Зав’язка. Конфлікт розгортається на тлі неймовірно красивого літа 1939 року. Автор акцентує, що «літо було гарне», а земля була вкрита вересняним цвітом. Ця ідилія є фоном для раптового удару: ворог нападає на невеликий гарнізон. Контраст між мирною природою та «залізом і вогнем» підкреслює жорстокість війни.
Розвиток дії. Сім днів жменька солдатів тримає оборону проти величезної армії. Коли опір стає фізично неможливим і «дні спиняють хід», відбувається поетична метаморфоза. Солдати не йдуть у темні могили, а шикуються в рівні лави — так само, як вони стояли на варті — і починають свій останній марш «просто в небо».
На своєму шляху вони не відчувають болю. Рани, що «боліли» раніше, тепер здаються чимось неважливим («то пусте»). Вони йдуть «осяйними полянами», де замість крові та попелу на них чекає спокій і вічне літо. Це шлях воїнів світла, які заслужили на рай своєю вірністю присязі.
Кульмінація. Момент остаточного переходу у вічність. Солдати заявляють, що тепер їм «не страшні ніякі зими». Вони грітимуться на небесному вересі. Це найвищий прояв перемоги духу: герої стали недосяжними для земного зла, вони здобули абсолютну свободу в іншому світі.
Розв’язка. Хоча герої перебувають у небі, вони не покидають свою землю. Коли приходить справжня зима і сніг кружляє над Варшавою, душі солдатів повертаються невидимою вартою. Це замикає сюжетний цикл: подвиг на Вестерплятте стає вічним оберегом для всієї Польщі. Герої живуть доти, доки про них співає народ.
