Проблема становлення молодої людини в романі «Війна і мир». Образ Миколи Ростова - шкільний твір

Проблема становлення молодої людини в романі «Війна і мир». Образ Миколи Ростова - шкільний твір

10 клас
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ

Становлення молодих людей, формування їхніх поглядів, звичок, готовність наслідувати такі сильні особистості, як Наполеон, уміння знайти своє місце в житті, перебороти помилки, «викликати» себе на «суд совісті» — от далеко не повний перелік питань, що цікавили Л. М. Толстого, коли він представляв читачу молоде покоління. Непросто зрозуміти й оцінити високі вимоги до себе князя Андрія Волконського, складні пошуки сенсу життя П’єра Безухова, його помилки, а часто прорахунки, «потворність» поведінки і уявлень про життя Анатоля Курагіна і Долохова (яким він був на початку роману і зовсім іншої людини наприкінці). Читач устиг полюбити Наташу Ростову, вникнути в складний внутрішній світ Марії Волконської, поспівчувати Соні в її нещасливому коханні.

Л. М. Толстой любить своїх героїв, розповідає про них охоче і по-різному, тому що і герої різні.

Микола Ростов -- нескладна людина. Він не найулюбленіший герой у романі. Багато в ньому викликає неприйняття. Але те, що він відчуває, часто допомагає зрозуміти себе, і багато які його переживання знайомі молодим людям. Війна 1805 року виявилася дуже важливою подією в житті героїв роману; кожен з них прийде на цій війні до висновків, важливих не тільки для нього, але і для самого Толстого, а отже і для читача. Особливо це стосується поведінки Миколи Ростова.

Першою його «справою» була переправа через Енс, де він хотів «упасти в вічі своєю хоробрістю». Але усе виявилося складніше і сумніше: вид крові, стогони змусили його припинити безглуздий біг по мосту — ним опанував страх. Необстріляний юнкер відчув страх і сором, але через це почуття проходили усі, хто був з ним поруч. Проста схема, за якою хотів жити М. Ростов: біжи, рубай, весело вперед — нездійсненна, тому що в людини одне життя і відчуття самозбереження сильне в кожній людині.

Під Аустерліцем читач бачить Миколу Ростова вже гусарським поручиком із солдатським Георгієм, срібним ментиком. Його приїзд з армії додому відбувається під знаком самоствердження, бажанням Довести всім і собі самому, що він дорослий. У нього чоловічі справи: обід в Англійському клубі, карти, забіги. Граф Ростов перезаставив маєток, щоб Миколка міг завести власного рисака «і наймодніші рейтузи купити...» Чого не зроблять батьки заради дітей своїх! Микола всього цього не цінить... І раптом відбувається катастрофа: Ростов програв Долохову сорок три тисячі. Микола в паніці, він шукає пояснення цьому нещастю. Але ніколи не зрозуміє своєї провини: він винен у тому, що не вміє думати. Розум його не розвинутий, він не вміє ним користуватися. Він навчився бути чоловіком у тому сенсі, який йому доступний. Програш у сорок три тисячі він відшкодує, батько дасть йому ці гроші. Але цей ганебний вчинок і фраза нерозумного: «З ким таке не трапляється?!» — багатьох читачів, напевно, відштовхне від Ростова.

Микола — чесна людина, ми багато разів переконуємося в цьому. Але виявляється, що бути тільки чесним мало, треба ще вміти думати, міркувати і робити висновки, а саме цього він не вміє.

Як чесна людина і гарний товариш, Микола кидається на допомогу другові: їде до Денисова в шпиталь і відтіля вирушає в Тільзит шукати царя, щоб просити його помилувати Денисова. Але з цього вчинку нічого не вийшло. Побачивши царя, Ростов, не тямлячи себе від захвату, побіг з юрбою за ним, забувши про справу Денисова. Микола згадав шпиталь, де знаходився Денисов, відірвані руки і ноги, бруд, сморід і поставив собі запитання: для чого все це сталося? Коментар автора: «Він ловив себе на таких дивних думках, що лякався їх». Перемігши в собі страх перед кулями, Ростов не навчився перемагати страх перед думками. Він боїться думати. Ця якість зручна для його командирів; він прекрасний підданий, але поганий громадянин. «Наша справа виконувати свій борг, рубатися і не думати, от і усе...» — так обґрунтував він свою позицію ввечері за дружнім столом, чим здивував усіх. Це було в 1807 році, і усе було взагалі-то правильно — солдат повинен підкорятися наказу. Але в епілозі роману Микола заявить П’єру: «Накажи мені зараз Аракчеев іти на вас з ескадроном і рубати — ані на секунду не задумаюсь і піду». 14 грудня 1825 року він міг би, не роздумуючи, теж вийти на Сенатську площу, але на боці тих, хто захищав царя. Це могло б відбутися, тому що зовсім молодим він заборонив собі те, що людина зобов’язана робити все життя — думати над кожним своїм учинком, думати про те, що відбувається на його очах. Микола Ростов віддавав перевагу в усіх випадках свого цивільного життя залишатися людиною, яка не роздумує. Він волів дати змогу подіям йти так, як вони йдуть... Мислячим людям це не підходить!..



Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.