Давньоіндійський міф про створення світу
Колись, дуже-дуже давно, ще до всього, що ми знаємо, — до неба, землі, зірок, людей і навіть часу — не було нічого. Аж нічого. Жодного променя світла, жодного подиху вітру. Усе, що існувало, — це безкраї, темні, мовчазні води, щось на кшталт первісного океану, де не було ні дна, ні берега, ні руху. Усе дрімало, ніби у глибокому сні.
Але в цих водах, у їхніх глибинах, з'явилася перша іскра — вогонь. Це був не той вогонь, який горить у печі, а космічна, могутня сила тепла, що здатна породжувати життя. І саме з цього вогню виникло Золоте Яйце. Воно не просто плавало у водах — воно було їхнім серцем, тим, що чекало своєї години.
І хоча ще не існувало часу, кажуть, що рівно стільки, скільки триває людський рік, Золоте Яйце спокійно плавало у безмежному океані, як дивне пророче зерно, що ось-ось проросте. І згодом із цього Яйця народився Прародич — Брахма, творець світу, перший серед перших.
Він не забарився — розбив Яйце навпіл. І сталося диво: верхня половина Яйця перетворилася на Небо, нижня — на Землю. А між ними, щоб вони не злилися знову, Брахма створив повітряний простір, щось на кшталт дихання світу. Землю він утвердив серед вод — укріпив, ніби посадив її як насіння. Потім розподілив сторони світу, аби в просторі з'явилося «тут» і «там». І нарешті — запустив час, щоб усе, що має початок, могло колись завершитися.
Отак і з'явився Всесвіт — живий, поділений, з рухом і напрямком, із ритмом і чергуванням. Але коли Брахма глянув на свій витвір, то відчув тривогу. Бо навколо була порожнеча — нікого не було, тільки він один. Йому стало страшно. Так страшно, як буває лише тоді, коли лишаєшся наодинці у всьому світі. І саме тоді, каже легенда, у світ прийшов страх — той самий, який відвідує нас, коли поруч нікого немає.
Та Брахма згадав: "Я ж тут один. То кого мені боятися?" І страх минув, як ніч, що минає перед світанком. Але натомість з'явилося інше відчуття — порожнеча. Бо що таке радість, якщо нема з ким її поділити? І тоді творець замислився: а що, як створити інших? Тих, хто продовжить його справу, наповнить світ і зробить його по-справжньому живим?
І він почав творити. Спочатку — силою думки. Так з’явилися шестеро великих Владик творіння — мудрі, могутні істоти, кожен зі своєю місією. А потім, у доволі химерний спосіб, він створив ще двох. Із великого пальця на правій нозі у нього вийшов син — Дакша. А з пальця на лівій нозі — донька Віріні. Доля звела їх докупи, і вони стали подружжям, від якого пішло безліч нащадків.
Їхня родина розросталась швидко, мов дерево, що викидає гілки в усі боки. Найстарша донька, Діті, стала матір’ю демонів — могутніх, грізних істот, що уособлювали руйнівну силу. Друга донька, Дану, породила велетнів — могутніх, первісних істот, титанів. А от третя, Адіті, стала праматір’ю дванадцяти світлих богів — доброзичливих, ясних, що несли лад і гармонію.
Серед її синів був Варуна — бог океану, що керує водами і законами. Був Індра — грізний володар грози і грому, якого боялися і шанували. Був Вівасват — бог Сонця, що освітлював небо і будив життя. Але наймогутнішим, найславетнішим став молодший — Вішну, Хранитель світу. Саме він дбав про те, щоб світ не розпався, щоб лад не перетворився знову на хаос.
Та не все було так мирно, як хотілося б. Бо в цій новонародженій реальності з’явилося дві сили: божественна і демонічна. Боги, сини Адіті, і асури, нащадки Діті й Дану. І ось між ними спалахнула боротьба. Не просто суперечка, а справжня війна за владу над Всесвітом. Століття за століттям вони билися: день і ніч, світло й темрява, порядок і хаос — у вічному протистоянні.
Ця війна не була просто боротьбою між добром і злом — це була боротьба за рівновагу. Бо в кожній силі, навіть у темряві, є своє місце. Та Вішну — як той, що зберігає лад — постійно ставав на захист гармонії. Він приймав різні образи — іноді людину, іноді тварину, іноді змішану форму — лише щоб втримати світ від падіння в безодню.
От так і розгортається ця космічна історія: із порожнечі народжується вода, з води — вогонь, із вогню — Золоте Яйце, з якого виходить Брахма. І вже від нього — все інше: небо, земля, вітер, час, життя, страх, радість, боги, демони, любов, боротьба, порядок і безлад.
Цей міф — не просто казка. Це дзеркало давнього світогляду, де кожна річ має свій сенс, своє місце в одвічному колі. Це спроба пояснити, чому ми живемо в такому складному, але прекрасному світі, де світло й темрява завжди йдуть поруч. І де навіть творець іноді відчуває самотність.
І, можливо, головне в цьому міфі — не те, як усе виникло, а навіщо. Щоб був рух. Щоб був вибір. Щоб була історія. І щоб ми, як діти того ж Всесвіту, могли й далі шукати сенс — у зірках, у воді, у собі.