О. Генрі «Вождь червоношкірих»
Усе почалося з того, що двоє блискуче недалеких шахраїв, Сем і Білл, вирішили заробити грошей старим добрим способом: викрасти дитину і вимагати викуп. Їм не вистачало дві тисячі доларів для чергової фінансової афери, і вони, недовго думаючи, вирішили, що провінційне містечко Поплар-коув, штат Алабама, — ідеальне місце для цього. Там, мовляв, ніхто за ними не погнеться, хіба що констебль, та й той з вусами як у сусального кота.
План був простий, як лопатка в дитсадку: обрати багатенького татка, викрасти його синочка, сховатися з дитиною в печері, вислати листа з вимогою викупу — і все, справа в капелюсі. Жертвою обрали Ебенезера Дорсета, багатого, хоч і трохи скупого, церковного збирача. У нього був син — рудий, бісик у плоті, років десяти. Його і взяли.
Викрадення, щоправда, не вийшло тихим: хлопець, якого, до речі, звали Джонні, виявився істотою не з цього світу. Він жбурляв каміння в котів, кусався, лупцював Білла уламками цегли і вигукував бойові кличі з такою пристрастю, наче щойно повернувся з битви при Вундед-Ні.
Сем і Білл, не втрачаючи віри в успіх, запхнули Джонні у шарабан, довезли до печери в горах, де вже була провізія, ковдри і план на світле майбутнє. І тут почалося.
Хлопчисько не тільки не злякався, а сприйняв усе як цікаву пригоду. Він тут же оголосив себе Вождем червоношкірих, Білла призначив старим мисливцем Хенком, а Сема — Зміїним Оком. Зміїне Око мав бути принесений у жертву на вогнищі, а Хенк — позбавлений скальпу на світанку. Весь цей час Джонні бігав по печері з палицею, яку вважав за томагавк, викрикував бойові кличі, кидав у Білла гарячу картоплю, каміння, і навіть одного разу мало не спалив його в багатті.
Білл, хоч і був кремезний чолов’яга, швидко зрозумів, що духу йому не вистачає. Він став жертвою безперервного терору маленького рудого варвара. Джонні вимагав гратися, носити його верхи, відповідав на філософські питання, типу: "Чому трава зелена?" і "Чому дорога йде в обидві сторони?", а ще змушував Білла бути його конем-розвідником. В якийсь момент Білл буквально їв пісок, який Джонні вважав вівсом. На Сема це все теж подіяло не найкраще: ночами йому снилися кошмари про піратів, вдень він ховався від "вождя", а Білл благав, щоб скоріше написати листа до батька хлопчика і зменшити суму викупу до півтори тисячі.
Лист до Дорсета був ввічливий, як належить: викрадачі чемно просили дві тисячі доларів за повернення сина. Вони щиро сподівались, що той негайно купить свій спокій і позбудеться від Джонні. Але час ішов, а містечко жило, як і раніше. Ніхто нікого не шукав. Ніхто не помічав зникнення маленького демона. І в цей момент у Білла почали здавати нерви остаточно.
Він намагався відвезти хлопця додому. Та той брикнув, укусив, і в результаті знову опинився в печері. Джонні — мов тінь: щойно ти думав, що від нього позбувся, а він уже за спиною, з палицею в руці та мріями про скальпування. Білл, майже в істериці, погодився зменшити суму викупу до тисячі. Він був готовий платити з власної кишені, лише б не бачити більше цю істоту з пекла.
І тут, нарешті, прийшла відповідь від старого Дорсета. Але яка! Замість очікуваних сліз вдячності і термінового викупу в листі було написано, що він готовий узяти Джонні назад, якщо викрадачі доплатять йому 250 доларів. І ще одне: щоб вони привели дитину опівночі, бо після цього Джонні стає особливо нестерпним.
Сем і Білл не сперечалися. Вони взяли хлопчиська, який усе ще думав, що це гра, і мовчки відвели його додому. Коли двері за хлопцем зачинилися, Білл кинувся бігти, не оглядаючись. Його не зупинив би й сам шериф. Його не цікавили вже гроші. Його цікавило одне — якнайдалі від цього маленького червоного вождя з очима, які світилися в темряві.
Мораль цієї історії проста, як старий черевик: не кожна дитина варта викупу. А ще — не всі батьки так вже прагнуть повернення своїх чад. Іноді за спокій варто доплатити. Особливо, коли твоя дитина — це Джонні Дорсет, великий Вождь червоношкірих.
Ось така вийшла історія. Весела, кумедна, а для Білла — ще й травматична. О. Генрі знався на людях, і знався на жартах. І хоча тут усе вигадано, кожен, хто мав справу з дітьми, знає: в кожному маленькому янголятку іноді ховається ціле плем'я індіанців із бойовими кличами, палицями і непереборним бажанням зробити тобі боляче... просто заради веселощів.
І якщо ви коли-небудь почуєте фразу "викрадення дитини — це легкі гроші", просто згадайте Білла, його вираз обличчя, коли він побачив Джонні востаннє, і біг... біг... біг.
Кінець цієї історії, як і скальп Білла, так і залишився при ньому. Але ще не факт, що він колись наважився знову подивитись у бік печери. А Джонні? Джонні, ймовірно, досі грає в розвідників. Тільки тепер — зі своїм батьком. І, можливо, саме тому містер Дорсет запропонував викрадачам доплатити.