Історіографія
Література доби еллінізму
За доби еллінізму історіографії, як і раніше, належало в літературному процесі істотне місце, оскільки інтерес до минувшини продовжував зростати. Переважна частина істориків обрала шлях Ксенофонтового суб’єктивізму. На це штовхали монархи, вимагаючи, щоб їхні походи, війни та біографії ще за життя фіксувалися спеціально призначеними історіографами, а твори цих останніх ставали похвальним і вічним документом царського правління. Відомо, що Александра Великого в походах супроводжував штат істориків-літописців. Широчінь його честолюбних задумів, довголітні походи і завоювання нових земель і народів, що через короткий час оповивалися легендами, не могли не вражати уяви його сучасників. Тому значна частина праць, присвячених неординарній постаті Александра, найчастіше ідеалізувала його образ, приписуючи йому одверто фантастичні риси і якості. Пізніше вони перейшли і до рицарських романів про Александра. Більш об’єктивно походи Александра Великого зображені його помічниками, їхніми безпосередніми учасниками (праці Птолемея. Арістобула).
З’являлися також твори як із світової історії, так і з історії окремих народів чи країн. Автори їх своє головне завдання бачили в тому, щоб розважити читачів. Тому подібні праці були позбавлені глибокого осмислення конкретних історичних подій і обмежувалися поверховим їх оглядом. Деякі історіографи мали на меті розкрити зв’язок історичних подій з впливом богині випадку Тіхи, культ якої набув особливої популярності в епоху еллінізму, пояснити її втручанням долю окремих історичних діячів чи навіть народів. Історіографи розробили безліч найрізноманітніших художніх прийомів, аби історична оповідь стала особливо цікавою та захоплюючою. Це і драматизація сюжетів чи окремих епізодів, і палкі й барвисті промови діячів, і прикрашання оповіді яскравими деталями, і введення трагічних ситуацій, сцен жахів та жорстокості, і витончені риторичні звороти, навіть поява фантастичних образів тощо.
Такою постає написана пишним риторичним стилем велика книга сицилійського вченого Тімея «Історія», що вплинула на пізнішу італійську історіографію. Відомі праці і казково-фантастичного змісту, що спиралися в основному на міфологічні оповіді та легенди, а деякі з них загалом мали анекдотичні сюжети.
Значну групу серйозних історіографічних книг складали праці, присвячені минулому Афінської держави, — «Атфіди», а також збірки історичних документів, хронологічні дослідження окремих авторів («Хронографія» Ератосфена, «Хроніки» Аполлодора).
Таким чином, наукові інтереси історіографів періоду еллінізму були найрізноманітнішими, як і характер їхніх досліджень, і самий підхід до історії. Але, незважаючи на наявність низки глибоких історичних праць, можна констатувати, що саме за доби еллінізму в історіографії установлюється кон’юнктурне начало в оцінці конкретних історичних явищ чи діячів, коли правда відступає на другий план. Головним принципом стає суб'єктивне прославлення тієї історичної особи, яка в даний момент (чи навіть у минулому) випливала на поверхню історії, або, навпаки, дискредитація небажаної особи. Деякі історіографи взагалі вважали за можливе вводити у свою оповідь елементи вигадки, як це робили автори художніх творів.