Багатозначність назви твору - ЖІНОЧІ ОБРАЗИ РОМАНУ - СТЕНДАЛЬ (Анрі Марі Бейль) (1783-1842)

Окрім згаданої вище градації, важливим композиційним прийомом у романі «Червоне і чорне» є антитеза, закладена в системі образів твору (плебей — аристократи), протиставленні (провінція — столиця) і характері головного героя (щирі почуття — холодне лицемірство; талановитість — неможливість її реалізувати; високі поривання — ница дійсність). Однак уважний читач помітить антитезу вже в загадково-контрастній назві твору — «Червоне і чорне». Чому ж автор обрав саме цю назву? У чому її метафоричний зміст?

Насамперед зауважимо, що червоний і чорний кольори — це не просто контраст, а різкий контраст, не просто протиставлення, а протиставлення максимально можливе. Щось подібне довго шукав О. Пушкін, бажаючи підкреслити величезну різницю між характерами натхненного Ленського й стриманого Онєгіна: «Тьма і промінь, пісні і проза, лід і пломінь ховають більше схожих рис». У Стендаля червоне і чорне — так само контрастні, як «тьма і промінь», як «пісні і проза», як «лід і пломінь». Що ж хотів підкреслити автор?

Вичерпної відповіді на це запитання немає ані в тексті роману, ані в щоденникових записах чи листах Стендаля. Тому дослідникам залишається шукати її самостійно, з більшим чи меншим ступенем вірогідності.

Як один з варіантів тлумачення назви твору можна запропонувати такий: «червоне» — це щирість і душевна чистота Жульєна Сореля, а «чорне» — це його честолюбство й холодний розрахунок. Інший — це конфлікт у душі героя природного (щирого) й цивілізаційного (лицемірного). Пригадаймо ще й одну з провідних опозицій просвітників «природа — цивілізація». Які існують підстави для висунення цієї гіпотези? Жульєн Сорель — головний герой у «романі одного героя», тому автор приділяє найбільшу увагу саме його образу. Те саме стосується й назви твору, якою письменники зазвичай найбільше переймаються, іноді по кілька разів змінюючи її. Отже, логічно припустити, що назва роману передовсім (але не цілком, звичайно) стосується образу Жульєна Сореля.

Існує й інша думка: червоне — це колір мундира військовика армії Наполеона, а чорне — колір сутани священика. Тобто це символ вибору життєвого шляху Жульєна Сореля. Цей варіант теж небезпідставний, адже для Жульєна Наполеон був кумиром і образ Бонапарта червоною ниткою проходить через увесь твір. Іноді Стендаль порівнює військову кар’‎єру (червоний мундир як її зримий атрибут) і духовну (чорна сутана). Ми вже говорили про те, що доба Наполеона, тобто час домінування військовиків, минула, а їй на зміну прийшла епоха Реставрації, коли священики стали заробляти більше, аніж офіцери. Та й досягти успіхів плебеям стало легше не у війську, а саме в церковному служінні. Саме з цієї причини, а не через високу духовну потребу чи чесноти, Жульєн обирає сутану священика й духовну семінарію: «Насолода перемоги над маркізом де Круазнуа остаточно заглушила голос доброчесності. Жульєн не міг більше стримувати радості. «Я, бідний селянин з Юри, приречений завжди носити цей похмурий чорний костюм! А проте двадцять років тому і я носив би мундир, як вони! Тоді такий, як я, або був би убитий, або став би генералом у тридцять шість років». Тепер, щоправда, цей чорний костюм може дати до сорока років посаду на сто тисяч франків і синю орденську стрічку, як у єпископа Бовейського. — Ну що ж! — сказав він з якоюсь мефістофельського усмішкою, — виходить, я розумніший, аніж вони». Цю ж версію підтверджують і такі слова Матильди: «Жульєн викликав у них страх навіть у своєму чорному костюмі. А що було б, якби він носив еполети».

Ad Fontes

Серед безлічі припущень про значення роману «Червоне і чорне» можна знайти версію, за якою Стендаль замаскував під таємними кольорами два почуття, що бушують і володіють духом Жульєна Сореля. Пристрасть — щиросердечний порив, моральна спрага, неприборканий, беззавітний потяг, і честолюбство — спрага чинів, слави, визнання, дія не за моральними переконаннями в прагненні до мети — ці два почуття боролися в Жульєні, і кожне мало право володіти його душею. Автор розділив героя на дві частини, на двох Жульєнів: жагучого й честолюбця. І обоє вони домоглися поставлених цілей: Жульєн, схильний до природних почуттів, з відкритою душею, домігся любові пані де Реналь і був щасливий; в іншому випадку, честолюбство й холоднокровність допомогли Жульєну завоювати Матильду й становище у світі. Проте щасливим від цього Жульєн так і не став.

Є. Сверстюк

Ad Fontes

Чому Стендаль назвав свій роман «Червоне і чорне»? Це запитання ставив собі ледь не кожен читач цього роману. Критики досі губляться в здогадках, іноді наважуючись на малопереконливі гіпотези... Ромен Коломб, перший біограф Стендаля, писав: «Вже більше року я бачив на письмовому столі Бейля рукопис, на обкладинці якого великими літерами стояло: «Жульєн»... Якось він раптово перервав нашу розмову і сказав мені: «А що, якщо ми назвемо його «Червоне і чорне"... І, узявши рукопис, він замінив цими словами назву «Жульєн»».

...Які ж причини змусили Стендаля обрати саме цю «кольорову назву» і саме ці кольори? «До назви цієї книжки закладена вада або чеснота: вона залишає читача в повній невизначеності щодо того, що на нього чекає», — писав тогочасний критик і зізнавався в тому, що і сам він її не розуміє. Роман із таким же успіхом можна було б назвати «Зелене і жовте» або «Біле і синє»... Сент-Бев відмовлявся пояснити цю туманну назву і бачив у ній «емблему, яку потрібно розгадати».

Б. Реїзов

Існує також припущення, що в романі Стендаля червоне символізує революцію, а чорне — реакцію. Хоча й меншою мірою, аніж у двох попередніх, але для такої версії також є підстави.

Варто зауважити, що існує така закономірність у художньому тексті: якщо якісь слова використані в назві твору, то вони набувають особливого значення, символізують щось таке, що не зафіксоване в жодному тлумачному словнику. Тож не дивно, що слова «червоне» і «чорне» у романі Стендаля є ключовими. Так, червоний колір використано в зображенні церкви і подій, що в ній відбуваються. Це й святкове оздоблення храмів, «прикрашених яскраво-червоними заслонами», і натяк на те, що колись саме в церкві проллється кров: «Йому здалося, що біля кропильниці блищить кров: це була розлита свячена вода, але від червоних завіс на вікнах вона здавалась кров’‎ю». У художньому творі випадковостей немає: у цій церкві він згодом проллє кров пані де Реналь і внаслідок цього проллється його кров на гільйотині.

Чорний колір міцно асоціюється з одягом Жульєна: «Ви одягатиметесь у чорний костюм, але не такий, який носять духовні особи, а такий, який носить людина в жалобі». Недаремно також Стендаль детально описує пояснення жалобного вбрання Матильди де Ла-Моль у день страти її пращура Боніфація. Як ви вже знаєте, за влучним висловом А. Чехова, «якщо в першій дії п’‎єси висить рушниця, то в останній вона має вистрілити». Те саме з трауром Матильди: у середині роману вона згадує, як королева Маргарита Наваррська вшанувала пам’‎ять страченого Боніфація де Ла-Моля, а в його кінці Матильда чинить так само.

Отже, назва роману «Червоне й чорне» — справжній символ. За словами російського письменника й теоретика символізму В. Іванова, «справжній символ є темним і невичерпним у своїй останній глибині». Це повністю стосується й назви твору Стендаля — її значення, метафоричний зміст можна й потрібно досліджувати, але дослідити остаточно й вичерпно — неможливо.