Генрі Лонгфелло «Пісня про Гайавату»
Десь там, де плеще велике озеро Гітчі-Гюмі, де шумить трава на берегах і вітри нашіптують давні казання, жив мудрий народ — Оджибвеї. І була в них пісня. Пісня про сина місяця, про героя, що змагався з бурями й духами, про Гайавату — мудрого, сильного, великого серцем і духом.
Звідки з’явилась ця пісня? Із лісів і озер Країни Снігу, зі сторони диких Дакотів і грізних Оджибвеїв. Її проспівав Навадага — митець, що в долині Тавазента слухав голоси вітру і духів. Він співав про народження Гайавати, його боротьбу, любов, втрати, про прощання, що було не кінцем, а переходом у світ інший — світ вічної душі.
Люлька Згоди: народження світу
Світ почався з диму. На скелі червоній, на Великій Плащині, Владика Життя — Гітчі-Маніто — зліпив люльку. І запалив. Дим здійнявся до неба, торкнувся хмар. З далеких долин і лісів, з-поза рік і гір зібралися народи — Команчі, Шошони, Оджибвеї, Делавери...
У кожному з них — війна. У руках — зброя, в очах — ненависть. Та Владика Життя сказав: «Ваша сила тільки в згоді, а безсилля — в ворожнечі». Він наказав зняти бойову фарбу, закопати ножі. Люлька Згоди пішла з рук до рук, і дим її злітав у небо. Так настав мир.
Духи вітру
Меджеківіс, герой і викрадач Вампуму, переміг страхітливого Ведмедя і став батьком Вітрів. Західний залишив собі, а інші роздав дітям. Східний — Вебону, що приніс світанок і зоряну діву; Північний — дикому Кабібонокці, що зриває листя і трусить зиму; Південний — сонному Шавондазі, що закохався у кульбабу, прийнявши її за жінку.
Дитинство Гайавати
З місяця впала Нокоміс — бабуся, що народила дочку Венону. Та не послухалась матері, зачарував її Західний Вітер. Венона народила сина — Гайавату — й померла. А Нокоміс, бабуся, ростила хлопця біля Великого Озера, розповідаючи йому про зірки, про вітер, про сни.
Гайавата пізнав мову звірів, слухав нічні пісні сови і дзенькіт роси. Його вірний друг, базіка Ягу, подарував йому перший лук. І ось — перший звір, перша кров, перша перемога. Його назвали Сон-джі-теге — «Могутній стрілець».
Бій із батьком
Коли Гайавата дізнався про батька — Меджеківіса, він вирушив на Захід, крізь ріки й гори, щоби кинути виклик. Але зустрів не ворога, а старого, що визнав свою вину. Вони билися каменем і очеретом — тими символами, що враз можуть стати і зброєю, і іграшкою.
Батько відступив, визнав: син сильніший. А Гайавата, замість вбити — пробачив. І повернувся з даром: наконечниками для стріл і першими думками про дівчину на ім’я Міннегага — «Веселий Водоспад».
Бій з духом кукурудзи
Навесні, в самоті, Гайавата постив і молився. До нього прийшов Мондамін — золотий дух маїсу. «Переможи мене — отримаєш дар для всіх племен».
І тричі вони боролись. І Гайавата переміг. З могили духа виріс маїс — перший колос кукурудзи. Їжа для людей. Дар небес.
Друзі Гайавати
Його друзі — Чайбаябос, співець, чия сопілка змушувала зупинитися вітер, і Квазінд — силач, що в дитинстві був тихим, а потім — могутнім, як буря. Вони були його братами в серці, розуміли його мовчання і пісню.
Човен із кори берези
Гайавата збудував пірогу — човен із берези, прикрашений голками їжака і зорями. Він керував ним не веслами, а думками. З Квазіндом вони очистили ріки, щоби кожен міг дістатися вод Поветін.
Бій з Міше-Намою
Під водами Гітчі-Гюмі жив Міше-Нама — осетер-велетень. Гайавата викликав його з дна. Осетер поглинув його разом із човном, та в череві риби герой знайшов серце чудовиська і розчавив його. Риба здригнулася, викинула Гайавату на берег. Його визволили чайки, а Нокоміс варила жир осетра три доби.
Перлисте Перо — Дух Багатства
Меджисогвон — чаклун, що отруював народи хворобами. Гайавата вирушив до нього. У лютому бою він не міг знайти слабке місце ворога, поки дятел не підказав: «Стріляй у тім’я». Так він переміг, а на знак вдячності пофарбував чуб дятла у червоне. Усі скарби — хутра, намисто, перли — він приніс людям.
Міннегага — вибір серця
Ні вмовляння Нокоміс, ні закони племен не зупинили його. Він посватав Міннегагу — дочку стрілороба з Дакотів, колишніх ворогів. І разом із нею він будував мир.
Весілля
Пісні, танці, розповіді — Чайбаябос співав про любов, Ягу вигадував історії. Розповів і про Оссео — старого, що став юнаком і вознісся з дружиною до Вечірньої Зорі. І всі слухали, дихаючи як одне серце.
Мир і добробут
Народи ловили рибу, збирали маїс, сушили шкури. Гайавата захистив поля від воронів, збудував сіті, повісив убитих птахів на тички. Лише цар Кагагі — ворон — залишився живим, як засторога іншим.
Письмо
Щоби пам’ять не згасла, Гайавата вигадує письмо. На бересті він малює знаки: круг — життя, лінія — земля, дуга — небо. Так народ навчився писати — свій Тотем, свій Рід, свою історію.
Втрати
Темні Духи вбили Чайбаябоса. Гайавата плакав сім тижнів. Та друзі закликали духа зі світу мертвих. І він повернувся — вже як Владика Духів, поклав на дорозі для мертвих світляки — багаття.
Квазінд загинув від шишки, киненої пігмеями в тім’я. Та коли ламає дерева буря, люди кажуть: «Це Квазінд збирає хмиз».
Голод і прощання з Міннегагою
Прийшла зима. Вітер заліг у щілинах. Голод і хвороба прийшли до оселі. Гайавата кликав духів лісу — та марно. Міннегага померла.
Сім ночей Гайавата сидів біля вогнища. Потім попрощався і поставив вогонь на її могилі.
Сліди білого
Старий дід, що морозить ріки, зустрів хлопця — юнака-весну. Вони курили Люльку Згоди, змагались словами — і старий розтанув. Прийшла весна.
А Ягу розповів: бачив білих людей у крилатому човні. Люди сміялись, та Гайавата знав: чужинці прийдуть. І їх треба прийняти.
Кінець чи початок?
Човен з білими прибув. Один із них — Пророк — розповів про Христа, Марію, про Воскресіння. Гайавата прийняв їх, і народ слухав.
Настав вечір. Гайавата попрощався з усіма. Сів у пірогу і поплив на Захід. До Сонця.
І зник у рожевій млі.
...І далі триває пісня
Тепер, коли шумить ліс, коли в димарі віє вітер, коли сміються діти, коли хтось бере в руки люльку, а хтось — перо, — лунає десь пісня. Пісня про Гайавату. Героя з серцем, повним любові до світу.