Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Французька класицистична проза. М. де Лафайєт. «Принцеса Клевська»

Інтерес до психології, пристрастей, характерів, внутрішнього світу людини сприяла розвитку моралістичної літератури. Прозові твори, за деякими винятками, не були чисто літературними творами, а слугували як спосіб вираження політичних і філософсько-релігійних поглядів. Така тенденція і визначила розвиток в прозі класицизму несюжетної оповіді у формі листів, моральних і філософських досвідів, афоризмів, «характеристик», портретів, проповідей, надгробків, мемуарів; ці різновиди прозової літератури сповна відповідали загальному дидактичному напрямку французького класицизму; логічність роздумів. Велика роль епістолярної літератури; листи збирали, видавали, коментували і обговорювали; приватні листи поступово перетворювались в чисто літературні твори. У ряду з справжніми майстрами листів 17 ст. (Франсуаза де Ментенон, кардинал Рішельє, принц Конде, Людовик XIV, Расін, Буало, Лафонтен та ін.) виділяється письменник та історик Роже-Марі де Бюсі-Рабютен (1618-1693) і власниця літературного салону мадам де Севіньє (1626-1696). Вона писала листи, у яких міститься багато матеріалу про життя Франції другої половини століття і про настрої певної частини французького суспільства; обговорюються політичні події; вона відзначалась вільнодумством. Свої думки викладала просто і ясно, без надмірної преціозності й пузирму. Ораторська проза — найбільш повно проявилась у релігійному красномовстві, який в 17 ст. досяг найвищої досконалості і перетворився в один з літературних жанрів. Серед знаменитих ораторів (Бурдалу, Флешьє, Масийон) виділяється Жак Беніня Босюе (1627-1704) — єпископ, вихователь дофіна, член Французької академії, історик, політичний теоретик абсолютизму. Його зробили відомим проповіді у францисканців (1661), кармелітів (1663-1664), у Луврі (1662-1669) і також його надгробні проповіді. Ці промови вважаються шедевром ораторського мистецтва: бездоганна логіка роздумів поєднується з пристрастю розповіді; це поетичні художні твори, яскраво описують портрети і події сучасності. Найбільш значна проза 17 ст. етична, полемічна по духу Блез Паскаль (1623-1662) — людина енциклопедичного розуму і різносторонніх талантів, учений, фізик і математик, філософ, письменник-мораліст. Філософсько-художня проза Паскаля вражає логічністю, переконливістю; використовував прийоми наукового листа — сувора аргументація, зрозуміла і чітка термінологія, переконливі висновки. «Листи до провінціалів» (1656-1657) — книга з 18 листів, в яких Паскаль постає як талановитий полеміст, сатирик, художник; написана проти ордена єзуїтів. «Думки» - незакінчений твір, перше критичне видання аж у 1852; апологія християнської релігії такої як її розуміли янсеністи; глибока думка, піднесена одухотвореність, сум, який доходить до трагізму і повного відчаю, знаходять тут суворо логічне втілення в «геометричній» пропорційності будуючи фрази. Майстерність Паскаля стала школою для його відомих сучасників, таких як Франсуа де Ларошфуко (1613-1680) і Жан де Лабрюєр (1645-1696). Мадам де Лафаєт (1634-1693) — авторка першого психологічного роману «Принцеса Клевська». Один з пізніх представників — Франсуа де Саліньяк де Ламот-Фенелон — сприяв формуванню ідеології Просвітлення. Перший трактат «Про виховання дівиць» утверджував нові погляди в області педагогіки. Виховує герцога Бургундського, пише для нього «Діалоги мертвих». Найголовніший його твір — «Пригоди Телемака» - щоб розширити пізнання герцога в історії й античності.

Марі-Мадлен де Лафайєт (1634-1693) — аристократка, графиня, авторка роману «Принцеса Клевська» (1678). Це перший у Франції справжній психологічний роман, з глибоким трактуванням внутрішнього світу героїв, з майстерно зображеними реальними життєвими ситуаціями. Новизною було вже те, що героїня роману — не молода дівчина, а заміжня жінка, яка покохала іншого. Чесна і моральна, вона бореться зі своєю пристрастю в ім’я обов’язку. Описує атмосферу інтриг, змішування справ сердечних і державних. Наслідує вчення Декарта про пристрасті. У романі показані драма подружнього життя, страждання, які переживають і головна героїня, і її чоловік, і її коханий. Декарт вважав пристрасть корисною силою, і стверджував, що нею треба вміти користуватись. Для принцеси Клевської кохання до герцога Немурського — випадковість, хвороба, від якої треба вилікуватись. Розумна особистість, героїня робить все, щоб зберегти свою моральну велич: вона показує вірність чоловікові, якому признається, що кохає іншого, але після його смерті відмовляється вийти заміж за герцога Немурського. Принцеса залишилась розумною, чесною, принципіальною, але справжнього щастя так і не відчула: у навколишньому світі немає місця коханню, такому як вона його розуміє. У романі основним об’єктом художнього дослідження є внутрішній світ людини, життя людської душі. Драматизм, боротьба зосереджені не в інтризі, не в авантюрах, а в самому серці героя.



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.