БІБЛІЯ - СВЯЩЕННІ КНИГИ ЛЮДСТВА ЯК ПАМ’ЯТКИ КУЛЬТУРИ І ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРИ

Підручник Зарубіжна література 8 клас з поглибленим вивченням філології - Богосвятська А.І. - Світ 2016

БІБЛІЯ - СВЯЩЕННІ КНИГИ ЛЮДСТВА ЯК ПАМ’ЯТКИ КУЛЬТУРИ І ДЖЕРЕЛО ЛІТЕРАТУРИ

Найяскравішою пам’‎яткою світової літератури і культури є Біблія (з грец. - «книги»), про яку український філософ Григорій Сковорода сказав: «Книга вічна, Книга Божа, Книга небесна». Дійсно, витримавши іспит часом, Біблія посіла почесне місце Книги книг. Це найпоширеніша і одночасно найпопулярніша збірка священних текстів людства, переведена майже на всі мови світу.

Текст цієї вічної книги складається з G6 книг. Їх писали протягом п’‎ятнадцяти століть на різних мовах майже 40 авторів, що проживали на трьох континентах (Азія, Африка та Європа) та займали різне соціальне становище (Мойсей, наприклад, був вихований у сім’‎ї єгипетського фараона, Соломон був царем, апостол Петро - рибалкою, Матвій - митарем). До наших часів не дійшло жодного тексту, написаного рукою автора, - усі оригінали втрачено. Збереглися лише переписані списки. Остаточно склад біблійних текстів, як натхненне Богом Святе Письмо, затверджено в 364 р. на Лаодикійському церковному Соборі.

Біблія — зведення законів про те, як правильно себе вести перед Богом: не перед .людиною, а - самим Законодавцем. Це історія духовних пошуків людства. Вона містить розповіді про створення світу, заповіді праведного життя, моральні принципи, стародавні легенди, фрагменти історичних хронік, послання апостолів, проповіді, притчі.

Композиційно і хронологічно Біблія складається з двох головних частин - Старий і Новий Заповіти (від грец. «договір», «угода» або «союз»). Перша частина Біблії, Старий Заповіт, є священною для двох релігій — іудаїзму і християнства. Друга частина - Новий Заповіт - є Святим Письмом тільки християн.

За Біблією, є один Бог - творець світу й людини, який стежить, скеровує і виправляє світорух. У Нього є ангели (з грец. - «посланець, вісник») - духи, досконаліші від людей, які сповіщають людям Божу волю й виконують на землі Його повеління. Усі образи в Писанні мають свою естетичну цінність, несуть важливу інформацію. Це алегорія на духовну картину світу: рай і пекло, небеса і Земля обітована, драбина Якова, неопалима купина тощо.

Заповіт - договір між Богом і людьми, «народом Божим».

Біблійне слово всеосяжне, універсальне. Крилаті вислови, тексти Святого Письма заучуватися напам’‎ять з раннього дитинства багатьма поколіннями, були основою активного словникового запасу людини. Біблійні сюжети і образи створили ідеали, згідно з якими людина вимірює свою людяність: не вбивати, не красти, любити ближнього свого, як самого себе, шанувати матір і батька, виховувати своє серце... Усі ці заповіді, цінності актуальні завжди, у будь- яку епоху, вони дають розуміння сутності людини, її призначення як Божого творіння.

Історія виникнення, морально-філософський зміст Біблії в якійсь мірі схожі на священні книги інших релігій, наприклад на староіндійські Веди, староіранську Авесту, арабський Коран, які мають дуже близьку тематичну схожість з розповідями Старого Заповіту, повчальним змістом Нового Заповіту, драматичним передчуттям останніх часів світу.

Мистецька палітра

Біблійна мораль суттєво вплинула на розвиток людства. Образи, сюжети з Біблії стали невичерпним джерелом образів та сюжетів літератури І мистецтва. До Біблії зверталися видатні зарубіжні письменники: А. Данте, В. Шекспір, Дж. Байрон, Г. Гейне, О. Пушкін, які сучасним героям своїх епох надавали біблійного алегоричного змісту («Божественна комедія» А. Данте, «Втрачений рай» Д. Мільтона та ін.). Для письменників різних епох біблійні теми та образи слугували матеріалом для сатири (Фр. Рабле, Вольтер).

Біблія справила значний вилив на українську літературу. Г. Сковорода, український мандрівний філософ і богослов, нангрунтовніше розробив теорію символічного, а не буквального, догматичного розуміння Святого Письма. Біблія була одним Із важливих джерел творчості Т. Шевченка. Образ біблійного Мойсея втілився у грандіозний символ в однойменній поемі І. Франка. Образ Самсона, теми, пов’‎язані з вавилонським полоном, стали матеріалом для ноем І драм Лесі Українки. Цікаво обіграна євангельська історія про перебування Ісуса Христа в Гетсиманському саду в романі І. Багряного «Сад Гетсиманський». Широко використовуються біблійні мотиви в творчості українських поетів ХХ-ХХІ ст.: II. Тичини, І. Драча, Л. Костенко, І. Жиленко та ін.

У книгах Старого і Нового Заповіту багато сюжетів, що стали популярними в образотворчому мистецтві. До них зверталися відомі художники Рафаель, Мікеланджело, Леонардо да Вінчі, Рембрандт, Веласкес, Ботічеллі, Тиціан, Рубенс. У Т. Шевченка є знаменита серія малюнків на євангельську тему «Притча про блудного сина», пензлю С. Іванова належить картина «Явлення Христа народу». Багато сил І таланту віддав Біблії відомий ілюстратор XIX ст. Г. Доре, створивши 230 гравюр до Святого Письма. Музику на біблійні сюжети писали Ґ.-Ф. Гендель, Й. Гайдн, Д. Бортнянський, П. Чайковський, Дж. Верді та багато інших видатних композиторів.

Найвизначнішою пам’‎яткою давньої єврейської літератури є перша частина Біблії - Старий Заповіт. Тексти якого написані давньоєврейською та частково арамейською мовами. Вони охоплюють різні етапи стародавньої історії єврейського народу, який від кочового стану переходив до осілого, від родового суспільства до рабовласницької держави. Історія створення священних текстів іудеїв охоплює період від XII до ІІ століття до н.е.

Старий Заповіт побудовано за чітко продуманою структурою, що надає йому властивостей універсальної книги. Найдавніша частина пам’‎ятки - хронікально-епічне «П'ятикнижжя», за переказами написане пророком Мойсеєм, що включає в себе книги «Буття», «Вихід», «Левит», «Числа», «Повторення Закону». За нею ідуть книги історичні («Книга Ісуса Навина», «Книга Суддів», «Книга Рут», чотири книги Царів, дві книги «Хроніки», книги Ездри, Неємії, Естер), книги повчальні (книга Йова, Псалтир, «Книга притч Соломонових», «Книга Екклезіяста», «Пісня над піснями»), книги пророцькі (Ісаї, Єремії, Єзекіїля, Даниїла і книги 12 «матих пророків»). Усього - 39 канонічних (визнаних священними) книг.

В епічній частині Старий Заповіт подає давньоєврейські міфічні перекази про створення світу, про життя першої людської пари - Адама і Єви в раю; про скуштування першими людьми заборонених плодів з дерева пізнання добра і зла та вигнання їх з раю; про життя їхнього потомства і про Всесвітній потоп, після якого врятувався з усіх людей тільки праведник Ной з родиною; про поневіряння єврейського народу, який під проводом Мойсея вийшов з єгипетського рабства шукати місце нового поселення - Землю обітовану; про утворення староєврейського царства і його руйнування; про вавилонський полон та повернення обраного Богом народу на батьківщину.

Старозавітні герої стали «вічними образами» світової літератури, алегоричним втіленням людських чеснот і вад: Авраам, Лот і Ной - взірці праведності, Самсон - мужності і сили духу, Соломон — мудрості, Мойсей - вірності перед народом. Письменники різних епох використовували літературні форми, розроблені в старозавітних текстах: жанри (молитва, притча, гімн, псалом, хроніка, пророцтва, афоризми тощо), сюжети (створення світу, всесвітній потоп, руйнування Содому і Гоморри, вихід євреїв з Єгипту та ін.).

В. Бейк. Створення світу. 1794

Створення світу. У старозавітній книзі «Буття» йдеться про створення світу Творцем за шість містичних днів. Усі основні елементи світу Бог створює Словом: світло і темряву, води і земну сушу, небесні світила. На шостий день після створення рослинного світу і всіх земних звірів Він приступив до створення людини, яке за допомогою образної мови біблійний текст представляє його як винятковий за своїм характером Божественний акт. Мова йде не просто про черговий різновид живих істот, що населяють землю, але про таку істоту, яку Бог відрізняє від усього іншого творіння як Свій образ і подобу - тобто Своє явлення та безпосереднє відображення. Саме людині доручається панування над світом як турботливому садівникові, як цареві, покликаному привести все творіння до гармонії.

У міфі про створення світу оспівується ідея возвеличення прагнення Бога створити життя на Землі, порушуються проблеми творчої праці, краси, світового порядку.

Каїн і Авель. Одвічне питання про боротьбу між добром і злом розкривається у старозавітному міфі про перших нащадків Адама і Єви - Каїна і Авеля.

Після вигнання з раю у Адама і Єви стати народжуватися діти. Першого сина назвали Каїном, а другого Авелем. Каїн був рільником, Авель - пастухом. Одного разу брати приносили жертву Богу: Каїн - плоди земні, Авель - кращих тварин зі своєї отари. Аваль приніс жертву від чистого серця з надією на Божу ласку, і Бог прийняв його жертву - дим від неї вознісся до неба. Каїн був злої і жорстокої вдачі, він приніс жертву як звичай, без любові. І Господь не прийняв його жертву, дим від неї стелився по землі. Каїн позаздрив своєму братові, викликав його в поле і там убив.

П.П. Рубоне. Каїн вбиває Авеля (фрагмент картини). 1608 1609

Каїн і Авель - алегоричне втілення доброго і злого начал у людській природі, тобто результат куштування першими людьми плодів від дерева пізнання добра і зла. І хоча синів виносила і народила одна жінка — Єва, брати мають різні характери. Каїн занадто прив’‎язується до земного, але Богові не потрібні плоди земні. Авель звернений до надсвітового, він віддає свою жертву небесам. І ці дари Богові приємні. Служіння Авеля — це біблійна алегорія: усі пастухи в Святому Письмі не просто пасуть отари, вони зберігають слова одкровення.

Каїн - перший людиновбивця на Землі. Біблія робить акцент на тому, що життя є дар Божий, тому людина не має права ні сама себе позбавляти його, ні віднімати його в інших.

Замість убитого Авеля, Бог дав Адамові і Єві третього сина - благочестивого Сифа, народивши якого Єва сказала: «Бог дав мені інше насіння» (Бут. 4:25) - не Адам дав, не людина дала, а Бог. І цим Єва виправдовується за непослух в раю. Алегоричний зміст образу Сифа - це народження третьої природи, поза позицією добра і зла. Саме від Сифа пішов родовід Ісуса Христа.

10 заповідей. Біблія нагадує, що ми, на жаль, не завжди розрізняємо, що добре, а що погано. Не загубитися на життєвому шляху нам допоможе Скеля Істини, на якій викарбувані заповіді - духовно-моральні закони, що визначають зовнішнє і внутрішнє життя людини.

Відповідно до Священного Писання, Бог дав людству заповіді більше трьох тисяч років тому. Піднесеній суті цього закону життя відповідала велична урочистість подій Старого Заповіту.

Єврейський народ зібрався біля підніжжя гори Сінай, з тривогою дивився на її вершину, приховану густою хмарою, що, темніючи, опускалася вниз, поки вся гора не була оповита таємничим мороком. Вдаряли блискавки, гримів грім, вся гора тремтіла. Відчуття Божої присутності було настільки величним, що весь народ тріпотів. Пророк Моисей піднявся на гору, і там Бог дав йому дві скрижалі - кам’‎яні дошки, на яких вогненними літерами були накреслені десять заповідей. Цього разу Творець уперше дав людям закон у письмовому вигляді. Серед народу запанувала благовісна тиша.

Десять заповідей (Десятислів’‎я), даних Богом на Сінаї, складають кістяк, духовно-моральну основу Старого Заповіту. Вони були потрібні для того, щоб людина осягала істину і чітко розрізняла, що є добро і зло.

Основою, тобто фундаментом того, на чому стоїть людина, є вічні цінності. Принципи Десятислів’‎я поширюються на все людство, вони дані як наставляння і керівництво до виконання. Це своєрідний проект життя, який людина зберігає в щирому й доброму серці. Ісус Христос пізніше виклав суть цих заповідей так: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою своєю, і всім своїм твоїм, і свого ближнього, як самого себе» (Лука 10:27).

Гюстав Доро. Ілюстрація до Старого Заповіту

Заповідь — веління, вимога, правило, що є корінним.

Отже, десять заповідей умовно можна поділити на дві частини: любов до Бога (відносини людини з Богом) і любов до ближнього (відносини людей між собою). Любов до Бога виражається в турботі про свою душу, в чистоті думок, у підпорядкуванні особистих потреб духу, пам’‎яті про світ вищого виміру. Заповіді, що стосуються любові до ближнього, втілюються у вислові: «Чини з людьми так, як ти хотів би, щоб чинили з тобою».

Природа людини, за Біблією, може розвиватися тільки на основі виконання заповідей Божих, незмінних на всі часи. І, хоча пізніше Ісус Христос і розширив їх, вони залишилися фундаментом, своєрідною Скелею Істини духовно-морального життя людини. Порушення заповідей, даних Мойсею як одкровення на кам’‎яних скрижалях, приводить людину до руйнування відносин з Богом і з ближніми, а в результаті - до духовної смерті. Щоденний звіт виконання цих заповідей кожна людина дає уже на скрижалях свого серця.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.