Зарубіжна література - статті та реферати - 2021

Епоха Відродження

На зміну епохи Середньовіччя приходить епоха Відродження (XV — XVI століття), в основі світогляду якої лежить принцип гуманізму. Прагнення людини пізнати реальний світ сприяли розвитку науки. Саме людина стоїть в центрі світогляду гуманістів. Головною особливістю епохи Відродження є те, що перше місце посідає індивідуальність людини, а вже потім її соціальний стан. Людина сама організовує і контролює своє моральне життя.

Важливу роль для становлення мистецтва Відродження мало нове розуміння античної спадщини. Вплив античності найсильніше позначився на формуванні культури Відродження в Італії, де збереглося безліч пам'ятників давньоримського та давньогрецького мистецтва. Відродження — певною мірою умовний термін. Звичайно його трактують як відродження античних наук і мистецтв, але це не було простим поверненням до античних зразків. Ренесанс — це такий історичний процес, що мав свій власний зміст. Культура Ренесансу характеризується своєю антифеодальною спрямованістю.

Починаючи з ХУ ст. в соціально-економічному і духовному житті Західної Європи відбувається ряд змін, які ознаменували початок нової епохи, котра увійшла в історію під назвою епохи Відродження. Ці зміни були пов'язані насамперед з процесом секуляризації /звільнення світського життя від релігії та церковних інститутів/ і відбувалися спочатку досить повільно і по-різному протікали у різних країнах Європи.

Нова епоха утверджує відродження античної культури, античного способу життя, античного мислення, звідси і нова назва "Ренесанс", тобто "Відродження". В дійсності ренесансна людина і ренесансна культура та філософія суттєво відрізняються від античної. Хоч Відродження протиставляє себе середньовічному християнству, але воно виникає як інтеграція розвитку середньовічної культури, а тому несе в собі ще й такі риси, котрі не були притаманними античності. Найважливішою характерною рисою світогляду епохи Відродження була орієнтація його на мистецтво, на свободу індивідуальних здібностей. Якщо середньовіччя було зорієнтоване на релігію тобто Відродження - це епоха художньо-естетична. Коли у центрі уваги античності було природно-космічне життя, а в середні віки - бог і священна ідея спасіння то в епоху Відродження в центрі уваги - людина. Тому філософське мислення цього періоду називають антропоцентрістським. Родоначальниками Відродження вважаються Франческо Петрарка (1304—1374), автор «Книги пісень» і Джованні Бокаччо (1313—1375), автор «Декамерону».

Періодизація:
1. Раннє Відродження (кінець 14 ст. — початок 15 ст.) у цей час відбувається розпад середньовічної культурної зони. У літературі творять Дж. Бокаччо та Франческа Петрарка.
2. Зріле або високе відродження (середина 15 ст. - середина 16 ст. ) у цей час було винайдено книгодрукування. Створена система світу Миколи Коперника. Відбувається відкриття Америки 1492. Авторитет Італійської культури стає загальноєвропейським. У мистецтві Рафаель, Леонардо Да Вінчі, Мікеланджело. Література Західної Європи представлена Франсуа Рабле, П’єр де Ронсар.

3. Пізнє Відродження (2 половина 16 ст. - початок 17 ст.) Під час великих соціальних потрясінь. Відбувається буржуазна революція в Нідерландах і велика війна в Німеччині. Стикаються 2 великих сил феодалізм і новий час. Активізуються консервативні сили, створюється орден єзуїтів та інквізити.