу класичних комедій і трагедій. Присутня в трактаті і критика Сорбонни, придворного середовища, які чинять опір поширенню знань, розвитку наук і мистецтв.