Зав’язка. Конфлікт твору закладений у самій назві. Слово Бухенвальд перекладається як «буковий ліс». Для автора, який виріс на Буковині, це слово було символом спокою та краси. Проте сусідство з містом Веймар, де панував гомін культури, тепер викликає у поета лише гнів, бо поруч із гуманізмом оселилося абсолютне зло.
Розвиток дії. Автор повертається думками у часи, коли він «хлопчиком лежав на купі трав». Він описує ідилічну картину: біляві хмари у вишині, тиша лісу, мирний спокій. Це спогад про світ, де природа була гармонійною. Але зараз знання про концтабір вривається у цей спогад, отруюючи його. Поет більше не може сприймати буковий ліс як просто місце для відпочинку.
Кульмінація. Найстрашніший момент твору — зміна сприйняття неба. Дивлячись на «біляве пасмо хмар», герой ставить риторичне запитання: а чи не було воно насправді «димом спалених людей»? Це момент, коли краса природи остаточно руйнується жахом реальності. Хмара перестає бути хмарою і стає доказом масового вбивства.
Розв’язка. Твір завершується гірким усвідомленням: назва «Бухенвальд» назавжди втратила свою чистоту. Історія наклала на неї клеймо жаху, яке неможливо стерти. Поет закликає пам’ятати про цей «дим», адже лише пам’ять є гарантією того, що людство не допустить повторення трагедії. Це філософське примирення з болем заради майбутнього.
