Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»: СЮЖЕТ; ДИНАМІЕКА ОБРАЗУ ЕЛІЗИ ДУЛИТЛ - НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ.

Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»: СЮЖЕТ; ДИНАМІЕКА ОБРАЗУ ЕЛІЗИ ДУЛИТЛ - НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ У ДРАМАТУРГІЇ НА МЕЖІ XIX-XX СТ.

Усі уроки зарубіжної літератури. 9 клас. II семестр - 2017 рік

Мета (формувати компетентності): предметні (розуміння провідної ідеї твору Б. Шоу «Пігмаліон», динаміки образу Елізи Дулитл; словниковий запас; розвинені зв'язне мовлення та критичне мислення; навички компаративного аналізу художніх творів; творчі й артистичні здібності; потребу в саморозвитку й самовдосконаленні); ключові (уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; комунікативні: навички роботи в парі та в колективі; толерантне ставлення до думок і почуттів оточуючих; інформаційні: навички роботи з підручником і вміння критично оцінювати теоретичний матеріал; загальнокультурні: прагнення до літературної освіти; естетичний смак; світогляд).

Тип уроку: урок формування знань, умінь і навичок.

Основні терміни й поняття: тема, ідея, міф, проблематика, «філологічна п'єса», парадокс, трагікомедія.

Міжпредметні зв'язки: мовознавство (філологія), історія, психологія, етика, естетика.

Обладнання: підручник; літературознавчий і тлумачний словники; портрет письменника, видання його творів, ілюстрації до них; роздавальний матеріал за темою уроку; медіазасоби.

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКУ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. Образ Елізи Дулитл (англ. Eliza Doolittle; у різних перекладах — Елайза, Еліза або Лайза; Дуліттл, Дулітл або Дулиттл) у комедії Б. Шоу «Пігмаліон» подано у розвитку. На початку твору це невпевнена у собі бідна квіткарка, яку лякає все, що відбувається довкола (зокрема, дивний чоловік, який записує її слова). Власне, сама п’‎єса має оригінальну форму. Важливу роль для розуміння концепції автора відіграють передмова та післямова. У передмові драматург повідомляє, що комедія має виразно дидактичний характер. Читач або глядач усвідомлює це, проте висновки щодо прочитаного або побаченого кожен робить свої. Яку істину прагнув довести Б. Шоу, демонструючи зміни, що відбулися з Елізою Дулитл? Чи можна змінити життя людини, її світогляд, навчивши її розмовляти правильною літературною мовою? Ці питання ми опрацьовуватимемо сьогодні на уроці.

ІІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Перевірка домашнього завдання

1) Евристична бесіда

ü Які риси особистості Б. Шоу відображено у наведених висловлюваннях?

Висловлювання Б. Шоу

■ «Я став вільнодумцем раніше, ніж почав думати. Завжди потрібно перебільшувати вашу ідею до такої міри, щоб змусити людей підстрибнути іприслухатися, а також налякати їх так, щоб вони почали діяти».

■ «Про пекло я не маю об’‎єктивного судження: у мене там занадто багато друзів».

■ «Те, що я зараз вільний художник, зовсім не означає, що я ніколи не намагався заробити на життя чесною працею».

■ «Усім відомо, що я блискучий, парадоксальний, ексцентричний, дотепний тощо. Але як про це стало відомо?»

■ «Багато значних істин були спершу блюзнірством».

■ «У мені жив трагік, а по сусідству з ним — клоун».

■ «Люди тільки тоді видають нам цікаві відомості, коли ми їм суперечимо».

■ «Репутацію мені створила моя наполеглива боротьба, яка мала на меті змусити публіку переглянути власну мораль».

ü За схемою (див. схему на с. 152) розкажіть про Б. Шоу як про письменника, громадського діяча та людину.

2) Робота з текстом літературного твору

ü Перекажіть першу-другу дії п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон».

IV. РОБОТА НАД ТЕМОЮ УРОКУ

1. Інсценування фрагмента літературного твору

(Учні інсценують фрагменти дій першої та другої п’‎єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» — див. додаток до цього уроку.)

2. Словникова робота (запис до зошитів)

Трагікомедія — драматичний жанр, якому властиві ознаки водночас і трагедії, і комедії. Основою трагікомедії є трагікомічне світовідчуття драматурга. Джерелом сучасної трагікомедії є європейська «нова» драма. За О. А. Галичем, Шоу називав «трагікомедію Нового часу не трагедією з комедійними вкрапленнями, а комедією, що набуває трагічного змісту».

Парадокс — 1) своєрідна думка, судження, яке має розбіжності із загальноприйнятим, іноді суперечить здоровому глузду; 2) несподіване явище, яке не відповідає загальноприйнятим уявленням. Парадокс викликає здивування, заперечення, спонукає замислитись і визначити власну позицію щодо запропонованої в такий спосіб ідеї, ситуації, характеру тощо.

3. Міні-лекція вчителя

— Парадокс — ключовий художній засіб естетики Дж. Б. Шоу. Парадоксальність властива творам Шоу на різних рівнях тексту (словесний парадокс, парадоксальність думок, характерів, ситуацій, сюжету тощо). За К. О. Шаховою, «у Шоу парадокс розширює свої можливості, стає всюдисущим... Те, що видається у його п’‎єсах цілком позитивним. виявляється гидким, безчесним, жалюгідним або смішним. <...> Дивні ж вчинки, як стає зрозумілим по ходу дії, насправді — цілком розумні й корисні для загалу».

Повернімося до головного жіночого образу п’‎єси Б. Шоу «Пігмаліон». Драматург усіляко підкреслює, що на початку твору квіткарка Еліза Дулитл перебуває на найнижчій стадії духовного розвитку. Еліза — типова дівчина кокні (тобто найбідніша й найменш освічена мешканка Лондону), яка розмовляє жахливою англійською мовою. За словами автора, «її не можна назвати привабливою». її ніхто не виховував, навіть Генрі Гіггінс (англ. Henry Higgins, у різних перекладах — Генрі Хіггінс, Хігґінс, Гіґґінс, Гіггінс) каже про дівчину: «Вона така розкішно ниця... така страшенно брудна...»1 Водночас Елізі притаманні привабливі риси, які є запорукою перевтілення її на витончену жінку: щирість, енергійність, природна моральність, які Еліза зберегла у лондонських нетрях. Дівчина має почуття власної гідності, а це — здорове підґрунтя для будування характеру нової, гордої та сильної Елізи.

Спочатку Елізі постійно доводиться виправдовуватись, підкреслюючи, що вона нікого не ображає, ні до кого не чіпляється: «Ой, паночку, скажіть йому, щоб не писав на мене! Ви й не знаєте, що мені од того буде! Вони ж заберуть у мене дозвіл торгувати й виженуть мене на вулицю за те, що ніби чіплялася до мужчин. Вони.» її лякає все, а найбільше той дивак, який записує всі почуті розмови. Вона просить прочитати те, що він записав. Почуте настільки вражає дівчину, що вона не може зупинити сліз. Вона чіпляється до слова «копитане», обіцяє виправитися.

Мова героїні перенасичена жаргонною лексикою. Вона вживає слова, які не відповідають ані лексичним, ані граматичним нормам літературної мови, неправильно будує речення, постійно вигукує та зойкає, вважаючи, що так якнайкраще передає свої думки й емоції.

людина із записником виносить свій вирок: «Створіння, що видає такі гнітючі й поглинаючі звуки, не має права бути хоч би й де — не має права на життя! Затям: ти — людська істота, наділена душею і божественним даром ясного, виразного слова, а твоя рідна мова — це мова Шекспіра, Мільтона та Біблії, тож не курникай тут, неначе хвора голубиця!»

1 Тут і далі: цитати з п’‎єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» наведено у перекладі О. М. Мокровольського.

У другій дії Еліза демонструє важливу для її майбутнього рису — наполегливість: вона мріє змінити своє життя на краще. їй набридло заняття, за допомогою якого вона заробляє гроші, адже на вулиці квіткарку може образити та скривдити будь-хто.

Квітковий магазин був її мрією, зустріч із Гіггінсом — щасливим випадком, яким вона вдало скористалася. життєві випробування вочевидь загартували ЕЛІЗУ. Хоча вона не була сиротою, але не мала ні від кого допомоги: рідним не потрібні були її проблеми. Батько, почувши про те, що донька потрапила до будинку якогось заможного пана, вирішив скористатися з цього, поживитися за її рахунок.

Еліза не бажає миритись із грубістю професора Гіггінса: він не має права дивитись на неї як на істоту нижчого порядку і вважати, що дівчину можна цивілізувати, показати їй краще життя, а потім знову повернути туди, звідки взяв.

На початку п’‎єси Еліза інстинктивно, на підсвідомому рівні вимагає поваги до своєї жіночої особистості: «Я маю право продавати квіточки де завгодно, аби тільки не стовбичила людям на дорозі», «Яке в нього право втручатися в мої діла? Аніякого права!», «Я маю таке саме право буть тут, як і ви!»

Упродовж п’‎єси Еліза змінюється настільки, що, коли вона виходить із ванної кімнати в кімоно, рідний батько не впізнає її, а професор Гіггінс і полковник Пікерінг (англ. Pickering, у різних перекладах — Пікеринг або Пікерінґ) тільки тепер відкривають для себе красу дівчини. Через три місяці її зовнішність майже бездоганна, хоча жести ще не набули потрібної невимушеності, вона досі порушує правила «мовленнєвої поведінки»: їй потрібен іще час, щоб перетворитися на леді.

Але чим швидше Еліза долає сходинки на шляху до поведінки справжньої герцогині, тим гострішою стає проблема її майбутнього, тим наочніше ми бачимо жорстокість експерименту Гіггінса та Пікерінга.

Доля цього експерименту цікавить професора більше, ніж доля живої людини, проте Гіггінс легковажно ставиться до цього, обіцяючи знайти Елізі якусь нескладну роботу. через шість місяців героїня зовсім не схожа на ту бідну невиховану дівчину, яку глядачі бачили у першій дії: Еліза перетворилась на блискучу леді, але не почувається щасливою.

4. Складання опорного конспекту уроку (запис до зошитів)

ü За прослуханою міні-лекцією вчителя складіть опорний конспект.

5. Аналіз образів літературного твору

ü За прочитаними діями п’‎єси Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» почніть складати схему «Сходинки духовного зростання Елізи Дулитл» (завершимо ми її наступного уроку).

Очікувана відповідь

Сходинки духовного зростання Елізи Дулитл

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО НА УРОЦІ МАТЕРІАЛУ

Інтерактивний прийом «займи позицію»

ü Чи вважаєте ви, що загальна культура людини, сприйняття її оточуючими залежать від рівня мовленнєвої освіченості цієї людини? Свою думку обґрунтуйте.

VI. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Завершальне слово вчителя

— Драматург обирає героїню, яка перебуває на самому дні англійського суспільства, для того, щоб полемічно загострити один із головних парадоксів: Шоу намагається довести, що різниця між вуличною квіткаркою та герцогинею «полягає лише у вимові». Цей висновок сучасники письменника сприймали як парадокс, що запрошував глядачів шукати відповідь на непросте питання: «чим різняться люди?» На додачу цей парадокс став викликом вищим, освіченим і аристократичним класам англійського суспільства, він підривав віру в непорушність суспільної ієрархії.

Автор п’‎єси вірить у невичерпне багатство вільної особистості. Елізою спочатку рухає звичайне людське бажання — певною мірою покращити своє життя, здолати убогість, «стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд». Та під час навчання у Гіггінса вона усвідомлює, що здатна на більше. Провідна риса характеру Елізи — це почуття власної гідності. Вона сама бажає відповідати за себе й самостійно будувати свою долю. її фраза «Але я можу обійтися без вас — ще й як обійдуся, не думайте» — ось ідея трагікомедії.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Для всіх: дочитати п’‎єсу Дж. Б. Шоу «Пігмаліон» до кінця; уміти аналізувати її, характеризувати героїв, висловлювати свої думки та враження.

Творче: скласти твір-мініатюру (усно) «Які уроки дає Еліза професорові?» (уроки доброти, гідності, мужності, підприємливості, цілеспрямованості чи інші).

ДОДАТОК ДО УРОКУ 55

ІНСЦЕНУВАННЯ ФРАГМЕНТІВ П'ЄСИ Б. ШОУ «ПІГМАЛІОН»

Дія перша

<...>

Записувач. Бачите оцю істоту з її вуличною англійщиною? Таж оця англійщина не дасть їй виповзти з канави, поки її й віку. Так от, пане, за три місяці я провів би цю дівчину як герцогиню на садовий прийом до якого-небудь посла. Міг би навіть улаштувати її покоївкою в якоїсь леді чи продавщицею в крамниці, а для цього потрібно краще розмовляти по-англійському.

Квіткарка. Про що це ви?

Записувач. А про те саме — ти, розчавлена капустино, ти, ганьбо шляхетної архітектури цих колон, ти, втілена кривдо англійської мови: я міг би зробити з тебе царицю Савську. (До джентльмена.) Ви повірите в таке?

Джентльмен. Авжеж, повірю. Я сам вивчаю індійські діалекти і.

Записувач (із жвавим зацікавленням). Справді? А чи знайомі ви з полковником Пікерінгом, автором «Санскритського розмовника»?

Джентльмен. Я ж і є полковник Пікерінг. А ви хто?

Записувач. Генрі Гіггінс, автор «Універсальної абетки» Гіггінса.

Джентльмен (з ентузіазмом). Я ж приїхав з Індії, аби познайомитися з вами!

Гіггінс. А я збирався в Індію, аби з вами познайомитися!

Пікерінг. Де ви мешкаєте?

Гіггінс. Вімпол-стріт, 27А. Приходьте до мене завтра.

Пікерінг. я зупинився в «Карлтоні». Ходімо зараз зі мною та й погомонімо трохи за вечерею.

Гіггінс. А й справді!

Квіткарка (до Пікерінга, коли той проходить повз неї). Купіть квіточку, ласкавий пане! Мені ж нічим заплатити за квартиру.

Пікерінг. У мене дійсно немає дрібних грошей. Перепрошую. (Іде геть.)

Гіггінс (обурений брехливістю дівчини). Брехуха! Ти ж була сказала, що можеш розміняти півкрони.

Квіткарка (скочивши на ноги, у відчаї). Чи ти цвяхами начинений, ти, колючка?! (Шпурляючи кошика йому під ноги.) Забирай усе це до бісу за шість пенсів!

Годинник на дзвіниці вибиває половину дванадцятої.

Гіггінс (вчуваючи в годинникових ударах глас Божий, що докоряє йому за фарисейський брак милосердя до вбогої). Нагадує! (Урочисто підіймає свого капелюха, тоді кидає жменю монет у кошик і йде слідом за Пікерінгом.)

Квіткарка (дістаючи з кошика півкрони). Ах-оо-уу! (Дістаючи два флорини.) Ааах-оо-уу! (Дістаючи ще кілька монет.) Аааааах-оо-уу! (Дістаючи півсоверена.) Ааааааааааах-оо-уу!

Фредді (вискакуючи з таксі). Зловив врешті одне! Егей! (До дівчини.) Де ті дві дами, що тут стояли?

Квіткарка. Пішли на автобус, коли дощ перестав.

Фредді. І зоставили мене з цим таксі! Прокляття!

Квіткарка (величаючись). Не журіться, юначе! Я поїду на ваших таксях додому. (Не йде, а пливе до машини. Водій відводить руку за спину й міцно тримає дверцята, щоб не впустити її. Цілком розуміючи його недовіру, квіткарка показує водієві жменю грошей.) Плата за таксі — дрібничка для мене, Чарлі! (Той осміхається й відчиняє дверцята.) Отак! А куди кошика діти?

Водій. Давай сюди. Два пенси доплати.

Квіткарка. Ні — ще хто-небудь його побачить. (Силоміць запихає кошика в машину й сідає сама, розмовляючи далі вже через віконечко.) До побачення, Фредді!

Фредді (зачудовано підіймаючи капелюха). До побачення!

Водій. Куди ж вам?

Квіткарка. До Бухигнему.

Водій. До якого Букогнему?

Квіткарка. Ти що, не знаєш, де це? В Грін-парку, де живе король! Бувай здоровий, Фредді! Не стовбич, наче я тебе тримаю. Бувай!

Фредді. До побачення! (Йде геть.)

Водій. Слухай! Що ще за Букогнем? Нащо тобі здався Букогнемський палац?

Квіткарка. А нінащо. Але той хлопець не повинен був того знати. Вези мене додому.

Водій. Куди ж це?

Квіткарка. Ейнджел-корт, Друрі-лейн, біля Міклджонової гасової крамнички.

Водій. Оце вже більш схоже на правду, Джуді. (Рушає.)

Подаймося слідом за таксі до входу в Ейнджел-корт — вузьку арочку поміж двох підприємств, одне з яких — Міклджонова гасова крамниця. Тут таксі зупиняється, квіткарка висідає, тягнучи кошика за собою.

Квіткарка. Скільки?

Водій (показуючи на лічильник). читати вмієш? Шилінг.

Квіткарка. Цілий шилінг за дві хвилини?

Водій. Дві хвилини чи десять — одна плата.

Квіткарка. Ну, як на мене, то це несправедливо.

Водій. Ти коли-небудь їздила в таксі?

Квіткарка (з гідністю). Сотні, тисячі разів, юначе!

Водій (глузуючи з неї). Молодця, Джуді! Бажаю тобі розжитися з того шилінга. Вітання всій родині! бувай здорова! (Їде геть.)

Квіткарка (почуваючись приниженою). Яке нахабство!

Вона підіймає кошика й бреде, насилу переставляючи ноги... <...>

Дія друга

Одинадцята година наступного ранку. Гіггінсова лабораторія на Вімпол-стріт. <...>

За столом сидить Пікерінг — він саме кладе кілька карток і камертон, якими щойно користувався.

Гіггінс стоїть біля нього, засуваючи назад дві чи три витягнені шухлядки картотеки. <...>

<...>

Місіс Пірс (вагаючись, явно спантеличена). Пане, вас хоче бачити якась молода особа.

Гіггінс. Молода особа! Що ж їй треба?

Місіс Пірс. Ну, бачите, вона заявляє, що ви будете раді, коли довідаєтеся, чого вона прийшла. Проста собі дівчина, пане. Проста- простісінька. Я мала б відправити її геть, але подумала: а може, ви захочете, щоб вона наговорила вам у ті ваші машини? Сподіваюсь, я не встругнула дурниці, але ж часом ви запрошуєте до себе таких химерних людей... То ви вже даруйте мені! Я певна, пане...

Гіггінс. Ну-ну, не переймайтесь так, місіс Пірс! У неї цікава вимова?

Місіс Пірс. Ой, це справді щось жахливе, пане! Не втямлю, як ви можете цікавитися такими речами.

Гіггінс (до Пікерінга). Нумо, запросимо її! Проведіть її сюди, місіс Пірс. (Кидається й дістає нового валика, щоб закласти у фонограф.)

Місіс Пірс (позбувшись тільки половини своїх сумнівів). Гаразд, пане. Ваша воля! (Іде вниз по східцях.)

Гіггінс. От і поталанило нам трохи! Покажу вам, як я роблю записи. Ми розговоримо її, і я запишу її спочатку в Белловій «видимій мові», а тоді в транскрипції світа. Потім зафіксуємо її на фонографі, й ви зможете прокручувати запис скільки хочете, звіряючи звук із писаною транскрипцією.

Входить схвильована Квіткарка. На ній капелюх із трьома страусячи- ми пір’‎їнами: жовтогарячою, блакитною та червоною. Фартушок на ній майже чистий, трохи почистила вона й непривабливого свого жакета. Пафос цієї жалюгідної постаті, з усім її невинним марнославством і вдаваною поважністю, зворушує Пікерінга, що випростався уже при появі місіс Пірс. Що ж до Гіггінса, то цей однаково насипався і на чоловіків, і на жінок, і репетував до небес, аби не поклали йому на плечі хреста з пір’‎їну завважки, а між двома статями проводив одну-єдину різницю: жінок він умовляв, як дитя нянечку, коли хоче щось випросити у неї.

Гіггінс (різко, впізнавши її з неприхованим розчаруванням і зразу ж по-дитячому роблячи з цього нестерпну прикрість). Ну, та це ж та дівчина, яку я занотував учора ввечері! Пуття з неї ніякого: ліссонгровського жаргону я вже зробив собі записів, скільки хотів, і не збираюсь витрачати на це зайвого валика. (До дівчини.) Забирайся геть — мені ти не потрібна.

Квіткарка. А ви не будьте такі зухвалі! Бо ще й не вислухали, чого я прийшла. (До місіс Пірс, що на порозі чекає подальших вказівок.) Ви сказали йому, що я приїхала на таксях?

Місіс Пірс. Які дурниці, дівчино! Невже ти гадаєш, що такому джентльменові, як містер Гіггінс, залежить на тому, чим ти там приїхала?

Квіткарка. Ти ба, які ми горді! Але ж він не гребує уроками, тільки не він: сама чула, як він казав. Що ж, я не прийшла сюди випрошувати кумплиментів, і якщо мої гроші не підходять, то подамся деінде.

Гіггінс. Не підходять для чого?

Квіткарка. Не для чого, а для кого: не підходять для ва-ас! Тепер ви втямили, ге ж? Я прийшла брати уроки, ось так! І платитиму за них теж, будьте певні!

Гіггінс (ошелешено). Ну!!! (Хапнувши повітря, бо йому забило дух.) І що ж я, по-твоєму, повинен тобі відповісти?

Квіткарка. Я думаю собі, коли б ви були джильтменом, то сказали б мені сісти. Чи ж я не сказала, що принесла вам заробіток?

Гіггінс. Що ж нам робити, Пікерінгу: попросити це нахабне дівчисько сісти чи викинути його у вікно?

Квіткарка (злякано забігши в куток до рояля й зацьковано роззираючись звідти). Ах-ах-ох-о-о-о-у! (Ображено пхикаючи.) Не хочу, щоб мене взивали нахабним дівчиськом! АДЖЕ я сказала, що платитиму, як леді.

Обидва чоловіки, остовпівши з подиву, видивляються на неї з другого кінця кімнати.

Пікерінг (лагідно). Чого ж ви бажаєте?

Квіткарка. Бажаю стати продавчинею у квітковому магазині, щоб не стирчать із кошиком на розі Тотнем-Корт-роуд. АЛЄ ж мене туди не візьмуть, поки я не навчуся балакать по-панському. А він же сказав, що міг би навчити мене. Ну, ось я і прийшла, і ладна платить йому, нічого не випрошую, а він: викину! — наче я покидьок.

Місіс Пірс. Як це ви, дівчино, могли собі придумати таку дурницю, ніби ви спроможні платити містерові Гіггінсу?

Квіткарка. А чом би й ні? Я знаю, скільки платять за уроки, як і ви знаєте, і я готова платити, скільки треба.

Гіггінс. Скільки ж?

Квіткарка (тріумфуючи, вертається ближче до нього). Оце ви нарешті заговорили! я знала, що ви не втерпите, коли вчуєте нагоду забрать собі назад дещицю з того, що ви кинули мені учора ввечері. (По-змовницьки.) Були гульнули трохи, ге ж?

Гіггінс (владно). Сідайте!

Квіткарка. Ох, якщо ви хочете розважитись за мій рахунок...

Гіггінс (громовим голосом). Сідайте!!!

Місіс Пірс (суворо). Сідайте, дівчино. Робіть, як вам кажуть.

Квіткарка. Ах-ах-ах-о-о-у! (Вона стоїть, із змішаним виразом затятості й збентеження на обличчі.)

Пікерінг (дуже чемно). Будьте ласкаві, сідайте! (Ставить третього стільця біля килимка перед каміном, поміж собою і Гіггінсом.)

Квіткарка (сором’‎язливо). То вже й сяду! (Вона сідає; Пікерінг вертається до килимка.)

Гіггінс. Як вас звати?

Квіткарка. Еліза Дулитл.

Гіггінс (поважно декламує)

Елайза, Елізабет, Бетсі та Бес Шукали у лісі пташиних яєць...

Пікерінг. Гніздечко знайшли, в нім яєчок чотири...

Гіггінс. Взяли по одненькому — трійко лишили.

Чоловіки сміються, щиро тішачись своїм жартом.

Еліза. Ой, не дурійте!

Місіс Пірс (стаючи в Елізи за спиною). Ви не повинні казати отаке джентльменові.

Еліза. А чого він не говорить до мене розсудливо?

Гіггінс. Повернулися до діла! Скільки ж ви пропонуєте платити мені за уроки?

Еліза. О, я знаю, що по чім! Одна пані, подруга моя, бере уроки хранцузької у щирого хранцузького джильтмена — по вісімнадцять пенсів за годину. либонь, совість вам не дозволить здерти з мене за навчання моєї рідної мови стільки ж, скільки б ви взяли за хранцузьку. Тож я даю вам шилінг — і не більш! Або так, або ніяк!

Гіггінс (походжаючи туди-сюди по кімнаті й брязкочучи ключами та монетами в кишенях). Знаєте, Пікерінгу, коли розглядати шилінг не як просто шилінг, а як певний відсоток заробітку цієї дівчини, то для неї він буде все одно що шістдесят чи сімдесят гіней для мільйонера.

Пікерінг. Як це?

Гіггінс. От полічіть. Мільйонер дістає близько ста п’‎ятдесяти фунтів на день. А вона заробляє якихось півкрони.

Еліза (набундючившись). Хто вам сказав, що я тільки...

Гіггінс (розвиває думку, не звертаючи на неї уваги). За один урок вона пропонує мені дві п’‎ятих від свого денного заробітку. А дві п’‎ятих мільйонерського денного прибутку складе фунтів шістдесят. Це чимало, Святий Боже, це пребагато! Більшої плати мені зроду ще ніхто не пропонував.

Еліза (нажахано скочивши на ноги). Шістдесят фунтів! Та що це ви кажете? Ні, я не пропонувала вам шістдесят фунтів! Де я дістану.

Гіггінс. Притримайте язика.

Еліза (плачучи). Але ж я не маю шістдесяти фунтів! Ох.

Місіс Пірс. Не плачте, дурна дівчино! Сядьте. Ніхто не зачепить ваших грошей.

Гіггінс. Але зараз хтось зачепить вас мітлою, якщо не перестанете киснути. Сядьте!

Еліза (скоряючись, поволі сідає). Ах-ах-ах-о-о-у! Можна подумати, ніби ви — мій батько.

Гіггінс. якщо вже я вирішу взятись за ваше навчання, то буду для вас гірший за двох батьків. Нате! (Простягає їй свого шовкового носовичка.)

Еліза. Навіщо це?

Гіггінс. Втирати очі. Втирати будь-яку частину вашого обличчя, де тільки проступить волога. Затямте: оце ваш носовичок, а це — рукав. Не переплутайте одного з одним, якщо ви хочете стати продавщицею у магазині!

Геть спантеличена Еліза дивиться на нього безпорадними очима.

Місіс Пірс. Ви тільки марно тратите на неї слова, містере Гіггінсе: вона вас не розуміє! До того ж, ви жорстоко помиляєтеся: вона ні разу не втерла носа рукавом. (Забирає у неї носовичка.)

Еліза (вихоплюючи носовичка). Гей, віддайте його мені! Він дав це мені, а не вам!

Пікерінг (сміючись). АВЖЄЖ! Мені здається, місіс Пірс, що тепер носовичка слід вважати її власністю.

Місіс Пірс (змирившись). Так вам і треба, містере Гіггінсе.

Пікерінг. Гіггінсе, я заінтригований! Пам’‎ятаєте, що ви сказали вчора про прийом у посольському саду? якщо ви впораєтеся з цим, я назву вас найбільшим з усіх учителів, сущих нині на світі. Закладаюся на всі витрати, що підуть на цей експеримент: вам цього не втнути. А ще я заплачу за уроки.

Еліза. Ой, ви такі добрі! Спасибоньки вам, копитане!

Гіггінс (неспроможний здолати спокусу, дивиться на неї). Це майже непереборне... Вона така розкішно ниця... така страшенно брудна...

Еліза (протестуючи з усіх своїх сил). Ах-ах-ах-ах-о-о-у-у!!! я не брудна — коли я йшла сюди, я вмилася: умила обличчя, руки!

Пікерінг. Чим-чим, Гіггінсе, а вже лестощами ви не закрутите їй голови.

Місіс Пірс (із тривогою в голосі). Ой, не кажіть, пане: хіба тільки самими лестощами можна закрутити дівчині голову? І хто ще такий на це здатний, як не містер Гіггінс? Хоч він може й не мати цього на меті. Вся моя надія на вас, пане, що ви не станете підохочувати його до якихось дурних витівок.

Гіггінс (хвилюючись дедалі дужче в міру того, як ідея заволодіває ним). Що є життя, як не низка безумств? Тяжко тільки на них натрапити. Бійся втратити нагоду — нагоджується вона не щодня! Я таки зроблю герцогиню з цієї задрипаної нетіпахи!

Еліза (вельми засуджуючи таку його думку про неї). Ах-ах- ах-о-о-о-у!

Гіггінс (захопившись). Так, за півроку, ба навіть за три місяці, якщо в неї гостре вухо й легкий язик,— я візьму її куди- завгодно й подам як що-завгодно. Почнемо сьогодні ж — зараз! Цю мить! Місіс Пірс! Заберіть її та почистіть гарненько. Як не віддиратиметься бруд — спеціальним порошком її! Чи є в кухні добрий вогонь?

Місіс Пірс (протестуючи). Так — але ж...

Гіггінс (насипаючись на неї). Здеріть із неї все це лахміття і спаліть! Подзвоніть до Вайтлі чи ще в який універмаг і замовте новий одяг. Поки все це прибуде, закутайте її в обгортковий папір.

Еліза. Ви ніякий не джильтмен, от, як таке балакаєте! А я хороша дівчина, хороша, і я знаю таких, як ви, знаю вас!

Гіггінс. Нічого вам тут розводити вашу ліссонгровську вдавану сором’‎язливість, молода особо! Ви маєте навчитися поводитись як герцогиня. Заберіть її, місіс Пірс. Огинатиметься — лупцюйте!

Еліза (скочивши на ноги й забігши між Пікерінгом і місіс Пірс у пошуках захисту). Ні! Я покличу поліцію, от покличу!

Місіс Пірс. У мене ж і місця немає, куди б її ткнути.

Гіггінс. Ткніть її в кошик на сміття.

Еліза. Ах-ах-ах-о-о-у!

Пікерінг. Ну-бо, Гіггінсе, будьте розважливі!

Місіс Пірс (рішуче). Ви мусите бути розважливим, містере Гіггінсе, конче мусите! чи то ж можна отак топтатися по людях!

Гіггінс від таких докорів ущухає. Ураган змінюється леготом лагідного подивування.

Гіггінс (професійно витончено модулюючи голос). Це я топчуся по людях! Дорога моя місіс Пірс, любий мій Пікерінгу, я ніколи не мав анінайменшого наміру топтатися хоч би й по кому. Я одне тільки пропоную: будьмо добрі до цієї вбогої дівчини. Ми повинні допомогти їй приготуватися, пристосуватися до її нового становища в житті. якщо я десь висловився неточно, це лиш тому, що я не хотів уражати ні її делікатних почуттів, ні ваших.

Заспокоєна Еліза покрадьки вертається до свого стільця.

Місіс Пірс (до Пікерінга). Ну, чи ви чули коли щось подібне, пане?

Пікерінг (щиро сміючись). Ніколи, місіс Пірс, ніколи!

Гіггінс (терпляче). В чому річ?

Місіс Пірс. Знаєте, пане, річ у тім, що ви не можете взяти собі дівчину, от ніби взяли й поклали в кишеню камінчик десь на узбережжі.

Гіггінс. А чом би й ні?

Місіс Пірс. Чом би й ні! АЛЄ ж ви нічогісінько про неї не знаєте. Є ж у неї десь батьки. Може, вона одружена.

Еліза. Таке!

Гіггінс. чуєте? як дівчина дуже слушно каже: таке! Таке скажете: одружена! Чи ви не знаєте, що жінка цього класу за рік після одруження виглядає такою зношеною від виснажливої праці, мовби їй минуло п’‎ятдесят?

Еліза. І хто б то одружився зі мною!

Гіггінс (несподівано вдаючись до чудових оксамитово-низьких ноток свого красномовства, від яких у того, хто його чує, має затрепетати серце). Клянусь святим Георгієм, Елізо: я ще й не кінчу роботи з вами, а вулиці вже будуть усіяні тілами чоловіків, що стрілятимуться заради вас.

Місіс Пірс. Дурниці, пане! Ви не повинні забивати їй баки такими речами.

Еліза (підводячись і рішуче випростовуючи плечі). Та він з глузду з’‎їхав, авжеж! Не хочу я, щоб мене вчили такі нинармальні!

Гіггінс (зачеплений за живе її нечутливістю до його красномовства). Он як! То я божевільний, кажете? Дуже добре, місіс Пірс: не треба замовляти їй нової одежі! Викиньте цю невдячну особу геть!

Еліза (хлипаючи). Нє-е! Не смійте чіпати мене!

Місіс Пірс. От бачите, до чого призводить зухвальство. (Показуючи на двері.) Прошу сюди.

Еліза (мало не плачучи). Не хотіла я ніякої одежі! І не взяла б нічого. (Шпурляє геть носовичка.) Я сама собі можу справити одежу!

Гіггінс (спритно підхоплюючи носовичка й переймаючи Елізу, що знехотя посувається до дверей). Ви — невдячна, лиха дівчина! Оце так ви мені відплачуєте за те, що я запропонував витягти вас з канави, гарно вбрати й зробити з вас пані?

Місіс Пірс. Стривайте, містере Гіггінсе! Я не допущу цього. Це ви лихий!.. А ти, дівчино, вертайся додому та скажи своїм батьку-матері, щоб краще про тебе дбали.

Еліза. Немає в мене батьків. Вони сказали мені, що я вже велика, можу сама заробити на себе, й вигнали мене геть.

Місіс Пірс. Де ж твоя мати?

Еліза. Нема в мене ніякої матері. А вигнала мене аж шоста моя мачуха. Та я не пропала без них. І я хороша дівчина, хороша!

Гіггінс. Ну й чудово. І через що тоді, скажіть, будь ласка, весь цей шум учинився? Дівчина нічия, нікому, крім мене, не потрібна. (Підступає до місіс Пірс, починає улещати її.) Ви б могли взяти її за дочку, місіс Пірс,— я певен, дочка стала б вам великою втіхою! Тож не зчиняйте більше галасу. Візьміть її вниз і...

Місіс Пірс. Але ж що вийде з неї? І чи буде їй яка плата? Будьте ж розважливі, пане!

Гіггінс. Ну, видавайте їй, скільки там буде треба,— запишіть це в книгу хатніх витрат. (Нетерпляче.) Та на якого дідька потрібні їй гроші? Матиме вона їжу, вбрання. А дайте їй гроші, то вона їх проп’‎є.

Еліза (виклично обернувшись до нього). Та ви просто тварюка! Це брехня: ніхто ніколи не бачив мене п’‎яною. (До Пікерінга.) Ох, пане, ви — джильтмен; не дозволяйте, щоб він наговорював на мене!

Пікерінг (добродушно-напутливо). Чи не спадає вам на думку, Гіггінсе, що дівчина має характер, почуття?

Гіггінс (оцінюючи дивлячись на неї). Ні-ні, я так не думаю. А якщо й має, то не такі почуття, щоб нам панькатися з ними. (Жартівливо). Чи маєте, Елізо?

Еліза. Я маю свої почуття, як і хто завгодно.

Гіггінс (задумано до Пікерінга). Бачите ви трудність?

Пікерінг. Що? Яку трудність?

Гіггінс. Навчити її говорити по граматиці. Сама вимова дасться їй досить легко.

Еліза. Не хочу я говорити по граматиці. Я хочу говорити як продавщиця у квітковому магазині.

Місіс Пірс. Будьте ласкаві, містере Гіггінсе, не ухиляйтеся від розмови. Я хочу знати, на яких умовах має дівчина тут перебувати. І чи одержуватиме вона якусь платню. І що з неї вийде, коли закінчиться ваша наука. Треба хоч трохи заглядати вперед!

Гіггінс (нетерпляче). А що з неї вийде, коли я лишу її в канаві? Скажіть-но мені, місіс Пірс!

Місіс Пірс. То вже її справа, а не ваша, містере Гіггінсе.

Гіггінс. Гаразд, коли я впораюся з нею, ми так само зможемо викинути її назад у канаву, й тоді це знов буде її справа. Отже, з цим усе гаразд.

<...>






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посиланням на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.