Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Творчий шлях П. Кальдерона. Аналіз драми «Життя - це сон»

Педро Кальдерон де ла Барка (1600-1681) — ще зовсім юним він був відомим поетом і автором п’єс, а з 1625 р. став фактично головним придворним драматургом. У світі, де життя і смерть, ява і сон утворюють якусь дивну, неосяжну єдність, людина не в змозі пізнати вищий сенс буття. Але розум, на думку Кальдерона, контролюючи пристрасті і пригнічуючи їх, може допомогти людині знайти правильний шлях якщо не до істини, то хоча б до душевного спокою. Своєрідний раціоналізм кальдеронівського мислення виявляється і в художній структурі його творів. Кальдерон не тільки доводить до досконалості драму, яка склалась в школі Лопе де Веги, але й виробляє свою власну драматичну манеру — сувора відповідність всіх частин драми, до деталей продумана і логічна струнка композиція, посилення інтенсивності драматичної дії, його концентрація навколо одного або двох персонажів, надзвичайно експресивна мова, у якій широко використовуються прийоми і культистської, і консептистської поезії, деяка схематизація характерів. Ці риси яскраво виявляються вже в комедіях про кохання, в яких Кальдерон найбільш близький до традицій Лопе де Веги. Ці комедії — «З коханням не жартують» (1627), «Дама-невидимка» (1629) та ін. — належать до жанру комедій інтриги. Комедії про кохання у Кальдерона — завжди «високі» комедії, в них беруть участь тільки дворяни і, звичайно, в точній відповідності з принципами куртуазності і законами честі. Яка б не була сильна пристрасть, яка виникла у душі дівчини, вона ніколи не зробить «помилок кохання», на які порив почуттів інколи штовхає героїнь Лопе де Веги. Кохання у Кальдерона, як і будь яке інше почуття, перевіряється розумом. П’єси цього драматурга привертають увагу вражаючою ясністю композиції, майстерністю у створені інтриги, простою і глибиною людських характерів. Якщо щось і порушує логіку розвитку подій в його комедіях, то це сили, які не залежать від героїв і приймаючого обличчя випадку. Багато п’єс Кальдерона побудовані на своєрідній взаємодії людини і оточуючих їй речей. У цьому драматург знаходить один х витоків комізму, але не тільки в цьому: письменник бароко, він наділяє активністю яке-небудь «механічне пристосування» і таким чином підкреслює безсилля людини, його нездатність зрозуміти життєві закономірності і, тим більше, направляти хід подій. Ще більше від традицій ренесансного театру відходить Кальдерон у своїх «драмах честі». Теми честі належить до числа найбільш популярних в іспанській літературі 16-17 ст. Сервантес і Лопе де Вега оголошують благородство і честь не спадковими дарами, а чимось, що можна отримати через належні вчинки. Кальдерон же у своїх «драмах честі» нерідко віддає данину станово-дворянським уявленням. Це особливо відчувається в п’єсах, присвячених подружній честі («Лікар своєї честі», «За таємну образу — таємна помста»). Але з’являється невдоволення драматургом станово-дворянським уявленням про честь, він шукає інших пояснень і знаходить їх у релігійних мислителів — честь це «надбання душі», дароване кожній людині, незалежно від її походження — «Стійкий принц», «Саламейський алькальд». У драматургічній спадщині Кальдерона чільне місце займають морально-філософські і релігійні драми, серед яких знаменита п’єса «Життя - це сон» (1635). Історія принца Сехізмундо, якому при народжені було напророчено стати жорстоким тираном, і тому його батько — польський король Басіліо — з дитинства заключив принца у вежі. Через кілька років його батько вирішує перевірити пророцтво: вночі принца приносять до палацу і коли той прокидається, оголошують йому, що він спадкоємець престолу. Дуже скоро виявляється дикий характер принца і пророцтво підтверджується. Його назад переносять у вежу і переконують, що це все був сон, але народ повстає і вимагає передати владу законному спадкоємцю престолу, замість Астольфо. Після не довгих сумнів Сехізмундо стає на чолі повсталих і отримує перемогу, але тільки для того, щоб «перемогу над собою отримати» і «добро творити». Ніде, можливо, барокове світосприйняття Кальдерона не отримало більш повного вираження, ніж у цій п’єсі. Гіркі роздуми про межі між сном і реальністю. Питання про сенс і призначення влади, виховання якостей ідеального правителя. Сегізмундо приходить до влади при підтримці народу, виховує в собі якості монарха в довгих стражданнях, усвідомивши марність тілесних пристрастей, примарності земних благ і необхідності відречення від цих благ, перемога над собою, щоб творити добро. Релігійні основи очевидні, але Кальдерон далекий від наслідування догм католицизму. Вказує на розум, як на силу, здатну допомогти людині взяти верх над пристрастями. «Християнський гуманізм»