Р. Л. Стівенсон «Острів скарбів»
Я, Джим Хокінс, розповім вам правду про ті пригоди, що сталися зі мною, коли мені було ледве чотирнадцять. Почалося все з того, що мій батько, добрий чоловік, тримав трактир на березі моря — "Адмірал Бенбоу". Саме сюди одного буремного вечора прибув наш дивний постоялець: старий моряк із шрамом на щоці, важкою скринькою і брутальним голосом. Ім'я його було Біллі Бонс.
Він полюбляв ром, тишу та огляд на море. Він платив добре, але вимагав мовчання. І ще одного: щоб ми остерігалися чоловіка з одною ногою. З часом з'ясувалося, що він не просто старий моряк, а колишній помічник легендарного пірата Флінта, і його шукали. Першим прийшов Чорний Пес. Вони посварилися, билися, і той утік. Потім з'явився жахливий сліпий жебрак П'ю, що передав Бонсу чорну мітку — знак приреченості серед піратів. У страху Біллі спробував утекти, але серце не витримало.
Після його смерті, моя мати й я, сповнені тривоги, вирішили взяти належні нам гроші з його скрині. І виявили більше: карту скарбів, документи, згадки про Флінта, золото, зраду... Ми ледве встигли зникнути, коли на трактир напали пірати, серед них і той самий П'ю. Але вчасно з’явилися королівські митники. Пірати втекли, П’ю загинув, а я побіг з картою до доктора Лівсі й сквайра Трелоні.
Трелоні, багатий і запальний джентльмен, відразу загорівся ідеєю експедиції. Він спорядив шхуну "Еспаньйолу" і найняв команду. Капітан Смоллетт, суворий і досвідчений, одразу запідозрив щось недобре. Він не довіряв першому помічнику Ерроу і тим більше не був у захваті від кокa Джона Сільвера, що був одноногим, веселим і дуже привітним.
Але, як виявилося, за привітною маскою ховався справжній диявол. Довгий Джон Сільвер — саме той чоловік, якого боявся Біллі Бонс. Я випадково почув його розмову з піратами: Сільвер був ватажком змови. Команда складалася здебільшого з колишніх людей Флінта, і всі вони чекали нагоди захопити корабель і скарби.
Я розповів усе доктору, сквайрові й капітану. Ми були в пастці, оточені зрадниками. Смоллетт вирішив діяти обережно. Коли ми прибули до острова, він запропонував дозволити частині команди зійти на берег. Це була пастка. Планував залишитися з лояльними людьми на кораблі й захопити його, поки решта будуть на суші.
Але я, як на зло, самостійно вирушив з піратами на шлюпці. На березі я став свідком жахливого: Сільвер убив чесного моряка Тома. Ще один, Алан, також був приречений. Я втік, загубився в хащах і натрапив на дивного чоловіка в козячих шкурах. Це був Бен Ганн, колишній пірат, якого Флінт залишив на острові три роки тому. Він був напівдикий, але добрий. Він мріяв повернутись додому й допомогти знайти скарби в обмін на прощення.
Тим часом капітан із доктором зайняли старий форт у глибині острова. Вони встигли забрати порох, зброю й провізію, допливши туди під шквальним вогнем. З ними був і Абрахам Грей, один із чесних матросів, що приєднався до нас в останній момент.
Сільвер знову спробував домовитись. Прийшов з білим прапором, пропонував обмін: карту скарбів за життя. Але капітан Смоллетт твердо відмовився. І тоді почався штурм.
Було пекло: свист куль, вибухи, крики. Ми трималися. Сильвер втратив кількох людей, але й ми — капітан поранений, слуги сквайра загинули. Настала тиша, а я, замість сидіти тихо, вирішив діяти. Я згадав човен Бена Ганна, зроблений з козячих шкур. І вночі, нишком, я пробрався до берега, відштовхнув човна й вирушив до "Еспаньйоли".
На кораблі я знайшов Хендса пораненим, а О’Браєна — мертвим. Хендс намагався мене вбити, але я вистрелив першим. Було моторошно. Я привів корабель у безпечну затоку. Коли я знову повернувся на острів, мене схопили пірати й привели до Сільвера.
Та щось пішло не так. Доктор, сквайр і капітан раптово передали форт Сільверу без бою. Я не розумів, чому. Але згодом усе стало ясно: Сільверу дали карту. Він, думаючи, що переміг, повів свою зграю шукати скарби. Мене він узяв із собою, як заручника.
Ми йшли джунглями, картка вела нас до великого дерева. Але замість скарбів ми знайшли порожню яму. І тоді почалася паніка: пірати зрозуміли, що їх обвели навколо пальця. Троє з них одразу спробували вбити Сільвера, але той захищався, а тут ще й наші з'явилися: доктор, Грей, Бен Ганн. Зчинилась стрілянина. Пірати або загинули, або втекли.
Виявилося, що Бен Ганн уже давно знайшов скарби і перевіз їх у печеру. Він чекав на когось, кому міг довірити своє відкриття. Сільвера ми не видали, хоч він на це заслужив. Він допоміг нам, коли побачив, що змова розвалюється. Врешті-решт, ми завантажили скарби на "Еспаньйолу" й вирушили додому.
Дорогою ми залишили Сільвера в одному з портів: він утік з частиною золота. І хай йому грець. Ми повернулися в Англію багатими, але ніщо не могло стерти з моєї пам’яті ті нічні крики на острові, смерть, жадобу й клятий сміх папуги: "Піастри! Піастри!"
Іноді мені сняться скарби. Але я ніколи не повернуся на той острів. Ніколи.
Острів Скарбів — це не просто історія про золото. Це історія про зраду й відвагу, про дитинство, яке скінчилося у диму мушкетів, і про людей, які не здаються. І ще про те, що найнебезпечніший пірат може мати чарівну усмішку й тростину замість ноги.
Так було. І я, Джим Хокінс, свідок цього.
Кінець.