Міф Деметра і Персефона
Колись на світі жила могутня богиня Деметра, яка керувала врожаєм і родючістю. Вона була джерелом життя: без її благословення ні рослина, ні дерево не могли вирости. Її єдиною радістю була дочка Персефона, молода й прекрасна, як перший весняний промінь сонця. Персефона мала вільну й безтурботну вдачу. Її життя було сповнене радості, квітів і сміху.
Одного разу, гуляючи Нісейською долиною, Персефона рвала квіти, не підозрюючи, що цей день змінить її життя. Зевс, її батько, вже вирішив її долю: віддати за дружину свого брата Аїда, володаря підземного царства. Для здійснення свого задуму Аїд попросив Гею, богиню землі, створити дивовижну квітку. Її аромат звабив Персефону. Тільки-но вона нахилилась, щоб зірвати квітку, земля розступилась, і з темряви з'явився Аїд на золотій колісниці. Він схопив Персефону і забрав із собою до царства тіней.
Крик дівчини розлетівся по всьому світу, але ніхто, крім Сонця-Геліоса, не бачив, що трапилось. Її мати, Деметра, почувши цей крик, негайно вирушила на пошуки. Вона не їла, не пила і безперервно плакала дев'ять днів і ночей, блукаючи світом. На десятий день вона звернулась до Геліоса, який усе бачить. Геліос розповів їй, що Зевс віддав Персефону за дружину Аїду.
Деметра була вражена. Гнів і смуток огорнули її серце. Вона покинула Олімп і, приховавши свою божественну природу, стала мандрувати серед смертних. У цей час земля почала завмирати. Рослини перестали рости, сади й поля спорожніли, і світ охопив голод.
Одного дня Деметра прийшла до міста Елевсіна. Втомлена й сумна, вона сіла біля джерела. Її побачили дочки місцевого царя Келея і запросили до свого дому. Там вона почала виховувати їхнього брата Демофонта. Щоб зробити його безсмертним, вона натирала його амброзією і клала в палаюче вогнище. Але одного разу мати хлопчика, Метанейра, злякавшись за сина, втрутилась. Деметра, розгнівана недовірою, відкрила, ким вона є, і наказала побудувати їй храм у Елевсіні.
Хоча Деметра жила в храмі, її біль не зникав. Вона обіцяла не повернутися на Олімп і не дати землі родити, доки їй не повернуть дочку. Світ занурився у хаос. Зевс, побоюючись загибелі людства, відправив до Аїда Гермеса з наказом повернути Персефону.
Аїд погодився, але хитрістю дав Персефоні зерно граната, символ шлюбу. Це означало, що вона завжди буде пов’язана з підземним царством. Попри це, Персефона повернулася до матері. Їхня зустріч була сповнена радості, але все ж їй довелось частину року проводити з Аїдом, а решту часу — з Деметрою.
Коли Персефона поверталась до матері, природа оживала: зазеленіли лани, зацвіли квіти, дозріли плоди. Але щоразу, як вона вирушала до Аїда, природа завмирала, і на землю приходила зима. Так і триває досі: прихід весни святкує повернення Персефони, а зима — її відхід.
Деметра не лише повернула світові життя, а й навчила людей обробляти землю. Її обранець Тріптолем, юнак із Елевсіна, першим заорав землю й засіяв її пшеницею. На своїй чарівній колісниці, запряженій зміями, він облетів усі країни, розповідаючи людям секрети землеробства.
Не всі шанували богиню. Одного разу цар Ерісіхтон зрубав священний дуб, присвячений Деметрі. Він зневажав богів і не вірив у їхню силу. За це Деметра покарала його невгамовним голодом. Ніщо не могло втамувати його апетит, і зрештою він загинув, пожираючи самого себе.
Так міф про Деметру і Персефону пояснює зміну пір року та важливість поваги до природи й богів. Він нагадує про зв’язок між родючістю землі та гармонією в світі.