ЕЛЕОНОР ПОРТЕР ПОЛІАННА

ЕЛЕОНОР ПОРТЕР ПОЛІАННА

Зарубіжна література 5 клас розробки уроків

Мета: ознайомити учнів із фактами з життя і творчості відомої американської письменниці Е. Портер; вчити формулювати провідні ідеї роману «Полліанна»; визначати риси характеру героїні, які проявляються в перших розділах роману; розвивати навички з інтерв'ю та інсценування; виховувати такі риси, як оптимізм, терпіння, доброзичливість, мужність.

Обладнання: портрет Е. Портер, ілюстрації до роману.

Покажіть людині все найкраще, те справжнє,

що приховане в душі, і переконайте,

що їй під силу впоратися з будь-чим...

Е. Портер

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.

Діти, послухайте історію.

Якось двоє друзів багато днів поспіль ішли пустелею. Одного разу вони посперечалися, і один з них зопалу дав іншому ляпас. Друг біль відчув, але промовчав. Лише написав на піску: «Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпас».

Друзі продовжили подорож, і через багато днів знайшли оазис із озером, у якому вирішили викупатися. Постраждалий від ляпасу мало не втонув, але друг його врятував.

Коли ж отямився, то висік на камені: «Сьогодні мій найкращий друг урятував мені життя». Перший поцікавився:

- Коли я тебе скривдив, ти написав на піску, а тепер - пишеш на камені. Чому?

Друг відповів:

- Коли хтось кривдить нас, ми повинні писати це на піску, щоб вітри могли стерти напис. Але повідомлення про гарні вчинки ми повинні висікати на камені, щоб ніякий вітер не міг це стерти.

Нехай таким каменем, діти, буде ваше серце, в якому золотими літерами будуть вписані слова: терпіння, всепрощаюча любов, злагода, допомога ближньому, віра в Бога і в можливість змінити навколишній світ на краще. Людина - це творіння Бога, в ній Богом закладено творити добро. Але інколи потрібно допомогти людині побачити в собі те, що приховано далеко в душі, і переконати її, що їй під силу впоратися з будь-чим.

II. Оголошення теми уроку та очікуваних результатів.

III. Інтерактивна частина.

1. Рольова гра «Інтерв'ю з письменником

Учитель. Любі діти, сьогодні до нас на урок завітали гості: Е. Портер та герої її роману «Полліанна». Ви зможете з ними познайомитися й особисто поставити їм запитання, які вас цікавлять. Отже, знайомтесь: Е. Портер (одягнена в стилі початку XX ст.) - відома американська письменниця, автор книжок для дітей і дорослих, які навчають нас бути добрими, співчувати чужому горю і радіти життю.

Е. Портер. Доброго дня, друзі. Я рада познайомитися з українськими школярами.

Учень. Пані Портер, розкажіть про себе? Якою ви були в дитинстві?

Е. Портер. Мої предки в середині XIX ст. поїхали до Америки шукати кращої долі. У 1868 році в містечку Літлтон (штат Нью-Гемпшир) я і народилася. Мої батьки були досить заможними та шанованими людьми. У дитинстві я дуже любила співати, займалася музикою. У вісімнадцять років вступила до Бостонської консерваторії із класу фортепіано і мріяла стати піаністкою. Але стався прикрий випадок. Я обпекла руку, і грати стало неможливо. Я співала в церковному хорі, виступала з концертами. Говорили, що я дуже талановита і на мене чекає слава великої артистки. Але не склалося. Чудового травневого дня 1892 року я вийшла заміж. Мій коханий був підприємцем і тому ми часто переїжджали. Декілька років жили в Теннессі, потім оселилися в Нью-Йорку. Діти, чоловік, будинок. Ніби все добре, але інколи мені було дуже сумно, я тужила за сценою, за нездійсненою мрією, думала: «Я нічого не роблю для Бога! Я так мріяла славити Його як співачка. Чи я маю ще хоч якийсь талант, аби прославити мого Господа?»

Учень. Ви мріяли стати письменницею?

Е. Портер. Ніколи. Це сталось якось мимоволі. Моїм улюбленим місцем для відпочинку в нашому великому будинку в Нью-Йорку був сад, що ріс просто на пласкому даху будівлі. Одного разу, сидячи в кріслі серед дерев, я розпочала писати оповідку, потім другу... Декілька оповідань я надіслала до відомого в Америці християнського журналу «Християнський ві- сник». їх надрукували під псевдонімом Елінор Стюарт. Так я стала письменницею. Мені було тридцять три роки.

Учень. Пані Портер, про що ваші твори? Де ви брали матеріал для своїх творів?

Е. Портер. Мої книжки про життя. І сюжети для творів я брала з життя. Адже в ньому стільки несправедливості! І найбільше від неї потерпають діти. Мені завжди хотілось їх захистити, навчити жити в цьому жорстокому світі. Героями моїх творів є діти і дорослі. І часто діти є мудрішими за дорослих, є їхніми вчителями.

Учень. Що вас надихало на творчість?

Е. Портер. Я завжди пам'ятаю слова свого батька, якого я дуже люблю і шаную: «Людина мусить бути радісною! Смуток - важкий гріх». Ці слова батька стали моїм життєвим гаслом і породили в моїй уяві постать дівчинки, яка вирішила ніколи в житті не сумувати і знаходити позитивні моменти в усіх життєвих негараздах. Як говорила Полліанна, просто жити. У 1913 році «Полліанна» побачила світ. Успіх був неймовірний. Попит на книжку не могли задовольнити мільйонні тиражі. До 1920 року книжка перевидавалася 47 разів. Я отримувала безліч листів від читачів з проханням продовжити історію дівчинки-сироти. У 1915 році вийшла друком книжка «Юність Полліанни», в якій героїня подорослішала, але залишилася такою само доброю і чуйною.

Учень. Я вам дуже дякую за Полліанну. Вона с моїм другом і порадником. Я вчуся в неї жити. А чи є у вас книжки, подібні до «Полліанни», де головним героєм є хлопець?

Е. Портер. Так. «Просто Девід» - це роман про хлопчика-сироту. Цей твір став бестселером. Прочитайте. Думаю, вам сподобається. Усього за своє життя я створила чотири томи коротких оповідань і чотирнадцять романів для дорослих і дітей.

Учень. Пані Портер, я щиро дякую вам за «Полліанну». Ми читали цю книжку всією ро-диною. Моя бабуся плакала й обіймала мене. Ми з нею граємо в радість, ця гра зігріває душу й захоплює.

Учениця. Ми дивилися виставу в ТЮЗі, яка справила на нас велике враження. Я так перейнялася долею Полліанни, що постійно про неї думала.

Е. Портер. Я рада була познайомитися з українськими читачами і дякую вам за ваші допитливість, щирість, розуміння. Бажаю вам успіхів. Читайте. Співпереживайте. Не будьте байдужими.

Учитель. Діти, давайте подякуємо письменниці, запросимо її сісти і продовжимо наш урок.

2. Презентація книжки «Полліанна».

Учитель. Діти, ви дивилися виставу, читали роман, переглянули презентацію. Давайте спробуємо визначити коло проблем, які автор порушує у творі. Це: важке становище сиріт у суспільстві, ставлення до бідних і знедолених, сприйняття світу і людей, пошук щастя і кохання, пошук сенсу життя.

Учні (продовжують). Милосердя, допомога ближнім, зміцнення родинних стосунків, виховання...

Учитель. Якщо Полліанна стикається з труднощами, вона не уникає їх, а намагається розв'язати складні проблеми. Що письменниця утверджує у творі?

Учень. У книжці утверджуються такі цінності, як щастя в родинному колі, допомога ближньому, пошук духовної опори в житті, віра в Бога і в можливість змінити довколишній світ на краще, ідея радості життя і відкриття світу.

Учитель. Молодець. А ідея християнського служіння людям? Ідеї добра, любові до всього, що нас оточує? Ідея виховання дорослих дітьми. Ця книжка вчить вірити в себе та радіти кожному новому дню. Е. Портер стверджує, що людина може сама змінювати своє життя на краще, втім, для цього вона повинна внутрішньо змінюватися.

3. Розігрування ситуації за ролями (інсценізація уривка).

Міс Поллі з листом у руках (читає).

Автор. Цієї червневої днини міс Поллі Гарінг тон увійшла до своєї кухні трохи поквапливо. Варто зауважити, що зазвичай вона не дозволяла собі рвучких рухів: предметом її гордості були вихованість та добрі манери. Це педантична жінка із суворим обличчям, жінка, яка ніколи не всміхалася. їй уже виповнилося сорок, а вона досі одна: незаміжня, без дітей. Батько, мати, сестри померли. Вона завжди казала, що не почувається самотньою - навпаки, їй дуже приємно лишатися наодинці із собою, їй подобалися спокій і тиша. Але тепер...

Міс Поллі (суворо). Ненсі, коли скінчиш усю вранішню роботу на кухні, прибери маленьку кімнатку на горищі. Постав там ліжко, підмети, звісно ж, після того, як винесеш усі скрині й коробки. (Вагаючись.) До нас приїжджає моя небога, міс Полліанна Віттієр. їй одинадцять років. Вона житиме у нас. Ця кімната для неї.

Ненсі (радісно). До нас приїде маленька дівчинка? О, як чудово! Вона вас звеселить. Вам же буде приємно, що поряд буде ваша рідна племінниця?

Міс Поллі. Чому ти радієш? Вона мені зовсім не потрібна! її мати, моя сестра, колись вчинила дурницю. Вийшла заміж за бідака і поїхала на південь як дружина місіонера. Наша родина відмовилася від Дженні, хоча вона нам писала. Чоловік Дженні був пастором-місіонером у далекому маленькому містечку на заході. У них народилися діти, але вижила тільки Пол- ліанна. Сестра писала, що назвала її на честь мене та нашої сестри Анни. Дженні померла, а два тижні тому помер і батько Полліанни. Тепер піклуватися про неї буду я. Це мій обов'язок. А обов'язку треба дотримуватися. (Задумливо.) Якби ж моя сестра двадцять п'ять років тому вийшла заміж за багатого чоловіка, який до неї сватався, все склалося б інакше. Ненсі! Поїдеш на вокзал і зустрінеш Полліанну! Тімоті відвезе тебе екіпажем. У телеграмі написано: «Світле волосся, бавовняна сукенка і брилик». Це все, що мені відомо, але тобі цього має вистачити. Ненсі. Так, мем. А... А ви?

Міс Поллі. Ні, я не поїду. У цьому немає потреби. (Виходить.)

Ненсі (обурено). Ніколи їй не догодиш, хоч як старайся. Це ж треба додуматися - запхнути бідну дитину в таку комірчину. Влітку тут дихнути не можна від спеки, а взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ото ж оті непотрібні діти. Тьху! Як на мене, то це не діти, а хтось інший тут зайвий на цьому світі. «Світле волосся, сукня в червону клітинку, брилик» - це все, що вона знає! Та я крізь землю провалилася б від сорому таке говорити, якби я так зустрічала єдину небогу, що їхала б до мене через увесь континент.

Автор. Наступного дня Тімоті та Ненсі виїхали в маленькому екіпажі зустрічати очікувану гостю. Невдовзі Ненсі побачила її: худорлява дівчинка в сукенці в червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині. Миле веснянкувате личко поверталося то ліворуч, то праворуч, видивляючись когось. Ненсі одразу її впізнала, але деякий час не могла опанувати тремтіння в ногах і зрушити з місця.

Ненсі. Ви - міс Полліанна? (І вже наступної миті ледь не задихнулась у тісних обіймах двох ручок у картатих рукавах.)

Полліанна. О, я така рада, рада, рада бачити вас! Звичайно ж, я - Полліанна, і я така рада, що ви зустріли мене! Я так на це сподівалася! Я всю дорогу намагалася уявити, яка ви з себе. І ось тепер я знаю, яка ви є, і це прекрасно, що ви - саме така. (Мовчання.) А ще я маю пояснити... чому я приїхала не в чорній (траурній) сукні, а в червону клітинку. Серед останніх пожертвуваних у місію речей не виявилося чорної сукні. Місіс Вайт сказала, що це, можливо, й на краще, бо їй дуже не подобаються діти в чорному. Адже, коли ти в чорному, набагато важче радіти.

Ненсі. Радіти?!

Полліанна. Так, адже татко пішов на небо, і зараз він там разом із мамою та рештою родини. Він казав, що я повинна радіти. Але іноді це так важко, навіть у сукенці в червону клітинку, тому що... Тому що він мені дуже потрібен тут. У мами та всіх інших там є Бог і янголи, а в мене тут нікого не лишилося, крім Жіночої допомоги. Але тепер, безперечно, все буде простіше, бо у мене є ви, тітонько Поллі. Якби ви знали, яка я рада, що ви у мене є!

Ненсі. Полліанно, любенька, ви глибоко п-помиляєтеся. Я - всього-на-всього Ненсі. Я не ваша тітонька Поллі.

Полліанна (прошепотіла, затинаючись). Ви... Ви - не тітонька Поллі? Але хто ж ви? Ви зовсім не схожі на Жіночу допомогу.

Ненсі. Я - Ненсі, служниця.

Полліанна (стурбовано). А сама тітонька Поллі - вона існує?

Ненсі. От у цьому ти можеш не сумніватися.

Полліанна (весело). Ну, то й добре. Знаєте, я рада, що тітонька не приїхала мене зустрічати. Адже це означає, що зустріч із нею ще попереду. А крім того, у мене тепер є ви. Ненсі, а у тітоньки великий будинок? А килими у тітоньки Поллі є? А картини?

Ненсі. Так, у кожній кімнаті.

Полліанна (радісно). О, я така рада. Мені так подобаються килими і картини! У нас вдома їх ніколи не було.

Автор. Міс Поллі Гаррінгтон не підвелася назустріч своїй небозі. Щоправда, коли Ненсі й дівчинка з'явилися на порозі вітальні, вона відірвала очі від книжки і простягла дівчинці руку з таким виглядом, начебто кожен її довгий холодний палець був уособленням почуття обов'язку. Полліанна кинулася обіймати тітоньку, але та холодно її відсторонила і наказала Ненсі провести Полліанну в її кімнату. Вона підіймалася сходами. Крізь відчинені двері вона встигла помітити килими у тонких тонах та меблі, обшиті атласом. Ноги Полліанни тонули в чудовому килимі, схожому на зелений мох. Обабіч сходів на стінах висіли золочені рамки картин. Ніжки Полліанни весело дріботіли позаду тітки. її великі блакитні очі захоплено роздивлялися все довкола, аби жодної гарної речі у цьому чудовому будинку не оминути увагою. Але найбільше вона прагнула вгадати, за якими з цих чарівних дверей чекає на неї її власна кімната - мила, прекрасна кімната, повна фіранок, килимків та картин... Тут тітка рвучко відкрила двері й ступила на інші сходи. Полліанна побачила дбайливо застелене ліжечко, два стільці зі спинками, вмивальницю, комод без дзеркала і невеличкий столик. Ні штор на мансардних вікнах, ні картин на голих стінах. Сонце цілий день розжарювало крівлю, і в кімнатці через це було, як у грубці. Захисних сіток від комах на вікнах не було, тому вони не відчинялися.

Міс Поллі. Це твоя кімната, Полліанно.

Полліанна (в очах переляк, мовчки кивнула головою).

Учитель. Діти, давайте подякуємо нашим артистам і запросимо їх сісти. Продовжимо урок.

4. Бесіда.

- Як поставилася дівчинка до своєї кімнати на горищі? (Побачивши, що кімната зовсім незатишна, вона навіть розплакалася від розчарування, але знайшла спосіб полюбити її. Немає дзеркала? Не бачитиме веснянок, які їй дошкуляють. Стіни не прикрашені картинами? Можна милуватися чудовими краєвидами за вікном, що краще, ніж усі картини. Кімната знаходиться на горищі? Під вікном росте величезне крислате дерево, по ньому легко спуститися на землю й роздивитися все навкруги. Полліанна змогла знайти позитивне навіть у тому, що в ЇЇ валізі мало речей: щоб вийняти речі з валізи, не потрібно багато часу).

- Що побачила Полліанна з горища? (Дерева, будиночки, гарний шпиль церкви, сріблиться річечка: «О, Ненсі, тут і картини не потрібні. Я рада, що вона мене тут оселила».)

Учитель. Як бачимо, Полліанна діє наперекір обставинам, що склалися. Вона у негараздах шукає добро, намагається виправдати дорослих за їхні злі наміри. Одинадцятирічна дівчинка закликає нас дорожити своєю родиною, всупереч усім неприємностям не втрачати віри в себе, вірити в краще і змінювати людей навколо себе, допомагати їм позбутися своїх «скелетів у шафах». Дорослим потрібно дослухатися до дітей.

IV. Підбиття підсумків уроку.

1. Рефлексія. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

- Яке враження про Полліанну склалося у вас?

- Моє ставлення до Полліанни.

- Моє ставлення до вчинків тітки Поллі.

- Чи є Полліанна оптимісткою?

- Запитання до учасників рольових ігор: «Як ви почували себе в ролі...»?

2. Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»

• На сьогоднішньому уроці мені було цікаво (нецікаво)...

• Я дійшов (дійшла) висновку...

• Уроком я задоволена (незадоволена)...

V. Домашнє завдання.






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.