Олександр Пушкін (1799-1837) - ДРУЖБА І КОХАННЯ - БИЛИНИ І БАЛАДИ - Хрестоматія 7 клас

Олександр Пушкін (1799-1837) - ДРУЖБА І КОХАННЯ - БИЛИНИ І БАЛАДИ - Хрестоматія 7 клас

Олександр Сергійович Пушкін народився 26 травня (6 червня за новим стилем) в Москві. Батько, Сергій Львович, належав до старовинного дворянського роду, мати, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, була онукою Абрама Ганнібала — «арапа Петра Великого». Вихований французькими гувернерами, з домашнього навчання виніс лише прекрасне знання французької мови та любов до читання. Любов до рідної мови йому прищепили бабуся, Марія Олексіївна Ганнібал, і няня Орина Родіонівна. Ранньому розвитку літературних схильностей Пушкіна сприяли літературні вечори в будинку Пушкіних, де збиралися відомі письменники.

У 1811 році Пушкін вступив у щойно відкритий Царсько-сельський ліцей — привілейований навчальний заклад, призначений для підготовки за спеціальною програмою вищих державних чиновників з дітей дворян. Тут Пушкін вперше відчув себе поетом: талант його був визнаний товаришами по ліцею, серед яких були А. Дельвіг, В. Кюхельбекер, О. Пущин, наставниками ліцею, а також такими корифеями російської літератури, як Г. Державін, В. Жуковський, М. Карамзін.

По закінченні ліцею в червні 1817 р. Пушкін у чині колезького секретаря був призначений на службу в Колегію іноземних справ, де не працював жодного дня, цілком віддавшись творчості. До цього періоду належать його вірші «Вольність», «До Чаадаева», «Село». Ще в ліцеї Пушкін почав писати поему «Руслан і Людмила», яку закінчив у березні 1820.

У травні того ж року Пушкін був засланий на південь Росії за те, що «наповнив Росію обурливими віршами». У червні 1823 р. завдяки допомозі друзів Пушкіна перевели на службу до Одеси, звідки за розпорядженням Олександра І він був висланий у Михайлівське. Тут поет вів відокремлений спосіб життя, одноманітність якої прикрашав лише спілкування з сусідами і нянею, яка розповідала йому казки вечорами.

17 грудня 1825 р. Пушкін дізнався про повстання декабристів і арешт багатьох своїх друзів. Побоюючись обшуку, він знищив автобіографічні записки, які, за його словами, «могли скомпрометувати багатьох і, може бути, збільшити число жертв». З глибоким хвилюванням він чекав вістей зі столиці, у листах просив друзів «не відповідати і не ручатися за нього», залишаючи за собою свободу дій і переконань. Дні довгого чекання закінчилися у вересні 1826 році, коли Пушкін отримує з фельд’‎єгерем наказ Миколи І негайно прибути до нього в Москву. Наляканий загальним обуренням через страту і заслання дворян-офіцерів, Микола І шукав шляхи примирення із суспільством. Повернення поета із заслання могло сприяти цьому. Крім того, імператор сподівався залучити Пушкіна на свій бік, зробити його придворним поетом.

У травні 1828 р. Пушкін безуспішно просив дозволу поїхати на Кавказ або за кордон. У той же самий час він посватався до Наталії Гончарової, першої красуні Москви, і, не отримавши певної відповіді, самовільно поїхав на Кавказ. Враження від цієї поїздки передані в його нарисах «Подорож в Арзрум», у віршах «Кавказ», «Обвал», «На пагорбах Грузії...». Повернувшись до Петербурга, поет отримав від шефа жандармів Бенкендорфа лист із доганою від імператора за самовільну поїздку.

У квітні 1830 Пушкін знову освідчився Гончаровій, на цей раз вдало, і у вересні виїхав до свого маєтку Болдіно, щоб влаштувати справи і підготуватися до весілля. Епідемія холери змусила його затриматися тут на кілька місяців. Цей період творчості поета відомий як «Болдинська осінь». В Болдіні написані такі твори, як «Повісті Бєлкіна», «Маленькі трагедії» й безліч інших,, закінчений «Євгеній Онєгін».

18 лютого 1831 в Москві Пушкін обвінчався з Гончаровою. Влітку 1831 знову вступив на державну службу в Іноземну, колегію з правом доступу в державний архів. Тоді він написав «Історію Пугачова» (1833), історичне дослідження «Історія Петра».

Останні роки життя Пушкіна минули у важкій обстановці відносин з царем, які повсякчас погіршувалися, і ворожнечі до поета з боку впливових кіл придворної і чиновницької аристократії. Щоб не втратити доступ до архіву, Пушкін був змушений змиритися з призначенням його камер-юнкером двору, образливим для поета, тому що це придворне звання зазвичай давалося молодим людям. За поетом стежили, перлюстрували його листи, все більше погіршувалися матеріальні справи сім'ї (у Пушкіна було четверо дітей), росли борги. Але, хоча в таких важких умовах творча робота не могла бути інтенсивною, саме в останні роки написані «Пікова дама» (1833), «Єгипетські ночі», «Капітанська дочка»(1836), поема «Мідний вершник», казки.

Узимку 1836 р. заздрісники і вороги Пушкіна з вищої петербурзької аристократії пустили в хід підлий наклеп на його дружину, пов’‎язуючи її ім’‎я з іменем царя, а потім і з ім'ям барона Дантеса. Щоб захистити свою честь, Пушкін викликав Дантеса на дуель, яка відбулася 27 січня (8 лютого н. с.) 1837 на Чорній річці. Поет був смертельно поранений і через два дні помер.

Побоюючись демонстрацій, цар наказав таємно вивезти тіло Пушкіна з Петербурга. Труну супроводжували жандарм і давній друг сім'ї поета, А.Тургенєв. Загибель поета стала національною трагедією: «Сонце російської поезії закотилося», — так сказав у некролозі відомий російський письменник В. Ф. Одоєвський.

Похований Пушкін на кладовищі Святогірського монастиря, в п’‎яти верстах від села Михайлівське.

Ілля Рєпін. Олександр Пушкін читає свою поезію перед Гаврилом Державшим






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.