Міф Орфей і Еврідіка
На півночі, у мальовничій Фракії, жив співець Орфей — людина, яку сама природа обдарувала талантом зачаровувати звуками кіфари й голосом. Його мати, муза Калліопа, навчила його мистецтву співу, а бог Аполлон подарував йому кіфару. Вже з юних років Орфей володів магічним даром: його спів змушував завмирати все довкола — дерева підступали ближче, звірі слухали, мов зачаровані, навіть вітер стишався.
Орфей був частиною великого походу аргонавтів у пошуках золотого руна. Його музика підтримувала команду в найважчі моменти. Але повернувшись до Фракії, співець вибрав самотнє життя, доки не зустрів її — юну німфу Еврідіку. Вона стала його коханням, його натхненням. Їхній шлюб, однак, від самого початку супроводжувався зловісними прикметами: бог Гіменей прийшов на весілля без радості, а його смолоскип чадив, віщуючи біду.
Незабаром нещастя спіткало молоде подружжя. Під час гри на лузі Еврідіка наступила на змію і померла від її укусу. Орфей, розбитий горем, не міг змиритися з втратою. Його пісні, сповнені жалю, звучали над морем і горами, але це не приносило розради. Тоді він вирішив зробити неможливе: спуститися до царства мертвих, аби повернути кохану.
Орфей вирушив у дорогу до підземного світу, до місця, де чорна ріка Стікс розділяє живих і мертвих. Його спів зворушив навіть Харона, похмурого перевізника душ, який дозволив співцеві переплисти річку. Навіть лютий триголовий пес Кербер замовк, зачарований звуками кіфари. Всі тіні, мешканці підземного царства, зібралися навколо Орфея, зачудовані його піснею про кохання та втрату.
Навіть Аїд і Персефона, володарі підземного світу, не змогли залишитися байдужими. Орфей благав повернути Еврідіку, кажучи, що їхнє кохання сильніше за смерть. Аїд погодився, але з однією умовою: Еврідіка йтиме позаду Орфея, і він не повинен озиратися, поки вони не вийдуть на поверхню. Орфей погодився.
Вони вирушили назад, долаючи темні стежки підземелля. Орфей чув, як Еврідіка ступає за ним, але не міг побачити її. Сумніви почали терзати його: чи справді вона йде за ним? Коли вихід на поверхню був вже близько, він не витримав і озирнувся. У цю мить тінь Еврідіки зникла назавжди, залишивши лише шепіт: «Прощай».
Розбитий горем Орфей залишився сам. Він більше не намагався повернутися до підземного царства, розуміючи, що порушив обіцянку. Повернувшись до Фракії, співець віддалився від людей і жив у самотності, оточений природою. Його музика все ще мала силу зачаровувати, і місце, де він грав, перетворилося на оазис краси.
Але доля приготувала для Орфея трагічний фінал. Одного разу його помітила група вакханок — жінок, які святкували на честь Діоніса. Розлючені його байдужістю до жінок, вони напали на нього. Його музика не змогла зупинити їхній шал. Орфей загинув, але навіть після смерті природа оплакувала його. Річка Гебр прийняла його тіло, а Музи поховали його залишки біля підніжжя Олімпу.
Легенда говорить, що кіфара Орфея засяяла на небі як сузір'я Ліри, нагадуючи всім про велич любові й мистецтва. Його пісні залишилися у пам’яті як символ вічного кохання, здатного долати навіть межі смерті.