Ду Фу «При місяці згадую брата», «Пісня про хліб і шовк», «Повертаються дикі гуси» - СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ - підготовка до ЗНО та ДПА
Ду Фу (712-770) народився у провінції Хенань. Він походив із сім’ї провінційного художника, яка належала до старовинного роду. Серед його предків були визначні полководці, вчені, письменники, поети, державні діячі. З дитинства Ду Фу відзначався неабияким розумом. Коли йому виповнилось 7 років, він уже вмів складати вірші.
До початку 40-х років про його життя відомо мало. Розповідають, що у віці 20—35 років він багато подорожував. Можливо, у цьому виявилася його неспокійна натура, яка штовхала його до мандрівного життя, або ж відчай, невдоволення невдачею на урядових іспитах, яка завадила Ду Фу вступити на шлях чиновника, хоч він прагнув цього — за сімейною традицією та через необхідність забезпечити собі гідне існування.
Подорож із друзями, яких він знайшов у мандрах, зокрема з поетом Лі Бо, була завершальним етапом цієї смуги поневірянь. Віршів цього періоду залишилось дуже мало, але з них можна бачити, що поет прагнув подолати традиції колишньої поезії: її зовнішню красу, внутрішню порожнечу та відірваність від дійсності.
Хоч під впливом старшого друга (Лі Бо) Ду Фу захопився даосизмом, все ж до кінця життя він залишався конфуціанцем1. Одне з головних понять у конфуціанстві — «жень» («любов до людини»). Саме доброта і любов стали основою конфуціанських переконань Ду Фу; він присвятив їм і своє життя, і свою поезію.
У 741 р. поет припиняє свої блукання та на цілих десять років оселяється в тодішній столиці Китаю Танської династії Чан-ань (нині — Сіань), де він серед придворних поетів був у привілейованому становищі. Цей період був особливий розквітом наук і мистецтв та водночас грандіозними війнами. Останні виснажили країну та спричинили велике повстання, яке призвело до повалення імператора, покровителя Ду Фу. Поет змушений був утікати на батьківщину. Після придушення повстання Ду Фу отримав чиновницьку посаду в Чан-ані, але за свою незалежну поведінку зазнав переслідувань і був змушений оселитись у провінції, де вів бродячий спосіб життя і потерпав від злиднів. За таких життєвих обставин у творчості Ду Фу відбувся злам. Від зображення зла та насильства він перейшов до змалювання горя, страждань. У цещрі його уваги опинилася людина. У віршах Ду Фу зазвучала тема людського життя та людської долі. Він став поетом-гуманістом у найвищому розумінні цього слова.
Згодом Ду Фу знов повернувся на державну службу, але пристрасть до мандрів знову захопила його. Після безплідних поневірянь різними містечками Ду Фу нарешті дістався до Ченду — головного міста багатої провінції Сичуань. Тут Ду Фу спочатку знайшов те, що шукав: можливість мирного та спокійного існування. У нього з’явилися друзі та покровителі, які допомогли поетові влаштуватися. Він навіть збудував собі солом’яну хатину, де прожив майже чотири роки. Це були, мабуть, найсвітліші роки в його житті. Вони стали для поета періодом інтенсивної творчості, яка набула нового спрямування. Ду Фу почав розуміти, що в житті є не лише зло та страждання, а й добро і радість, що сама людина є передусім носієм доброго та світлого. У зв’язку з цим у віршах Ду Фу з’являється душевна теплота, несподівана для нього, незважаючи на всі невдачі в його особистій долі, в долі країни. Поет, який до цього розповідав про людське горе, збагнув, що за ним він перестав бачити саму людину, а через неї — вічне в людях і в житті. Саме завдяки цьому розумінню його вірші пройнялися теплим почуттям до людей, поєднаним з усвідомленням величі людського духу.
Але в 762 р. поетові довелося знову рятувати не стільки себе, скільки свою сім’ю. Кілька років він провів у різних містечках провінції, чекаючи заспокоєння. Однак думка про Чан-ань не залишала Ду Фу, і в 768 р. він вирушив у свою останню подорож, сподіваючись дістатися столиці. Але Чан-ань й усі навколишні місця були тоді ареною зіткнень військ та нападів кочовиків. Тому Ду Фу не зміг здійснити свій намір. Ще два роки поет провів у поневіряннях на джонці (невеличкому човні), яка заміняла йому дім. На такій джонці взимку 770 р. посеред річки Янцзицзян хворий та самотній Ду Фу і помер.
Ду Фу залишив після себе близько 2 тисяч поезій — від чотиривіршів до поем, різних за стилем і змістом, серед яких виділяють твори, написані на політичні теми та на теми скороминущості буття й людської долі. Події доби Тан у Ду Фу передані докладніше, ніж у хроніках, тому його поезію називають «історією у віршах», «поетичною історією».
У традиційному китайському літературознавстві Ду Фу присвоїли титул «шишен» («священно-мудрий поет»). Віршовані присвяти Ду Фу — корифею, майстру, вчителю — могли б скласти цілу збірку, до якої увійшли б твори багатьох поетів — сучасників і нащадків. Усі вони із захопленням читали й наслідували його вірші, цитували епізоди його біографії, відвідували місця, пов’язані з його ім’ям.
Відлуння слави поета не змовкає й досі, і вірші Ду Фу знаходять нових читачів та шанувальників не лише в Китаї, айв усьому світі.
_____________________________________________________
1 Конфуціанство — система морально-філософських поглядів, заснована на вченні китайського мислителя Конфуція (VI-V ст. до н. е.), за якою людина — передусім істота суспільна.