Чи має право людина на злочин заради вищої мети? (за романом Альбера Камю «Чума») - шкільний твір

От я прочитав «Чуму» Альбера Камю — і трохи не зрозумів, чесно кажучи, чому вона так називається. Бо спочатку мені здавалося, що це просто книжка про хворобу і карантин. Ну, як у нас теж колись було. Але потім якось поступово доходить, що це не зовсім про хворобу. Точніше, не тільки. Це ж про те, як люди себе поводять, коли все навколо дуже погано. Прямо геть погано. І тоді от з’являється питання — а чи можна зробити щось погане, але заради добра?

Ну от, наприклад. Якщо є один хворий, і він має заразити ціле місто. Його треба ізолювати. Але в нього є родина. Маленька дитина. І він сам ще хоче жити. А його ізолюють, як злочинця. І він навіть не злочинець — він просто нещасний. Але якщо його не ізолювати — помре купа людей. І що тоді?

Я думав про це. Прямо довго думав. Бо в книжці доктор Ріє — головний герой — він допомагає всім, але не вбиває. Він не скаже: «О, ти заразний, тебе треба знищити». Ні, він лікує. І навіть коли бачить, що шансів немає — все одно лікує. Це трохи безнадійно, але й трохи героїчно. Бо якби всі так робили — може, і не було б ніяких воєн. Або хоча б було менше.

А з іншого боку... Є там інший герой — Тарру. Він колись був на боці революціонерів. І через це підтримав смертний вирок. Він думав, що це потрібно заради більшого добра. Типу, одна смерть, але потім — справедливість для багатьох. І йому було дуже боляче це згадувати. Він сам себе їв зсередини, бо зрозумів: ніяка велика мета не виправдовує вбивство. Ну... не знаю. Я не впевнений. А якщо йдеться про порятунок сотень людей? Хіба це не інша справа?

От, наприклад, якщо я бачу, як хтось когось б'є, і можу вдарити нападника й зупинити його. Це злочин? Я ж ударив. Але ж для захисту. А якщо я зроблю вигляд, що нічого не сталося — це краще? Ну... от і не ясно.

Або ще. Уявімо, хтось украв ліки для бабусі, бо в аптеці все розкупили, а в нього немає грошей. Це ж крадіжка. Але ж і не зовсім. Я б, може, теж украв. Не знаю, чи це правильно. Але мені здається, що іноді правила — це як паркан: зроблений, щоб тримати порядок, але іноді його треба перелізти. Ну, якщо хтось тоне, а рятувати заборонено — то я все одно стрибну. А потім хай карають. Але це ж не злочин. Ну... мабуть.

У романі Камю всі дуже сумні. Вони втомлені, багато хто вмирає, а деякі навіть здаються. Але ті, хто залишаються, продовжують боротися. Не тому що мають якусь «вищу мету», а тому що просто не можуть інакше. І от це для мене було найсильнішим. Вони не вибирали між добром і злом, а просто трималися за добро. Іноді навіть мовчки.

І я думаю, що злочин заради добра — це все одно злочин. Ну, вбивство — це вбивство. І як не прикрашай — усе одно потім буде важко жити. Навіть якщо всі скажуть, що ти герой. Бо в середині буде щось колюче.

Може, іноді треба робити щось різке. Але краще — не доходити до того. Краще рятувати, лікувати, підтримувати, ніж думати, кого можна «виключити» заради інших.

От якось так я це відчув. Може, неправильно. Але книжка справді сильна. Я про неї ще думаю. Хоча закінчив читати давно. І ще — мені після неї захотілось бути лікарем. Або хоча б просто не мовчати, коли бачу, що щось не так. Бо навіть маленька допомога — це вже не злочин. Це вже мета.