Фольклорна балада «Поєдинок Робіна Гуда з Гаєм Гізборном»
У королівстві, де пісок годинника сипався між придворними інтригами, а ліси дихали свободою, Робін Гуд продовжував водити шерифа Ноттінгема за ніс. Король, мов павук у замковій вежі, почув, як славу Робіна вітер доніс до Лондона, і дав шерифу ультиматум: злови або гудбай, посада.
Шериф, зблідлий і знесилений від безплідних облав, вирішив грати по-крупному. Він підвищив нагороду за голову лісового месника, сподіваючись, що хтось зі списку "най-гостріші мечі корони" зацікавиться.
І не прогадав.
На горизонті з'явився Гай Гізборн — лицар без страху, але з подвійним дном. Не благородний героїчний тип — радше той, хто сміється, коли пов’язує людину до шибениці. Підозрілий тип з блискучим мечем і темною душею. Він заявив, що вистежить Робіна, упіймає — і здасть живим чи мертвим. Навіть краще — мертвим.
— Я сам! — заявив він шерифу. — Без армії. Без помічників. Лише меч, мій розум і срібний ріжок. Почуєте сигнал — хапайте коней і летіть. Значить, Робін у пастці.
Шериф зрадів, аж залащався, і відправив "мисливця" в ліси. Тим часом сам кинувся ловити Вілла Пурпурового — товариша Робіна — що мав необережність навідатись у місто по зелений одяг для братви.
І от почалося. Вілл — утікач. Шериф — в погоні. Маленький Джон — у кущах, спостерігає, хихоче. Аж бачить: от-от схоплять Вілла. Не можна терпіти! Випускає стрілу — влучно, як завжди. Один ворог менше. Але й свою шкуру Джон рятує з ризиком.
На жаль, доля — штука мінлива. Лук Маленького Джона раптом тріскається. Тріскається як сподівання шерифа на спокійну пенсію. Джон б'ється кулаками — мов буря. Десятьох уклав. Але що з того — шість десятків ще стоять. Стріли нависають, мов гроза.
— Здавайся! — кричить шериф. — Інакше — серце твого стане стріляним мішенем.
— Ваші слова влучніші, ніж стріли, — відказує Джон з посмішкою. — Я здаюся.
І от — мотузка. Шибениця. Джон на краю. Та не все втрачено.
Раптом, як ніж у суп — сигнал срібного ріжка! Далеко, з-за пагорба. Шериф замислюється:
— Це Гай. Спіймав Робіна!
Ідея: відкласти страту, піти за "трофеєм", і повісити їх обох. Шикарна фотка вийде на стінгазету "Антирозбійник".
А ми тим часом переносимось до Робіна.
Він із самого ранку був не в гуморі. Посварився з Маленьким Джоном через того самого дивного йомена — чужака в лісі. Удвох побачили його — і кожен хотів зустрітись першим. Робін виграв право і пішов сам.
А дивак був специфічний: закутаний у конячу шкуру, мов у костюм на Хелловін. Тричі обійди — не впізнаєш, хто перед тобою. Робін чемно привітався, запропонував постріляти.
І от — змагання. Робін — стріляє знехотя, але майстерно. Незнайомець — не гірше. Вже подумали, що товариші. Аж раптом незнайомець мовить:
— Я шукаю Робіна Гуда. І спіймаю його. За двадцять фунтів — і власне задоволення.
Робін — оце вже цікаво. І, посміхаючись, відповідає:
— Я покажу тобі Робіна. Але ти не зрадієш.
І тут скидає маску, зминає голосом атмосферу:
— Я і є Робін Гуд!
Гай Гізборн — бо це, звісно, був він — не розгубився. Вихопив меча й напав. Підло, раптово. Але Робін — не з тих, кого знімають зненацька. Починається поєдинок.
Гримить криця, бризкає піт, серце б’ється як барабан. Два світи зійшлися: честь і підступність, воля і страх. Мечі свистять, аж білки в лісі розбігаються.
Дві години билися — ніби хронометр забув, що таке час. Але от — момент: Робін перечепився об корінь, упав. Гай — без честі, без коду лицаря — б’є лежачого. Робін поранений.
— Пресвятая Діво, — зітхає. — Не час мені ще на той світ!
Стає, зуби стиснуті. І — раптово, мов блискавка — випадає і б'є. Прямо в горлянку. Гай падає. Кінець полювання.
Робін витирає клинок. Перев'язує бік. Ховає тіло Гая в кущах, накидає на себе конячу шкуру. І — головне — бере срібний ріжок. Грає сигнал.
Цей звук, як музика воскресіння, долетів до Бернесдейля — і врятував Маленького Джона.
Шериф, почувши сигнал, вірить, що Гай зловив Робіна. Поспішає до лісу з усіма, хто ще міг тримати зброю.
І тут зустрічає... Робіна в образі Гая.
— Ну як там? — запитує, хекаючи.
— Робін Гуд — убитий. Тіло в кущах, у його плащі. Його більше нема.
Шериф аж світиться.
— Чудово! У нас уже один на шибениці, тепер — і другий буде. Ходім, "сер Гай", завершимо день розбійників.
Робін погоджується. Але весь шлях обмірковує план. Як врятувати друга?
У місті шибениця вже чекає. Джон — прив’язаний, очі, як у вовка в клітці. Робін підходить, каже:
— Дайте мені з ним поговорити. Я маю його стратити особисто.
Шериф киває. Пиха сліпить йому розум.
Робін нахиляється, різко перерізає пута, тицяє Джону лук і стріли Гая.
— Це я. Робін.
Джон посміхається. Бо знав. Бо вірив.
Робін грає тричі в ріжок. І тут — з-за мурів стріли, мов град. Пурпуровий Вілл, Стютлі і ще браття — всі разом. Настає хаос. Шерифові солдати — в паніку. Хтось падає. Хтось біжить. А двоє під шибеницею — сміються і стріляють, як два ельфи з казки помсти.
Шибениця того дня залишилась порожньою.