Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Загальна характеристика трагедій Шекспіра

У першому періоді творчості Шекспір написав 3 трагедії «Тит Андронік», «Ромео і Джульєтта», «Юлій Цезар».

«Ромео і Джульєтта»

Сюжет її запозичено з поеми англійського поета Артура Брука, написаної, в свою чергу, на основі італійської новели Матео Банделло. Трагедія пройнята оптимістичною вірою в неминучість торжества гуманістичних відносин між людьми. Трагізм долі Ромео і Джульєтти зумовлений обставинами суспільного життя, зіткненням у ньому старого і нового, феодальної і гуманістичної моралі. На шляху до щастя героїв загрозливою перешкодою стоять давня кривава ворожнеча між родинами Монтеккі і Капулетті та жорстока феодальна мораль. Своєю смертю закохані долають стару мораль. Ворогуючі родини відкидають помсту. Діє і багато другорядних героїв. Тібальт — прибічник ворожнечі, традиції кривавої помсти; Меркуціо — друг Ромео, дотепний, розумний, запальний; Лоренцо — чернець, у ставленні якого немає нічого релігійного, людяний, мудрий, мислить, як справжній гуманіст.

«Юлій Цезар»

Написана на матеріалі римської історії (її джерелом були «Життєписи» Плутарха). Створена Шекспіром після історичних хроні, стала підсумком першого періоду творчості, знаменувала перехід до трагічного періоду творчості. Цим зумовлено і складність її жанру, який часто визначається як «трагедія-хроніка», оскільки в п'єсі поєднались риси, притаманні хронікам,

і певні властивості трагедій. У трагедії діють справжні історичні особи, достовірно передається політична і моральна атмосфера Стародавнього Риму. В центрі — конфлікт Цезаря і Брута, людей, прямо протилежних один одному за своїм світоглядом, політичними переконаннями, натурами. Цезар — великий полководець, своїми перемогами він служив Риму, зміцнював його могутність, здобув славу і любов римлян, зокрема прихильність Брута. Цезар довіряє Брутові і також любить його. Старіючи, Цезар стає безмірно честолюбним, проймається усвідомленням власної зверхності над іншими, домагається влади над Римом, хоче стати імператором. Брут за своїми переконаннями республіканець, палко відданий республіканським ідеалам. Поведінка Цезаря, назріваючі зміни в Римі бентежать його. Брут прагне блага для всіх, для Риму, принцип єдиновладдя для нього рішуче неприйнятний. Як це й не болісно, але він доходить висновку про необхідність смерті Цезаря. Тому Брут приєднується до змовників на чолі з Кассієм, які замишляють убивство диктатора. Смерть Цезаря не привела до відновлення й утвердження республіканського ладу. Брут, Кассій та їхні прибічники доблесно, до кінця боролися за республіку, але зазнали поразки. В таборі цезаріанців провідну роль відігравав Антоній. Це один із найвизначніших шекспірівських образів. Антоній завжди у захваті від Цезаря, цілком приймає його принцип єдиновладдя. Відразу після смерті Цезаря він готує наступ на республіканців. Об'єднує спільників обманними прийомами, діючи уміло й хитро, привертає на свій бік народ, який у своїй свідомості уже схильний до цезаризму. Антонієм керує не так любов до Цезаря, як жадання влади Він не тільки знищує республіканців, а й таємно шукає засобів усунення двох інших тріумвірів, щоб встановити свою владу.

Другий період творчості Шекспір припадає на час політики королівської влади реакційного характеру. З усією виразністю виявилась невідповідність суспільних відносин гуманістичним ідеалам. Усе це позначилось і на творчості драматурга. Тепер він зосередився на трагічних проблемах дійсності і творив переважно в жанрі трагедії. Проте зосередженість на трагізмі життя, змалювання непоборних суперечностей та конфліктів дійсності не означали відхід, Шекспіра від гуманізму. І в трагедіях він залишався вірним високим ідеалам, не втрачав життєстверджуючого погляду на світ і змальовував його складний художній образ, виходячи з гуманістичних позицій. В трагедіях, Шекспіра постає доля людини в суспільстві жорстокості та егоїзму. Головним героєм у них є людина високої самосвідомості, яка вступає в конфлікт зі світом, проходять через жорстокі випробування, зазнає величезних страждань, тяжких переживань і неминуче гине. У розкритті характеру такого героя увага зосереджується на кардинальних, визначальних проблемах життя людського суспільства, що надає трагедіям глибини змісту і сили величезних узагальнень. Дія трагедій розвивається не у вузькій сфері приватного життя, а виводиться на широкий простір історичних, соціальних конфліктів, охоплює різноманітні явища дійсності, добрі й лихі начала в ній, високе і низьке, страшне і смішне. З цим пов'язане й властиве трагедіям, Шекспіра вільне змішання стилів, чергування віршової і прозової мови.

У цей період написав трагедії «Гамлет», «Отелло», «Король Лір», «Макбет», «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тімон Афінський».

«Отелло»

Джерело сюжету — новела італійського письменника Джіральді Чінтіо «Венеціанський мавр»

Шекспір багато що змінив у ній, згідно зі своїм задумом надав їй зовсім іншого характеру й змісту, далеко вийшовши за межі родинної теми й особистих стосунків. У складному, непримиренному конфлікті зіткнулися два типи людей, два світогляди, породжені однією добою. Те, що було в ній героїчного й шляхетного, втілене в образах Отелло і Дездемони, її темні сили — в Яго. Мавр Отелло — славетний генерал Венеціанської республіки. Він пройшов життєвий шлях, сповнений героїзму, романтики й тяжких випробувань, і лише своїми доблестями здобув пошану, почесті й визнання. Своїми подвигами Отелло завоював серце юної венеціанки Дездемони. Заради нього Дездемона зламала старі традиції, знехтувала батьківською забороною, підкинула упередження свого середовища проти людини чорної раси Зруйнував щастя благородних і довірливих людей і призвів їх до загибелі Яго, який за своїм, світоглядом втілює темну, зворотну сторону Ренесансу. Всю поведінку Яго визначає не творче, а руйнівне начало — хижацтво й індивідуалізм, що є характерними рисами психології, яка породжувалася діяльністю буржуазії нової епохи. Яго ненавидить Отелло та Дездемону за те, що вони всім своїм життям заперечують його хижацький світ. Яго плете свою інтригу, аби отруїти душу Отелло підозрінням і ревнощами. Як тільки Отелло повірив намовам Яго і зневірився в Дездемоні, життя втратило сенс. Дездемона стала для нього втіленням невірності, безчесності, всього ворожого йому в світі, і він убив її.

Шекспір створив також видатні трагедії на античні сюжети, запозичені з «Порівняльних характеристик» Плутарха. Це — «Антоній і Клеопатра», «Коріолан», «Тімон Афінський», що завершують другий період творчості. В них висуваються великі трагічні проблеми життя, світ зображується в стані напруженої боротьби, в якій вирішується доля окремих осіб і цілих народів.

«Гамлет». Образ Гамлета.

Шекспір скористався легендою про Гамлета, вперше записаною Саксоном Граматиком, а потім відомої в різних літературних обробках.

Написана 1601 р.

У центрі сюжету образ Гамлета — данського принца, студента Віттенберзького універу. Він щойно повернувся до данського двору Ельсінор, де раптово помер король Гамлет. Він дуже любив і шанував батька, тому важко переносив втрату. Переживання посилюються вчинком матері, яка квапиться вийти за між за брата короля Клавдія, який посідає трон. Таку поспішність Гамлет сприймає як щось не гідне людини. Весільна атмосфера Ельсінорі робить перебування там нестерпним для Гамлета, він залишається там тільки через волю матері і Клавдія. Далі принц дізнається, що Клавдій отруїв його батька. Гамлет клянеться помститися. Клавдій уже на троні замислює знищити принца, на його боці виступають придворні: міністр Полоній — майстер підступних інтриг, Розенкранц і Гільденстерн, «нікчемна комаха» Озрік. В інтригу проти Гамлета втягнуто і красуню Офелію. Вона беззахисна і не може протистояти злу, божеволіє і гине.

Гамлет змушений цьому всьому протидіяти, вбиває Полонія, викриває зрадництво Рознкранца і Гільденстерна, відмовляється від Офелії, ледь не вбиває матір, проте привид батька вмовляє Гамлета пощадити її. Вступає в поєдинок з Лаертом — сином Полонія і братом Офелії. За цих обставин просте завдання - помститися за батька — ускладнюється. Ускладнюється воно також і змінами у свідомості принца.

Гамлет — інтелектуал, йому властивий філософський склад мислення. Події, що відбуваються дозволяють зробити Гамлету висновки про людину і світ загалом. Якщо у світі можливе таке зло і в ньому гинуть чесність, любов, дружба, гідність, то світ цей хворий. Світ уявляється Гамлетові або городом, де буяють бур’яни, або в’язницею з казематами, камерами і підземеллями. Сприймає дійсність як нестерпну для людини. Гамлет вражений не тільки злочинністю Клавдія, а й усією системою чужих йому принципів життя й моральних понять. Герой знає, що не зможе обмежитись лише помстою бо вбивство Клавдія не змінить світ, усвідомлює, що його завдання протидіяти злу загалом. Масштаби зла гнітять його, підривають віру в себе, краса Всесвіту більше не тішить Гамлета. Принц сумнівається в гуманістичному ідеал, проте керується ним до кінця життя. Загибель Гамлета неминуча. Так як і загибель гуманізму наприкінці доби Відродження.

«Король Лір». Система образів трагедії.

На сюжет старовинного Сказання про короля Ліра, записаного спочатку в середньовічній хроніці, а потім — в «Хроніках» Р. Холіншеда, існувала до Шекспіра анонімна п'єса, котру він і використав при створенні своєї трагедії. Шекспір пов'язав родинну історію з історичними конфліктами й соціальними протиріччями, і твір на тему невдячності дітей набув соціально-філософського характеру. Хоч в трагедії використано старовинний сюжет, зміст її відбиває стан сучасного Шекспірові суспільства. Це суспільство, де панує приватна власність, на її ґрунті розпадаються нормальні, природні зв'язки між людьми, відбувається непримиренна боротьба: одних — за владу і багатство, інших — за людські права та гідний людини устрій суспільства. Персонажі, які діють у трагедії, поділяються на дві протилежні групи. До однієї належать Едмунд, Гонерілья, Регана, Корнуол — хижаки й егоїсти, позбавлені честі й совісті, лицелії й злочинці, вчинками яких керує жадоба влади й багатства. Особливо глибоким є образ Едмунда з його виразно окресленим характером. Сильний, небезпечний злочинець, він завжди володіє собою, розраховує тверезо і точно, ніколи не діє під враженням роздратування чи гніву. Едмунд — страшне породження соціального перевороту нової доби. Він втілює розкріпачену ініціативу, позбавлену людяності, спрямовану проти суспільства, виключно на задоволеннях особистих, хижацьких інтересів. Інша група персонажів — Корделія, Кент, Едгар, блазень Ліра, згодом Глостер — повноцінні люди, гуманні, щирі й безкорисливі. В образі Корделії найбільш повно втілено ідеальні риси людини — чистота, гідність, щирість, висока людяність. Корделія — один із найбільш довершених позитивних жіночих образів світової літератури. У центрі трагедії — образ Ліра в його складній динаміці. На початку перед нами величний, повновладний король, який розподіляє своє королівство між трьома доньками. Віддаючи королівство, він не має жодного сумніву, що і без нього залишиться королем і збереже пошану й почесті, якими був оточений усе життя. Це уявлення ґрунтується на його вірі в цінність власної особистості. На думку Ліра, оскільки в ньому самому нічого не зміниться від того, що він віддає королівство, то й становище його змінитися не може. Король Лір вірить також в існування однієї для всіх непорушної моралі: молодші шанують старших, діти покірні батькам, піддані — королю. Сліпа покірність Гонерільї і Регани волі Ліра при розподілі королівства, їхні красномовні заприсягання своєї любові до батька — цілком відповідають його уявленням про себе і про світ, і він спокійно віддає їм королівство. Правдива і щира Корделія відмовляється від фальшивого словослів'я. Де сприймається королем як прояв черствості і непокірності, він проклинає Корделію, позбавляє її спадщини, і вона покидає королівство. Незабаром короля Ліра безмежно вражає зміна у ставленні до нього Гонерільї й Регани. Зникла їхня шанобливість, вони більше не визнають за ним жодних королівських прав, сприймають його тільки як стару примхливу людину, що дратує їх і завдає клопоту. Спочатку Лір не може цьому повірити, потім пояснює все злобним характером, черствістю й невдячністю дочок, не раз вибухає гнівом, проклинає дочок, закликає грізні стихії покарати їх за порушення природного порядку речей. Лір не розуміє, що справа не в особистих якостях його дочок, це діє об'єктивна закономірність суспільства, заснованого на власності: гнів короля без королівства вже нікого не лякає, батька без спадщини ніхто не бере до уваги, і доньки відмовляють Лірові в притулку. Ціною нестерпних страждань дісталась Лірові істина про світ і людину. Він повністю усвідомив негідність і несправедливість світу, в якому живе, і зрозумів, що зумовлені вони пануванням власності. Прозріння Ліра й відкриті ним істини тим більше вражають у трагедії, що вони пов'язані із зображенням поглиблення суперечностей у світі, Так, паралельна сюжетна лінія Глостера і його синів поширює картину суспільства, на її фоні виразніше виступає типовість трагедії Ліра, а водночас і художня своєрідність цього образу. Наприкінці трагедії Лір не тільки зрозумів власну помилку, а й осягнув несправедливість суспільства загалом. Він збагнув нарешті, що найціннішим у людях є людяність і співчуття до інших. Лір і сам змінився під впливом глибоких переживань і страждань, які збагатили й облагородили його душу, відкрили йому очі. На допомогу Лірові поспішає скривджена ним Корделія. Лір усвідомлює всю міру своєї провини перед нею, велич її шляхетної душі. Зустріч з Корделією дала йому щастя. Проте, як показує Шекспір, світ, гідний людини, в якому торжествуватимуть справжні цінності,— справа майбутнього. Корделія загинула — її повісили у в'язниці за наказом Едмунда. Лір не хоче і не може жити далі. Він помирає, проклинаючи безсердечних людей.

«Буря»

Картина морської бурі. Неаполітанський король Алонзо і міланський герцог Антоніо з оточенням рятуються з потопаючого корабля і опиняються на невідомому острові, де живе Просперо (міланський герцог) з донькою Мірандою. Він підкорив відьму Сікораксу, звільнив з її полону духа Аріеля, який тепер служить йому. Старається підкорити напівзвіра Калібана.

Вони намагаються запровадити на острові свої порядки: почалися змови і замахи на життя, але на острові діють закони добра. Просперо карає нелюдяне суспільство, руйнує злочинні задуми, знищує зло, навчає Фердінанда добру й безкорисливому служінню, змушує ворогів розкаятися, повертає собі владу і прощає всіх. Своїм милосердям він довів моральну перевагу над ними.

Світ юних Міранди і Фердінанда — майбутнє суспільства. Він протилежний егоїстичному, жорстокому середовищу, в якому жили їх батьки.

У «Бурі» Шекспір закликає до створення нового світу, без приниження, насильства і жорстокості. Характери, створені Шекспіром, відзначаються величезною багатогранністю, в них поєднуються різні душевні якості, зливаються суперечності.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.