Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

З французької поезії. Гійом Аполлінер
Модерністська проза на початку ХХ століття
Література першої половини ХХ століття

«...їв за п’ятьох, брехав за десятьох і був честолюбивий за двадцятьох чоловік одразу. ...Лірик у побуті, містифікатор, трішечки сноб, людина, що прагнула посісти гідне місце у суспільстві, а зналася із дурним товариством... до останку вірний друзям, безкінечно відданий своїм почуттям, нестримно веселий і нещасний ледве не до отупіння, чудовий поет, компанійська людина, з якою приємно випити чарку, волоцюга, що мав репутацію напіваристократа, людина, яка ні за що б не поступилася гідністю, великодушна і мізерна одночасно, душа багата і знервована, більш, ніж хтось інший гідна любові» (Ю. Хартвіг)

«В мені перемішалась кров слов’янина і кров латинянина». Творча постать Гійома Аполлінера.

1880 (26 серпня) — народився у Римі.

1887 - 1897 - здобуває освіту на півдні Франції: в колежах і ліцеях Монако, Канна, Ніцци.

1897 - оселяється у Парижі, де відвідує поетичні кафе, знайомиться з французькими поетами П.Фором, А.Сальмоном, М.Жакобом.

1899 - живе з братом в пансіонаті бельгійського містечка Ставло, де закохується у юну валлонку Марей Дюбуа. Втеча братів із Ставло.

1900 - захоплення 16-річною сестрою його друга - Ліндою Моліною да Сільва.

1901 - їде у Німеччину, де перебуває понад року, здійснюючи звідти подорожі до Чехії, Бельгії та Голландії. Працює домашнім вчителем французької мови у родину графині Мільгау, переживає кохання до Анні Плейдон, молодої англійки, яка служила тут гувернанткою.

1903 - засновує власні журнали «Le Festin d'Esope» і «La Revue immoraliste».

1903 - 1907 - працює в різних символістських виданнях.

1905 - знайомство з Пікассо, зближення з французькими художниками-авангардистами (А.Матісс, Л.Брак, Ф.Леже).

1907 - знайомство з 22-річною художницею Марі Лорансен, яка стане подругою поета в наступні п’ять років.

1911(7- 12 вересня) - за підозрою у викраденні з Лувру «Джоконди» Леонардо да Вінчі, проводить у в’язниці Санте».

1914 (5 грудня) — з патріотичних міркувань йде добровольцем на фронт, зачислений у 38-й артилерійський полк, який квартирувався в Німі (південь Франції).

1915 - перебуває на передовій, спочатку рядовим в артилерії, потім лейтенантом у піхоті.

1916 (17 березня) - отримує тяжке поранення в голову осколком снаряду. Поетові надано французьке громадянство.

1918 (9 листопада) — помирає у Парижі внаслідок застуди.

Гійом Аполлінер(1880-1918) по праву вважається однією із ключових постатей західноєвропейського поетичного авангарду. Людина, щедро обдарована поетичним талантом, людина незвичайної, драматичної долі, в якій, як в дзеркалі, відбились складні суперечності та пошуки тієї історичної епохи, до якої він належав. Французький поет, прозаїк, драматург, есеїст, теоретик мистецтва, Гійом Аполлінер прожив коротке, але надзвичайно насичене подіями, творчими контактами та митецькими пошуками життя. Людина, яка піднесла Францію на п’єдестал вищих здобутків світової поезії ХХ ст., не була французом за походженням і отримала французьке громадянство лише незадовго до смерті. «В мені перемішалась кров слов’янина і кров латинянина», - писав сам Аполлінер, і це дійсно так. Мати Аполлінера — Анжеліка Костровицька — полька (з білоруських земель) за походженням, донька зубожілого шляхтича, який, рятуючись від переслідувань, емігрував до Італії після поразки польського повстання 1863 року. В Італії вона утекла від батька до Риму з якимсь італійським офіцером (як припускають, на ім’я Франческо Флуджі д’Асперман), від якого народила двох позашлюбних дітей, одному з яких — названому при народженні Вільгельмом Аполлінарієм Костровицьким судилося в майбутньому стати поетом із світовим ім’ям. Романські корені, за словами біографів, визначили зовнішність і південну жвавість характеру Аполлінера, слов’янські — гордість і відкритість. Напівромантична, напівавантюрна історія його народження дала Аполлінеру пізніше привід для нескінченних містифікацій: він стверджував, що його батьком був якийсь римський кардинал, або принц Монако, а в числі своїх пращурів називав Наполеона і Папу Римського. За спогадами сучасників, Гійом Аполлінер був кремезним, міцним чоловіком, темноволосим, з красивими і виразними рисами, прекрасним кольором обличчя. Мав добре виховання, в офіційних місцях поводився по-світськи, умів носити одяг. Він завжди був у центрі уваги: володів даром об'єднувати людей. Водночас, у Аполлінера був складний характер, в якому дивовижно поєднувались як непривабливі, так і напрочуд світлі, зігріті теплом людяності душевні риси. Польська письменниця Юлія Хартвіг так змальовувала психологічний портрет Аполлінера: «масштаби поетичного Гаргантюа, якому тяжко пристосовуватись до людських критеріїв».

Як поет Аполлінер формується на перехресті літературних традицій, що йдуть з поезії ХІХ ст. і в столітті ХХ зустрічаються з новими принципами художнього світобачення. Тому в його поезії, особливо раннього періоду, дослідники зауважують елементи класицизму, романтизму й більш пізніх — символізму та імпресіонізму, які далі поступаються місцем поетичним пошукам, пов’язаним з експериментами в дусі нового часу, уособленням якого стала художня практика кубістів, футуристів, унанімістів та сюрреалістів. Подібна строкатість, чудернацьке поєднання багатьох «ізмів» і є однією з головних відмінних ознак поетичного стилю Аполлінера, в творчості якого ліризм поєднувався з філософським напруженням, трагічне світовідчуття — з вірою у світле майбутнє, фольклорні мотиви — з найсучаснішими засобами зображення, експеримент - із розвитком та збагаченням літературних традицій. Та й сам Аполлінер не любив пов’язувати свою творчість із різними «ізмами». Він писав: «Назви шкіл не мають жодного значення і служать лише для щоб розрізняти групи живописців і поетів. Істотним є лише прагнення до органічності світобачення і до пізнання світу в його цілісності». А про себе сказав: «Я не маю власної поетичної системи, вірніше, маю їх багато». Усій творчості Аполлінера притаманний дух невпинного новаторського пошуку, прагнення звільнити мистецтво від канонів та обмежень, зробити його співзвучним духовним прагненням та життєвим ритмам сучасної доби. Подібно вченому, який своїми відкриттями забезпечує невпинність науково-технічного розвитку людства, Аполлінер своїми поетичними пошуками не тільки визначив найбільш перспективні напрямки розвитку поезії перших десятиліть ХХ ст., але й підготував грунт для тих авангардистських експериментів та відкриттів, які визначать вектор руху літератури другої половини ХХ ст.

Періодизація творчості Гійома Аполлінера

1897-1914

1914-1918

1897 — починає писати вірші.

1899- перший поетичний цикл юного Аполлінера - «Ставло».

1900 - поетичний цикл «Любовні диктовки для Лінди».

1901 — добірка поезій в журналі «Гранд Франс» під прізвищем «Костровицький», ліричний цикл «Рейнські вірші» та поема «Пісня нелюбого в коханні» .

1903 - 1907 — вірші в символістських журналах, новели, переклади з Боккаччо, нотатки про письменників і художників.

1908 - цикл з 18 мініатюр «Коробейниця, або Звіринець для мирян».

1909 - книга «Чародій, що гниє».

1910 - збірка новел «Єресіарх і Кº».

1911 - поетична збірка «Бестіарій, або Кортеж Орфея»; цикл віршів «У в'язниці Санте».

1912 (лютий) - поезія «Міст Мірабо», (листопад-грудень) - поезії «Зона» і «Вандем’єр» .

1913 - поетична книга «Алкоголі», вірш «Лорелея».

1914 - книга прози «Кінець Вавілона», (жовтень 1914 - вересень 1915) - ліричний цикл «Послання до Лу».

1915 - вірші й листи, звернені до юної мешканки Алжира Мадлен Пажес.

1916 - прозова книга «Вбитий поет».

1917 - п’єса «Груди Тірезія»,

1918 - поетичний збірник Аполлінера «Каліграми. Вірші Миру і Війни», вірші «Зарізана голубка й водограй» , «Маленьке авто», програмна стаття «Нова свідомість і поети»

1920 - роман «Жінка, що сидить», драма «Колір часу».

1952 - опубліковано збірку «Меланхолічний страх».

1977- надруковані фрагменти незакінченого роману «Привид роду Гогенцоллернів».

«...не тільки великий поет, але й людина нової доби». Творчість Г.Аполлінера 1897-1914 рр.

Початкові поетичні спроби Аполлінера припадають на 1897 рік, коли він оселяється у Парижі, де потрапляє під вплив сучасних йому поетів-авангардистів. Тем перших його поезій та віршових циклів — це переважно нерозділене кохання — до юної валлонки Марей Дюбуа (цикл «Ставло»), до 16-річної сестри його друга Лінди Моліни де Сільва (цикл «Любовні диктовки для Лінди»), до молодої гувернантки, англійки Анни Плейдон (ліричний цикл «Рейнські вірші» і поема «Пісня нелюбого в коханні»). Першим з опублікованх творів Аполлінера стала невеличка добірка поезій в одному із столичних журналів, підписана ім’ям «Костровицький». Надалі поет буде підписувати свої твори літературним псевдонімом «Гійом Аполлінер», утвореним переробкою справжнього імені поета (Гійом — це Вільгельм на французький лад, а Аполлінер — скорочене від Аполлінарій).

Рання лірика Аполлінера перебуває під впливом поетики символізму, а через неї — з генетично близькими їй традиціями романтизму й фольклорної поезії. Не випадково, визначаючи місце Аполлінера у сучасному йому літературному процесі і особливості його художнього методу Ілля Еренбург зауважував: «він був не тільки великим поетом, але й людиною нової доби, трошки припудреним срібним пилом давніх європейських доріг». Водночас, вже в ранній поезії Аполлінера поряд із зверненням до класичного спадку і наслідуванням традицій минулого виявляє себе й прагнення віднайти принципово нові шляхи поетичного вираження, такі, які найбільш точно відповідали б духу новітньої епохи і сучасного мистецтва. В 1905 році Аполлінер познайомився з Пабло Пікассо, під впливом якого невдовзі став палким прихильником авангардистського напрямку, що отримав назву кубізму (назва походить від жартівливого вислову художника А.Матісса, який, побачивши картину Ж.Брака, де будинки були зображені у вигляді кубів, вигукнув: «Надто багато кубізму!»). Кубісти намагалися розкласти відтворюваний ними світ на геометричні складники, «розплющуючи» реальні об’єкти так, щоб різні його грані були одночасно видимі з різних точок зору. Історія кубізму в живописі розпочалася з картини П.Пікассо «Авіньонські жінки»(1907). Пікассо став й лідером «кубістичних» живописців. Аполлінер багато пропагував кубізм школи Пікассо у своїх теоретичних статтях і водночас намагався перенести його окремі принципи на літературу, де найближчим аналогом кубізму став футуризм (наприклад, російські послідовники цього напряму й називали себе кубофутуристами). Слідом за кубістами Аполлінер шукає новаторських форм у літературі, використовує поетику футуризму як таку, що дає поетові можливість необмежених експериментів в сфері мовних, жанрових, стильових художніх пошуків. Прагнення розширити діапазон виражальних можливостей сучасного мистецтва характеризує й прозові пошуки Аполлінера (роман «Одинадцять тисяч різок», книга «Чародій, що гниє», збірка новел «Єресіарх і Кº»).

В 1911 році світ побачила перша віршова збірка Аполлінера «Бестіарій, або Кортеж Орфея». Першу половину назви книги Аполлінер запозичив від назви середньовічного жанру творів, в яких образи тваринного і рослинного світу набували алегорично-повчального значення. Збірка Аполлінера також побудована у вигляді римованих чотиривіршів, присвячених різним тваринам. Підзаголовок збірки — «Кортеж Орфея», тобто почет диких звірів, що покірно йшли за співцем. Як розповідає давньогрецький міф, Орфей, винахідник музики й віршування, своїм співом приборкував звірів, зворушував богів і скоряв стихії. Образ Орфея у Аполлінера - це гімн «орфічному» дару проникати у таємниці буття, відчувати, зокрема, його трагізм.

Справжньою подією в літературному житті Франції і однією з поетичних вершин творчості Аполлінера стала його поетична збірка «Алкоголі», яка побачила світ в 1913 році і увібрала до себе кращі вірші, написані впродовж п’ятнадцяти років творчості (усього- 49 творів). Незвичайна назва книги, обіграна в її початкових рядках: «І життя, наче спирт полум’яний, ти п’єш» покликана була передати п’янке відчуття «нового світу» з його технізованістю і стрімким темпом життя. У відношенні стилю збірка представляла собою синтез футуризму, сюрреалізму, символізму і неоромантизму. Твори, що увійшли до книги, не підпорядковані якійсь одній, чітко проведеній темі, але можна говорити, що в художньому просторі книги домінує тема опоетизованого Парижу, де Ейфелева башта символізує собою самотність людини в гущі урбанізованої цивілізації, а хвилі Сени ототожнюються з любовною пристрастю і стражданням.

Збірку на правах своєрідного маніфесту сучасної лірики відкриває великий за обсягом вірш «Зона», який одночасно є й одним із самих знаменитих творів Аполлінера. У Парижі «зоною» називають промислові передмістя, які кільцем оточують столицю і які асоціюються із духом сучасності, втіленим в реаліях урбанізованого світу. Основна тема «Зони» — поет і сучасність. Поет шукає прикмети сучасності в образах урбанізованого міського пейзажу, центром якого постає велична Ейфелева башта — символ індустріального міста і технічного прогресу людства. Відчуття, які переживає поет, подвійні. З одного боку, він проголошує, що стомився від старого світу, вітає реалії світу нового: стогін сирен, строкаті афіші, вивіски, рекламу, оспівує «вишуканість індустріальної вулиці». З іншого боку, він відчуває, що велике місто призводить до відчуження людини, прирікає її на самотність. Крізь переживання ліричного героя постають автобіографічні картини життя самого Аполлінера, сумні епізоди, пов’язані із його арештом, численними любовними драмами. В останніх рядках вірша з’являється образ сонця з перерізаним горлом, що сходить над Парижем. Образ гільйотинованого сонця надзвичайно місткий, в ньому - і прагнення вірити у майбутнє, і попередження про трагедії, які чатують на людину у цьому майбутньому. В «Зоні» зконцентровані й усі ті новаторські художні прийоми, які склали суть авангардистської поетичної реформи Аполлінера. Поет відходить від символістської камерності, зануреності у світ інтимних переживань та поетичних видінь. Він відкриває потужний ритм нового, ХХ століття, його революційні імпульси. Традиційна лірика переростає у Аполлінера в новий жанровий сплав, «ліричний епос», який поєднує щирість ліричної сповіді, суб’єктивність переживань людської особистості з об’єктивним, епічним зображенням дійсності, масштабними узагальненнями і поетизацією буденного. Новому баченню світа у Аполлінера відповідає й нова форма побудови вірша. Чітким, розміреним віршовим композиціям своїх попередників Аполлінер протиставляє вірші з «важким ритмом», підкреслено дисгармонічні і асиметричні, з нерівними рядками і необов’язковою римою. Новаторський характер мав і використаний Аполлінером в «Зоні» принцип симультанеїзму (з франц. — одночасність), тобто поєднання в одночасному потоці, сцені різночасових подій, розрізнених фрагментів буття. Ще одне нововведення Аполлінера - ефект здивування, який досягається за допомогою раптової, неочікуваної метафори, багатозначного символу. Так, зона може бути і робітничим Парижем, і зоною життя, сучасності, і замкнутим простором із власними законами. «На горло скаране сонце» - трактуватися і як апокаліпсичне передбачення, і як схід сонця з-за горизонту, і як початок нового життя. До часу видання «Алкоголів» Аполлінер відмовився також і від пунктуації: він вбачав у ній спосіб насильницького регулювання ритму вірша. У листі до рецензента «Алкоголів» А.Мартіно поет зазначав, що розділові знаки з віршів усунув тому, що вони здаються йому «зайвими і справді є такими; ритм і пауза вірша — оце і є справжня пунктуація, іншої не треба».

Одним з найбільш відомих творів збірки «Алкоголі» є також вірш під назвою «Міст Мірабо», який приніс Аполлінеру верленівську славу любовного лірика. Задум вірша навіяний обставинами любовних стосунків Аполлінера із французькою художницею Марі Лорансен. Їх любовний роман тривав близько п’яти років, і вірш «Міст Мірабо» став своєрідним актом прощання поета зі своєю коханою. Міст Мірабо, який немовби слугує відправною точкою для роздумів і переживань ліричного героя твору, ц е і реальна прикмета того топографічного паризького простору, в якому розігрується драма кохання, і складний символічний образ, що поєднує біографічні реалії вірша з їх художнім осмисленням та узагальненням, яке вже виходить за межі окремо взятої «біографії кохання». Марі Лорансен жила в тоді ще приміській зоні Парижу, яка називалася Отей (оспіваний Верленом в його «Записках вдівця») і в яку Аполлінер потрапляв, перетинаючи міст Мірабо. У вірші асоціативно відбилась і загальна атмосфера будинку, в якому Марі жила зі своєю матір’ю. Годинами матір Марі займалася рукоділлям, вишиваючи за її малюнками і наспівуючи старовинні нормандські пісні. Саме це поєднання домашнього шиття і народного співу викликало у Аполлінера асоціацію з ритмікою старовинної ткацької пісні тринадцятого століття, під яку стилізований ритм його «Мосту Мірабо». Але міст це не лише просторова координата. В поезії це усталений символ розлучення закоханих. Під мостом Мірабо струмує Сена, яка викликає у поета асоціації із коханням, що спливає як «вода бігуча». Трагізм почуття, яке переживає ліричний герой, викликає у нього асоціації із багато в чому схожою на його власну долею знаменитого французького поета ХУ ст. Франсуа Війона. Рефрен аполлінерівського «Мосту Мірабо»: «Хай б’є годинник ніч настає / Минають дні а я ще є» перекликається із рядками з «Великого заповіту» Війона: «Вона (юність) минула, а я продовжую жити». Міст Мірабо — це, зрештою, ще й символ вічної історії взаємин, яка повторюється для кожного покоління мешканців Парижа. Не одне освідчення в коханні чула Сена і котила на своїх хвилях ці зізнання у майбуття. У невпинному русі ріки почуттів - запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, неповторних, як кожна мить, але в цьому і їхня принадність і значущість.

Ще одним довершеним зразком любовної лірики, що увійшов до збірки «Алкоголі», стала балада «Лорелея», написана за сюжетом, який в свій час романтики (К.Брентано, Г.Гейне та ін.) запозичили із фольклору. В народній легенді розповідається про Лору, бідну дівчину, яку покохав багатий лицар. Підступність його матері розлучила молодих, і Лора вирішила помститися. За допомогою бога Рейну вона перетворилася на чарівницю-русалку, що зваблювала чоловіків своїм чарівним співом. Наречений Лори, зачарований її піснями, кинувся у річку, щоб дістатися до скелі, де сиділа дівчина, але потонув. Рятуючи коханого, Лора теж загинула. Взявши за основу народний сюжет, Аполлінер позбавляє його фантастичних ознак. В центрі його твору образ прекрасної дівчини Лорелеї, яка зачарувала своєю красою усіх чоловіків в Бахарасі, так що навіть сам єпископ закохався у неї. Але Лорелея кохає лише єдиного чоловіка, який поїхав «у чужодальний світ». Жорстокий єпископ наказує лицарям відвести Лорелею в монастир, де вона стане черницею і «померкне її зір». Однак дівчина попросила охоронців дозволити востаннє подивитися на води Рейну і кинулася з високої скелі вниз. В творі стверджується непереможна сила кохання, яка швидше прийме смерть, аніж зраду і в цій своїй високій моральній гідності протиставляється жорстокому і лицемірному світові, де красу цінують лише мірками власництва й користолюбства.

«Я повинен створити статую з глибокої порожнечі...» Творчість Г.Аполлінера 1914 - 1918 рр.

Збірка «Алкоголі» прославила ім’я Аполлінера на усю Європу і стала своєрідною біблією новітнього європейського авангардизму. Останній період творчості Аполлінера, який тривав усього чотири роки, ознаменований подальшими авангардистськими пошуками, які митець вів паралельно в поезії, прозі і драматургії, а в тематичному відношенні пізня творчість Аполлінера перебуває під сильним впливом вражень від подій Першої світової війни. Поет добровільно пішов на фронт, причому під час боїв відзначився настільки мужньою і рішучою поведінкою, що здивував навіть досвідчених професійних військових. Ерез важке поранення Аполлінер був комісований ще до закінчення бойових дій, але війна прямо чи опосередковано наклала свій відбиток на характер усієї його подальшої творчої діяльності. Якщо в перших «воєнних» творах образи війни навіяні почуттями ура-патріотизму і сповнені ненависті до Німеччини, то в прозі і у віршах 1916-1918 рр. Війна сприймається як трагічна катастрофа, вселенський абсурд, що спотворює і обезцінює життя людини. Під враженнями нової «абсурдної» реальності Аполлінер створює ряд прозових творів «Рим під владою Борджіа», «Три Дон Жуани», «Вбитий поет», «Жінка, що сидить». Цими враженнями навіяні і драматичні твори Аполлінера цього періоду творчості — «Груди Тірезія» і «Колір часу». П’єса «Груди Тірезія», яку сам Аполлінер назвав «сюрреалістською драмою» ознаменувала появу нового, одного з найбільш потужних авангардистських напрямків — сюрреалізму. «Я вигадав прикметник «сюрреалістська», - відзначає автор у передмові до п’єси, - що... досить влучно визначає ту тенденцію мистецтва, яка... ніколи ще не служила для формулювання ніякого кредо, ніякого художнього чи літературного постулату». У авторській передмові Аполлінер висунув цілу низку принципів, що отримали розвиток у театральному авангарді ХХ ст., зокрема, у драматургії абсурду (Е.Йонеско, С.Беккет та ін.). Так, він закликає до оновлення театру, до відродження театральної умовності: «необхідно повернутися до природи, але не імітувати її, як у фотографії. Коли людина забажала зімітувати рух, вона створила колесо, на ногу несхоже. Тобто вона діяла по-сюрреалістичному, сама того не усвідомлюючи». Аполлінер також наголошує на взаємодоповненні та взаємозаміні полярних жанрів: трагічне має стикатися з комічним, а патетика переходити в бурлеск. Сама ж «сюрреалістська драма» зображувала перетворення героїні — Терези, яка не бажає бути іграшкою в руках чоловіка і народжувати дітей, на ... чоловіка Тірезія. Аполлінер так описує цю метаморфозу: «вона голосно кричить, розстібає блузку і виймає звідти свої груди, червону і синю; вона кидає їх, і вони піднімаються вгору як повітряні кульки, прив’язані за нитку».

Вершиною другого періоду творчості Аполлінера стала його поетична збірка «Каліграми. Вірші Миру і Війни», яка з’явилась в 1918 році і увібрала до себе твори, написані впродовж 1913-1916 рр. Книга присвячена пам’яті друга поета Рене Даліза, що загинув на фронті. Сам Аполлінер так характеризував в одному з листів задум нової збірки: «Це — книга воєнного часу і містить у собі життя; якщо доля буде більше сприяти моїй поетичній репутації, вона більше, ніж «Алкоголі», схвилює читачів. Щодо закиду, начебто я руйнівник (мається на увазі реакція частини критики на сміливий новаторський дух «Алкоголів»), то я не сприймаю це категорично, бо я ніколи не руйнував, навпаки, намагався будувати...» Збірка «Каліграми» складається з двох частин. До першої увійшли поезії, написані Аполлінером у 1913 і на початку 1914 року, до другої— фронтові поезії. Новаторство збірки виявило себе насамперед у жанрових експериментах. Замість традиційних віршів Аполлінер (особливо у «фронтових» поезіях) використовує так звані поезії-розмови. Цю форму вірша поет знайшов під час своїх пошуків у напрямку осучаснення поезії, насичення її абстрагованого від конкретних прикмет реальності ліричного змісту фактами і реаліями історичної епохи. Вірші Аполлінера нагадують підслухані у випадкових розмовах репліки, різко посилюється їхній фрагментарний, монтажний характер, сюжетний рух стає стихійним і асоціативним, вірш важіє до тематичної завершеності кожного рядка, так що ціла картина, яка постає із вірша, зв’язуєтьсся лише настроєм, що виражає емоційний пафос твору. Найбільш сміливою новаторською знахідкою нової збірки стала розроблена Аполлінером нова жанрова форма вірша, названа ним вірші-каліграми, що продовжували відомі ще з античних часів традиції так званої візуальної поезії. Каліграма — це вірш, в якому рядки розміщуються таким чином, що загальна конфігурація тексту вірша на папері відтворює обрис тієї речі або явища, про яке у цьому вірші йдеться. Так, у вірші під назвою «Дощ» Аполлінер надає рядкам схожості з струменями дощу, інший вірш «Лист-Океан» графічно відтворює телеграму за океан, що її поет надіслав братові.

Самою знаменитою із каліграм збірки вважається вірш під назвою «Зарізана голубка й водограй», в якому контури рядків нагадують голубку, що злітає над струменями водограю. Основна тема вірша — вираження скорботи за загиблими на Першій світовій війні друзями. Вірш побудований на контрасті, протиставленні спокійного мирного життя, яке символізують образи голубки та водограю, і кривавого та безжалісного світу насильства, породженого війною, символом якої постають у вірші образи скривавлених олеандрів (дерев, криваво-червоні квіти та отруйність яких викликають асоціацію з кров’ю, насильством) і пораненого сонця, що сходить на багрянистому горизонті. Контраст підкреслений і графічною побудовою вірша. Його перша частина, де образи дівчат, що до них звертається поет, асоціативно зв’язуються з образом голубки, яка «плаче й кличе», візуально оформлена у вигляді голубки. Друга частина, в якій поет називає імена ймовірно загиблих друзів, графічно відтворена струменями води, що злітає з водограю. Третя частина, яка немовби служить відповіддю на другу, має візуальну форму камінного постаменту, з якого б’є водограй і на якому викарбуваний надпис про друзів, що «десь б’ються на Північнім фронті». Знамениту каліграму Аполлінера високо оцінив Пікассо, який навіть свою доньку назвав Паломба (з іспанського — голубка), а згодом, перебуваючи під враженням аполлінераівського вірша, створив свого знаменитого «Голуба миру»(1947), що став всесвітнім символом миру і емблемою політичних рухів антивоєнного спрямування.

Ще одна відома каліграма Аполлінера «Маленьке авто» графічно виконана у вигляді автомобіля. Вірш написаний напередодні загальної мобілізації у зв’язку із вступом Франції у Першу світову війну. Сюжет вірша — поїздка на маленькому авто із Бельгії до Парижу, під час якої, під враженням побаченого і почутого дорогою, поета охоплюють роздуми над історичною долею народів Європи, що от-от повинні зійтись у нечуваному досі кривавому двобої. Останню передвоєнну ніч поет сприймає як кінець старої епохи, а саму поїздку із Бельгії до Парижу як шлях у нову епоху, сповнену катаклізмів і історичних потрясінь.

Ми в'їхали в Париж

Якраз оголошувано мобілізацію

Ми зрозуміли з товаришем

Що це мале авто нас привезло

В нову епоху

Хоч ми були вже зрілі люди

А чулись ніби щойно народились

З боку ритмічної побудови «Маленьке авто» написане верлібром, поетичним розміром, до якого часто звертався Аполлінер у своїй творчості і який також став своєрідною візитною карткою його авангардистських пошуків. Вільний вірш (верлібр) (франц. vers libre) — це вірш, в якому відсутні метр (витримуваний впродовж усього вірша той або інший тип ритмічної організації) та рима, за рахунок чого цей тип вірша звучить майже як проза. Різниця між таким віршем та прозою полягає лише у поділі тексту вільного вірша на віршові відрізки, позначувані на письмі графічно — у вигляді запису окремими рядками, в усному виконанні — інтонацією, особливо інтонаційним підкресленням кінця кожного рядка. Неупорядкованість внутрішнього ритму в верлібрі досить часто компенсується, по-перше, певними ритмічними тенденціями, які реалізуються в ньому у вигляді непослідовно витримуваного чергування однорідних стоп, по-друге, однотипним порядком розміщення слів у рядку (наприк.: прикметник-іменник-дієслово…).

Війна, про яку багато писав Аполлінер і яка трагічно перекраяла його долю, стала й причиною його передчасної смерті. У повісті «Вбитий поет», де змальований образ ідеального поета, Аполлінер передбачив і власну трагічну долю. Жорстока дійсність позбавляє героя повісті повітря, душить його. «Здається,— писав поет, повернувшись до Парижа з фронту,— все загинуло в цій нескінченній катастрофі». Не доживши двох днів до закінчення війни, ослаблений пораненням і складною операцією, Аполлінер помер від грипу 9 листопада 1918 року. Через роки його вірний товариш П.Пікассо за участю Хуліо Гонзалеса створить своєму другові пам’ятник — у вигляді конструкції з металевих стержнів, ніби втілюючи в життя задум художника з «Вбитого поета», що придумав «пам’ятник» у вигляді порожньої форми: «Я повинен створити статую з глибокої порожнечі — як поезія, як слава». Поезія Аполлінера стала його посмертною славою.

Запитання і завдання:

Як би ви охарактеризували суть авангардистських пошуків Аполлінера? На які літературні традиції він спирався? В чому, на вашу думку, полягає сенс його поетичного новаторства?

Охарактеризуйте ранню лірику поета. Як можна визначити художню спрямованість збірки Аполлінера «Алкоголі»?

Яка збірка вважається вершиною останнього періоду творчості Аполлінера? Що нового започаткувала вона в творчості поета?

«Зона»

Що виступає предметом зображення у вірші «Зона»?

Через які символічні образи розкриваються у вірші почуття особистості в урбанізованому, динамічному світі?

Які новаторські прийоми використовує поет в Зоні»?

«Міст Мірабо». «Лорелея»

Охарактеризуйте автобіографічну основу вірша.

Що символізують образи «Мосту Мірабо»?

Що послужило основою для написання балади «Лорелея»?

Як Аполлінер трансформує традиційний сюжет балади?

«Зарізана голубка й водограй». «Маленьке авто»

Що таке каліграма? Які види мистецтв вона поєднує?

Як у творі «Зарізана голубка і водограй» поєдналися поезія з візуальним мистецтвом?

Які символічні образи використовує Аполлінер у вірші «Зарізана голубка і водограй»?

Що служить темою вірша «Маленьке авто»?

В чому полягає особливість ритмічної побудови вірша «Маленьке авто»?



На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.