Література доби еллінізму

Красномовство

У зв’язку зі змінами в соціально-політичному житті суспільства красномовство також змінюється, а деякі його види зникають Насамперед це стосується політичних промов, породжених розвитком демократичного устрою. Віднині громадянин уже був висунутий від вирішення всяких проблем, пов’язаних з управлінням державою. Останні етапи боротьби за демократію супроводжувалися й останніми промовами. Встановлення монархій означало повну загибель політичного красномовства, оскільки відкритої політичної боротьби вже не існувало, та й саме суспільство змінилося і в нових умовах стало до неї цілком байдужим.

Занепадало судове ораторське мистецтво: воно вже втратило своє практичне значення. Геліей (судів присяжних) в еллінізованих державах не було, суд вершили призначені судді. Лише зрідка, у якихось виняткових випадках лунали промови захисників. Проте форму подібної промови почали використовувати в розважальних цілях.

Лише епідиктична (урочиста) промова, як і епітафій, у цей період не тільки продовжує своє життя, але навіть бурхливо розвивається. Її основи були закладені ритором Ісократом. Протиставляючи поетичному слову свою благозвучну й пишну похвальну промову як рівноцінну заміну (тобто створивши своєрідний «прозовий енкомій»), Ісократ детально розробив композицію такої промови. Прославляючи певного політичного діяча, він спочатку розповідає про його предків, викладає його біографію, дає характеристику, вихваляє його діяльність та заслуги і закінчує апологетичним величанням, порівнюючи цього діяча з божеством («бог серед людей», «смертне божество»).

За цією схемою створюються епідиктичні промови і в часи еллінізму. Але тепер вони вже мають вигляд «царських», тобто панегіричних промов на честь монарха, якого в кінні порівнюють із богом Подібні промови створювалися на честь Александра Македонського ще за його життя, а потім у них прославляли еллінських монархів, римських імператорів. Не зникли вони і в нові часи.

Для розвитку справжнього, дійового ораторського мистецтва умов уже не було, тому промовці почали концентрувати увагу на суто формальних елементах. Подібне захоплення зовнішніми словесними ефектами виявили передусім оратори азійсько-еллінських держав (потім воно поширилося і на Грецію, і на Рим), їхній специфічний стиль, сповнений риторичними фігурами, дзвінкими фразами, алітераціями почали називати азіанізмом. Майже 200 років ішла боротьба між ним і старим, традиційним ораторським стилем, що з’явився в Аттиці, — аттикізмом. Учені доби еллінізму дбайливо зберегли промови аттикістів. віддаючи їм перевагу за ясність думки, композиційну простоту та чистоту стилю.

Посилання на схожі матеріали:

• Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво). Епітафій (надгробна примова) — Теорія літератури
• Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво) — Теорія літератури
• Проза V-IV ст. до н. е. Красномовство (ораторське мистецтво). Політична промова — Теорія літератури