Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

ТВОРИ З ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

О. ГЕНРІ

Незвичайні комічні ситуації в оповіданні О. Генрі «Вождь червоношкірих»

Добрим гумором і тонким знанням психології вирізняються твори американського письменника - новоліста О. Генрі. Часом вони ліричні, але інколи — просто кумедні, хоча завжди за сюжетом стоїть певне життєве спостереження. Ужитті багато кумедного, треба лише вміти його бачити. О. Генрі робив це з великою майстерністю.

Узяти, наприклад, стосунки батьків із дітьми: не завжди трапляється порозуміння між поколіннями. Ця тема може бути навіть трагічною, але О. Генрі зосереджує свою увагу на зовсім інших рисах, і от перед нами постають неслухняний хлопчисько, викрадачі-невдахи та батько. До речі, останній лише згадується в оповіданні, з'являючись лише у фіналі, та про родинні стосунки між ним і сином яскраво свідчить написаний ним лист, де Ебензер Дорсет висуває викрадачам оригінальні зустрічні вимоги: «Ви приводите Джонні додому і сплачуєте мені двісті п'ятдесят доларів, а я погоджуюся взяти його у вас геть з рук». Хіба таку ситуацію можна назвати звичайною? Викрадачі, що платять гроші, — це вже кумедно.

То що ж це за хлоп'я, якого рідний батько готовий забрати лише за гроші, а злочинці — заплатити, аби тільки звільнитись від його присутності?

Усі діти час від часу бешкетують, та мало хто доходить до таких крайнощів, як малий Джонні Дорсет. Йому десять років, але у нахабстві та капосництві його перевершити важко. Зустріч Джонні з Біллом починається з того, що хлопчина зацідив злочинцеві уламком цеглини в око (хоча ще не знає, що перед ним викрадач — таке «спілкування» з людьми для нього є нормою). Опинившись у лісі, малий теж не губиться, а починає гру в індіанців. «Жити в печері йому сподобалося, він і думати забув, що він сам бранець». Спливає трохи часу, і викрадачі вже не знають, куди від нього подітися: то «вождь червоношкірих» намагається зняти з Білла скальп, то влаштовує пастки або робить якісь інші кумедні капості. Нічого дивного, що й повернути сина Ебенезер Дорсет радить уночі, бо не хоче відповідати за те, що сусіди «зроблять з людиною, яка приведе Джонні додому». Мабуть, їм усім довелося натерпітися від знайомства з цим хлопцем.

При цілковитій невихованості та некерованості, характер Джонні слабким не назвеш. Мабуть, тому перед ним усі капітулюють і дозволяють рости таким от живим стихійним лихом. Але, якщо зважити на ситуацію, виходить кумедно: дорослі злочинці не знають, як протистояти нахабству малого хлоп'яти, він робить з ними все, що заманеться.

«Ще одна ніч із цим хлопчиськом, — і доведеться мене віддати до божевільні», — каже Білл. Не те, що отримати гроші, — віддати останнє ладні викрадачі, щоб тільки позбавитися від знущань. Тож, усе виходить навпаки: вимагачі і жертва міняються ролями, гроші отримує той, хто за звичайних обставин мав би платити, а читачеві лишається тільки сміятися, дізнаючись, як тікали Білл та його спільник, поки батько тримав свого малого бешкетника.

Звісно, в оповіданні є над чим серйозно замислитися, але саме гумор допомагає визначити проблему: не треба занедбувати виховання, бо інакше дитина стане страшнішою від злочинця.