Зав’язка. Озеро Світязь у Плужинському бору роками лякає людей: ночами там чути гуркіт зброї, жіночий плач та дивні вогні на воді. Господар тутешніх земель, пан із Плужин, вирішує покласти край чуткам. Він організовує вилов неводом, попередньо запросивши ксьондза для освячення води. Після молитви рибалки витягають у сітях дивовижну жінку — світязянку.
Розвиток дії. Світязянка відкриває пану таємницю, яку озеро зберігало століттями. Колись на цьому місці стояло багате місто Світязь. Коли литовський князь Мендог закликав Тугана на допомогу в обороні Новогрудка, місто залишилося без чоловічого захисту. Вночі вороже військо підступило до стін Світязя. Жителі міста, бачачи неминучу ганьбу та рабство, почали нищити своє майно і готуватися до масового самогубства.
Кульмінація. Коли вороги вже виламували браму, княжна звернулася до неба з гарячою молитвою: «Хай нас безодня поглине! Хай ми в купави перетворимось!». Тієї ж миті земля під містом провалилася. Світязь зник у безодні, а на його місці розлилося чисте озеро, поглинувши і захисників, і загарбників.
Розв’язка. Замість мешканців на дзеркальній воді з'явилися білі квіти-купави. Коли солдати царя спробували зірвати їх, щоб сплести вінки, вони миттєво гинули від невидимої каральної сили. Ці квіти в народі прозвали «цар-зіллям». Світязянка закінчує розповідь і зникає у хвилях, нагадуючи, що святиня озера належить лише тим, хто береже пам’ять предків.
