Особливості поетики й стилю роману - Відкрита книга РОМАН «ЧЕРВОНЕ І ЧОРНЕ» - Фредерік Стендаль 1783 - 1842

Особливості поетики й стилю роману

У розкритті всіх тих процесів і перипетій, які відбуваються в душі Жульєна Сореля, з особливою виразністю виявився психологізм Стендаля, що сягнув незвичайної тонкості й проникливості. І саме психологізм є фундаментальною рисою поетики роману «Червоне і чорне».

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА ДОВІДКА

Психологізм - художнє відтворення внутрішнього світу людини, її емоцій, думок, внутрішньої боротьби тощо. У літературі відомі два основних види психологізму - об’‎єктивний і суб’‎єктивний, залежно від точок, з яких ведеться у творі оповідь, - зовнішньої, об’‎єктивної, чи внутрішньої, суб’‎єктивної. Відповідно в першому випадку оповідь ведеться від третьої особи, а в другому - від першої, тут суб’‎єкт дії і розповідач зливаються. Домінуючим засобом об’‎єктивного психологізму є психологічний аналіз, тобто аналітичне авторське відтворення процесів, що відбуваються у внутрішньому світі персонажів, у їхньому духовному й душевному житті, у свідомості й підсвідомості. Саме до цього типу психологізму вдавався Стендаль.

Роман Стендаля «Червоне і чорне» є одним з найяскравіших і найхарактерніших творів об’‎єктивного психологізму. У його художній структурі виокремлюються два рівні: розгортання дії, розповідь про наміри й вчинки героя, стосунки з іншими персонажами, його колізії й конфлікти і паралельно з цим - голос автора, який аналізує і пояснює все те, що відбувається з героєм, розкриває причини й мотивацію його дій. Так, лист Матильди до батька, у якому вона повідомляє про вінчання з Жульєном, змушує маркіза де ла Моля нарешті прийняти рішення. І тут відразу вступає у свої права автор: «У цих виняткових обставинах владно подали голос усі найзначніші риси його характеру, викувані великими потрясіннями, що він пережив у молодості, злигодні еміграції зробили його фантазером... Однак та ж уява, що вберегла його душу від згубної трутизни золота, зробила його жертвою безумної пристрасті - домогтися для дочки будь-якою ціною титулу герцогині» .

Далі подано розгорнутий внутрішній монолог маркіза де ла Моля, що містить тонкий всебічний аналіз характеру Жульєна: «Ні, немає у нього гнучкості й хитрості якого-небудь пронири, який не проґавить ні зручної хвилини, ні сприятливого випадку. А з іншого боку - я бачу, що він керується зовсім не високими правилами. Для мене це щось незрозуміле... Якась семінарська дрібна душа відчуває себе незадоволеною тільки від того, що не має грошей і життєвих благ. У нього зовсім інше: він нізащо не дозволить, щоб його зневажали».

У своєму романі Стендаль часто вдається до внутрішнього монологу у формі, запозиченій з класичної драматургії (де він, за сценічною природою драми, озвучується). Відтак притаманний твору драматизм адекватно виражається у внутрішніх монологах і діалогах героя, нерідко з уявними опонентами.

Роман «Червоне і чорне» не можна назвати безсюжетним або з послабленою сюжетністю, навпаки, тут маємо напружений і динамічний сюжет з драматичними колізіями й подіями, крутими поворотами дії, нарешті, з фінальною катастрофою. Однак гострий і захоплюючий сюжет не є для Стендаля самоціллю. Він підпорядковується завданню розкрити внутрішній світ і долю головного героя, пов’‎язані із зовнішніми чинниками, з конкретикою суспільно-історичного моменту, який теж піддається аналізу.

Ще однією визначальною рисою роману є динамічність оповіді. Вона випливає з характеру діяльного й честолюбного головного героя, що вступив у двобій з епохою і суспільством. Жульєн багато думає й аналізує, але це не гальмує розвиток дії. Його роздуми й аналізи введені автором у потік зовнішньої і внутрішньої дії, вираженням якої вони виступають, а тому не випадають із загального ритму оповіді. У «Червоному і чорному» Стендаль послідовно дотримувався девізу «Роман твориться дією» й уникав розгорнутих описів і докладних статичних характеристик, несумісних із цією настановою. Така особливість стилю виявляється й на мовному рівні твору, у тому, що частотність дієслів, тобто слів, що передають саме дію, майже дорівнює частотності іменників. А це нечасто спостерігається в романістиці (наприклад, у романі Бальзака «Батько Горіо» іменників удвічі більше, ніж дієслів). Характерною особливістю синтаксису «Червоного і чорного» є те, що автор тут віддає перевагу коротким «енергійним» реченням, насиченим напруженням і рухом.

На останок варто зазначити, що роман «Червоне і чорне» не був сприйнятий сучасниками Стендаля і спричинився до непорозумінь з автором. Лише невелике коло читачів у Франції та за її межами, серед яких були Бальзак і Гете, змогли зрозуміти й високо оцінити цей твір. Однак наприкінці XIX ст. інтерес до роману почав зростати, а в XX ст. «Червоне і чорне» справедливо визнали одним з найкращих романів у французькій і світовій літературах.

Кадр з кінострічки «Червоне і чорне» (режисер С. Герасимов, 1976 р.)