Постмодернізм — одне з найяскравіших літературних явищ другої половини XX ст., його теоретичні засади й художня (літературна) практика. Соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі. Основоположні принципи постмодерністської поетики - ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX — ПОЧАТКУ XXI СТ. - IІ семестр

Постмодернізм — одне з найяскравіших літературних явищ другої половини XX ст., його теоретичні засади й художня (літературна) практика. Соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі. Основоположні принципи постмодерністської поетики - ІЗ ЛІТЕРАТУРИ КІНЦЯ XX — ПОЧАТКУ XXI СТ. - IІ семестр

УСІ УРОКИ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ 11 клас

Мета: допомогти учням усвідомити характерні риси постмодернізму як одного з найяскравіших явищ літератури другої половини XX ст.; розвивати навички самостійного пошуку інформації, відбору її та систематизації; сприйняття навчального матеріалу на слух, висловлення своєї думки про підняті проблеми; виховувати прагнення до пізнання, розширення свого кругозору, любов до літератури, естетичні смаки.

Обладнання: портретна галерея письменників-модерністів, виставка їхніх творів, творів інших видів мистецтва у стилі постмодернізму; словники літературознавчих термінів, таблиця.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Мотивація навчальної діяльності учнів

Учитель. Історія людства позначена послідовною зміною культурних епох. Остання з них дістала назву доби постмодерну. У максимально широкому контексті під постмодернізмом розуміють «глобальній стан цивілізації останніх десятиліть, усю суму культурних настроїв і філософських тенденцій» (О. Вайнштейн), що пов’‎язані з відчуттям завершеності цілого етапу культур історичного розвитку, вичерпаності «сучасності»... Віяння, які породили постмодерн, віддзеркалили зміни в житті людства, розчарованого результатом реалізації світових ідей, що панували у XX ст., і проектів «законодавчого розуму», який підійшов до межі самознищення й шукав шляхи співіснування таких відмінних одне від одного, занурених у власні інтереси рас, народів, націй, державно-політичних і релігійних систем, не кажучи вже про окремих людей. Аби вижити, суспільства сьогодні «змушені виробити й засвоїти менталітет, який є адекватним інструментальній могутності й передбачає надзвичайно високу міру терплячості, готовності до самокритики й компромісів» (А. Назаретян). Весь багатовіковий досвід зазнав переосмислення, послугував базою для виявлення цінностей, що з’‎єднають людство й не будуть прив’‎язані до будь-якої однієї ідеології, релігії, філософії.

Постмодерн — це «феномен, що передбачає діалог на основі взаємної інформації, відкритість, орієнтацію на розмаїття духовного життя людства» (Н. Маньковська).

Ось які глобальні проблеми нового в другій половині XX ст. мистецького явища ми будемо з’‎ясовувати на сьогоднішньому уроці.


II. Оголошення теми й мети уроку


III. Актуалізація опорних знань

Евристична бесіда

Який «рецепт» порятунку людства від самознищення пропонує Ґ. Маркес?

Яка з тем, проблем твору «Сто років самотності» близька особисто вам, чому?

Чи є для людини, на ваш погляд, речі, страшніші за самотність?


IV. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота учнів зі словником літературознавчих термінів

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, що в останні десятилітті XX ст. прийшов на зміну модернізму.

Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

2. Лекція вчителя

— Уперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х років спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, малярстві та музиці.

Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав розповсюдження завдяки філософам Ж. Дерріда, Ж. Батаю, М. Фуко й особливо книзі французького філософа Ж.-Ф. Ліотара «Стан Постмодерну» (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвіду, визнали марносилі спроби поліпшити світ, утратили ідеологічні ілюзії, уважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’‎являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним уважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому ознаками еклектики, тяжінням до стилізації, цитуванням, переінакшенням, ремінісценціям, алюзіями. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва в попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення й тиражування.

Енциклопедія літературних напрямків і течій подає такий список ознак постмодернізму:

• культ незалежної особистості;

• потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

• прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

• бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

• використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

• зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

• суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

• сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

• запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно- композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

• присутність образу оповідача;

• іронічність і пародійність.

Розглянемо різні точки зору на співвідношення модернізму й постмодернізму.

Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі ознаки постмодерністської літератури:

• невизначеність;

• фрагментарність;

• деканонізація;

• втрата «Я»;

• іронія;

• гібридизація;

• карнавальність;

• сконструйованість.


Порівняльна таблиця «модернізм-постмодернізм» за Брайніним-Пассеком

Модернізм

Постмодернізм

Скандальність

Конформізм

Антиміщанський пафос

Відсутність пафосу

Емоційне заперечення попереднього

Ділове заперечення попереднього

Первинність як позиція

Вторинність як позиція

Оціночне в самоназві: «Ми — нове»

Безоціночне в самоназві: «Ми — все»

Декларована елітарність

Недекларована демократичність

Переважання ідеального над матеріальним

Комерційний успіх

Віра у високе мистецтво

Антиутопічність

Фактична культурна спадкоємність

Відмова від попередньої культурної парадигми

Виразність кордону «мистецтво — немистецтво»

Усе може називатися мистецтвом


Серед перших виразно постмодерністських творів — романи У. Еко «Ім’‎я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Т. Пінчона «Веселка гравітації» (1973).

3. Складання опорно-логічного конспекту

«Ознаки постмодернізму»


V. Закріплення знань, умінь і навичок

Прокоментуйте!

Прочитайте висловлювання літературознавців про постмодернізм, прокоментуйте їх. Яке з них вам найбільш зрозуміле?

«...Постмодернізм — це відповідь модернізму: якщо вже минуле неможливо знищити, бо його знищення веде до німоти, його треба переосмислити: іронічно, без наївності...» (У. Еко).

«Якщо модернізм вирізняється прагненням до абсолютної влади, то постмодернізм — це досвід кінцевості, досвід, у якому знаходить відображення приреченість всіх завойовних планів» (Ж. Дерріда).

«Модернізм і постмодернізм не розділені ані залізною завісою, ані Китайською стіною, бо історія — то є палімпсест, а культура відкрита минулому, теперішньому й майбутньому часам. Я підозрюю, що в усіх нас є дещо від вікторіанства, модернізму й постмодернізму водночас. І автор може протягом свого життя писати і модерні, і постмодерні твори...» (І. Хассан).

«Постмодернізм — не хронологічно фіксоване явище, а певний духовний стан... У цьому сенсі правомірним є твердженням, що кожна доба має власний постмодернізм... Мабуть, кожна доба підводить нас до порога кризи, яка описана Ніцше в «Несвоєчасних роздумах», де йдеться про вади історизму... Якщо «постмодернізм» означає саме це, зрозуміло, чому «постмодерністами» можна вважати Стерна, і Рабле, і, безумовно, Борхеса...» (У. Еко).

«Одне слово, земна куля переживає постмодерністський спад, напевне, найзначніший і найдоленосніший упродовж усієї історії людства. Принаймні — найпомітніший. Він, як заведено, плутає карти, але відкриває очі. Тому тільки сьогодні стає можливим — як це не парадоксально — краще визначити деякі загальні закономірності земного буття й уявити собі його саме у вигляді вічної зміни модерністських «злетів» і постмодерністських «спадів»» (Д. Затонський).

«Постмодернізм багато чим зобов’‎язаний своїм виникненням розвитку новітніх засобів масових комунікацій — телебаченню, відеотехніці, інформатиці, комп’‎ютерній техніці. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на модулюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю — відео-кліпами, комп’‎ютерними іграми, диснеївськими атракціонами. Ці принципи роботи з «іншою дійсністю, тими знаками культури, які покрили світ панциром слів, поступово просоталися й в інші сфери, захопивши у свою орбіту літературу, музику, балет» (Н. Маньковська).

«У сенсі соціальної прагматики постмодернізм може усвідомлюватися як вираження нової ситуації, у якій суспільство й культура намагаються виявити продуктивні зв’‎язки та інновації, збереження й оновлення соціальних форм. Часи, коли домінувала традиція, давно вже позаду. Проте й доба домінування інновації, тобто доба модернізму, минає. Виникають нові мотиви відкриття інновації всередині традиції...» (Т. Керімов).

«Постмодерністська позиція нагадує мені чоловіка, закоханого в дуже освічену жінку. Він розуміє, що не може сказати їй «кохаю тебе шалено», бо розуміє, що вона розуміє (а вона розуміє, що він розуміє), що подібні фрази — прерогатива Ліала. Утім, вихід існує. Він повинен сказати: «За висловом Ліала, кохаю тебе шалено». При цьому він уникає удаваної простоти й прямо показує їй, що не має можливості говорити просто: він у такий спосіб дає їй зрозуміти те, що кохає її, але його кохання живе в добу втраченої простоти. Якщо жінка готова грати в ту саму гру, вона зрозуміє, що освічення в коханні залишилося освіченням в коханні. Жодному із співрозмовників простота не дається, обидва витримають натиск минулого, натиск всього до них сказаного, від якого вже нікуди не дінешся, обоє свідомо й охоче вступають у гру іронії... І все ж таки їм удалося ще раз поговорити про кохання...» (У. Еко).

«Розглядаючи світ тільки крізь призму його усвідомлення, тобто виключно як ідеологічний феномен культури, навіть вужче — як феномен писемної культури, постструктуралісти готові уподібнити самосвідомість особистості до певної суми текстів у тій масі текстів різного ґатунку, яка, на їхню думку, і складає світ культури. Оскільки, як не втомлюється повторювати Дерріда, «нічого не існує поза текстом», то і будь-який індивід у такому разі неминуче перебуває «всередині тексту»... Весь світ зрештою сприймається як нескінченний, безмежний текст» (І. Ільїн).

«Скриптор, що прийшов на зміну Автору, несе в собі не пристрасті, настрої, почуття або враження, а тільки неосяжний словник, з якого він черпає своє писання, що не знає зупину; життя лише наслідує книгу, а сама книга виткана зі знаків, сама наслідує щось уже забуте, і так до нескінченності» (Р. Барт).

«Подібно до давньої химери, постмодерн грізно гарчить на розтиражовані шаблони високого модернізму, буцає ідею реалістичного мімезису і своїм отруйним хвостом злісно жалить жанрові штампи розважального чтива та інших форм індустрії розваг» (І. Ільїн).

«Саме за нашої доби розпочинається осягнення світу, у якому всі цінності, всі абсолюти перетворюються на міфічних істот...» (Дж. Ваттімо).


VI. Домашнє завдання

Розповідати про соціоісторичні, культурно-філософські та естетичні чинники розвитку постмодернізму в художній літературі.

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення про представників постмодерністської прози: У. Еко, Дж. Фаулза, Дж. Варта, Дж. Хеллера, І. Кальвіно, К. Рансмайра, М. Кундера.


VII. Підсумки уроку

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Продовжте речення:

• До появи постмодернізму, на мій погляд, привели...







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.