Зав’язка. Героїня звертається до «барвношатної» Афродіти з проханням не гнітити її серце «лютою незгодою». Вона одразу встановлює довірливий тон, називаючи богиню «підступною» (вмілою у хитрощах кохання). Це момент найвищого психологічного напруження, коли героїня визнає свою безпорадність перед почуттям.
Розвиток дії. Починається ретроспекція (спогад). Сапфо описує, як богиня вже не раз чула її благання. Афродіта запрягала золоту колісницю, і швидкі горобці несли її крізь ефір з Олімпу до чорної землі. Це опис містичного зв'язку: для богині кохання немає занадто дрібних людських прохань, вона готова миттєво покинути палати Зевса заради однієї закоханої жінки.
Кульмінація. Поява богині та її пряма мова. Афродіта з усмішкою питає Сапфо: «Що ж тобі знову сталося? Хто тебе образив?». Це пік інтимності, де звучить космічний закон взаємності: «Хто тікає — почне наздоганяти, хто дарів не взяв — сам дари нестиме». Богиня обіцяє змінити байдужість об'єкта кохання на палку пристрасть.
Розв’язка. Героїня повертається у теперішній час. Вона просить богиню прийти і тепер, звільнити її від важкої туги і здійснити бажання серця. Фінальний заклик — «Будь мені співборцем» — стверджує, що в боротьбі за щастя людина і божество діють як одна команда.
