Лірична експозиція. Твір розпочинається з камерної сцени: «Вітерець шелестить у тонкій траві». Тонка трава — це символ вразливості всього живого перед силами стихії. Поет перебуває в човні з високою щоглою, що створює атмосферу ізоляції від соціуму. Через психологічний паралелізм нічна тиша природи відображає внутрішню самотність героя, який готується до підбиття життєвих підсумків.
Космічний масштаб. Погляд поета переходить до величних масштабів: «Зорі схилились над рівниною безкраєю». Цей опис підкреслює велич всесвіту, якому байдуже до людських бід. На тлі бездонного неба постать поета здається крихітною піщинкою. Це поглиблює філософську ідею про те, наскільки коротким і незначним є людське буття порівняно з вічним рухом зірок.
Крах ілюзій. Герой аналізує своє минуле, ставлячи риторичне питання: «Хіба ж слава письмом здобувається?». Для Ду Фу, який вважав своїм обов'язком державну службу, слава поета є лише наслідком нереалізованих мрій про реформування країни. Він визнає, що посади втрачені через хвороби та старість, а єдине, що залишилося — це талант описувати почуття, який стає його єдиним зв'язком зі світом.
Філософське примирення. Плин ріки Янцзи символізує незворотність часу. Поет не намагається боротися з обставинами, а приймає свою долю мандрівника. Він констатує, що він — як чайка, що мчить «поміж планетою і піднебесним склом». Це фінал людини, яка знайшла свою істинну сутність у вічному русі. Човен пливе далі, перетворюючи біль розлуки та самотності на безсмертне слово.
