Зарубіжна література - статті та реферати - 2021
Творчість П'єра Корнеля. Аналіз трагедії «Сід»
Художня система французького класицизму отримала своє найбільш повне завершене вираження в жанрі трагедії. Її засновником по праву вважається П’єр Корнель (1606-1684). Народився у місті Руан, в сім’ї адвоката. Творчість Корнеля склалась в атмосфері напруженої політичної боротьби 1620-1640 рр., коли французький абсолютизм прагнув утвердження свого авторитету, коли кардинал Рішельє, всесильний міністр при слабкому королі, безжально розправлявся з будь-якими проявами свавілля і опозиції. Активізація політичної думки, натхненна самим Рішельє, повинна була створити ідеологічну опору і основу королівській владі, вона поставила в центрі уваги літераторів суспільно-політичну проблематику. І період творчості: 1629 р. — перша комедія у віршах «Меліта». Разом з мандрівною групою прибув у Париж, де ставились і інші його комедії «Вдова», «Галерея суду», «Компаньйонка», «Королівська площа» (1632-1635), а також трагікомедія «Клітандр» (1630). П’єси Корнеля помітно виділялись на фоні сучасного комедійного репертуару тонкістю психологічних описів, витонченістю поетичної форми, ставленням питань моралі. Його персонажі — вихована світська молодь, яка веде витончену любовну гру, у якій хвилинний каприз, випадкові суперечки, зміни настрою не можуть служити стільки серйозною перешкодою для щасливого з’єднання закоханих пар. Перша трагедія — «Медея» (1635), написана на основі однойменної трагедії Сенеки. ІІ період творчості: але справжній спіх Корнелю принесла трагікомедія «Сід» (1636), яка відкрила нову еру в історії французького театру і драматургії. У цій трагедії Корнель вперше втілив основну моральну-філософську проблему французького класицизму — боротьбу обов’язку і почуття, яка стала центром драматичного інтересу. Незважаючи на традицію звертатись до античності, Корнель звернувся до п’єси сучасного іспанського драматурга Гільєна де Кастро «Юність Сіда» (1618). Романтична історія кохання іспанського рицаря, майбутнього героя реконкісти Родріго Діаса до донни Хімени, дочки убитого ним на поєдинку графа Гормаса, слугувала основою для напруженої моральної колізії. Взаємне почуття молодої пари, спочатку нічим не затьмарене, протирічить з феодальним поняттям родової честі: Родріго повинен поститись за незаслужену образу і викликати на дуель батька своєї коханої. Основний композиційний прийом — антитеза, виражає боротьбу в душі героя. Убивство на поєдинку графа Гормаса переносить внутрішній драматичний конфлікт у душу Хімени: тепер вона, як колись її коханий, стоїть перед таким ж тяжким рішенням проблеми почуття й обов’язку. Вона повинна поститись за батька і вимагати страти Родріго, щоб дотриматись обов’язку честі і залишитись достойною свого коханого. Художня правда ставить під сумнів моральну схему. Для Корнеля обов’язок честі не здатний врівноважити силу живого почуття двох закоханих. Психологічне, ідейне і сюжетне вирішення конфлікту Корнель знаходить вводячи в п’єсу короля — найвищий обов’язок, перед яким мають схилитись і коханні, і родова честь. Таким чином, Хімена не має мститись Родріго за смерть батька, бо він національний герой і має вийти за нього заміж → щасливий кінець. Новизна «Сіда» полягає у напруженні, гостроті внутрішнього конфлікту, це призвело до надзвичайного успіху. На початку 1937 р. п’єса була поставлена у паризькому театрі «Театр Марі». Ця п’єса ставилась багато разів, що призвело до зміни театрального простору, змінила ставлення до костюмів. Багато критик щодо «Сіда», бо п’єса не відповідала сучасним «правильним» трагедіям. Під враженням від такої суворої критики, Корнель покидає Париж і усамітнюється на 3 роки в Руані. Після того написав трагедії зразка класицистичної трагедії «Горацій», «Цинна» (ідеальна п’єса, трагедія), «Смерть Помпея», «Нікомед», «Едіп». Публіка ці п’єси не любила — пафос історизму і патріотизму. Ідейно-художня структура трагедій «другої манери» відображає ту атмосферу політичного авантюризму, інтриг, наростаючого хаосу політичного життя, які виливаються у відкритий опір королівській владі — Фронду.