Калинець І. Переднє слово до видання Н. Кучака
Свою працю я не називаю "перекладом", а тільки "переспівом". І хоч я щільно йду за текстом Н. Кучака, великого вірменського поета XIV ст., я вільно повівся з формою айрена: відійшов від наскрізної рими, бо вона в українському вірші звучить трохи ненатурально. Ритмомелодика переспіву залежала від настрою, навіяного підрядником, а не від музики оригіналу. Зберігаючи ті ж вісім рядків айрена, передаю їх двома катренами. Вільне поводження зі строфікою, не бажане при строгому перекладі, дає можливість дещо наблизити і поетику автора до українського читача: інколи переспів вилився у пісню, як можливо це у Кучака, а іноді звучить як сучасний вірш, що також не так уже й зле для теперішнього читача.
Наапет Кунак
Сто і один айрен або увійти в сад
3
Звідкіля ти взялася така,
що від всякого квіту красніша?
Мені в душу ввійшла, та не тішить
мою душу жага пломінка.
Ти у серці моїм, та візьми
пошукай собі стежки із серця.
Плачу я - і стає мені легше,
коли з нього проллєшся слізьми.
4
Що у світі достойне ридання,
коли серце ним сповнено вщерть?
Перша річ - нещасливе кохання,
друга річ - несподівана смерть.
Не журітеся так за покійним:
йому світ відчинився новий!
Ви мене щиро зором окиньте:
я не мертвий, але й не живий.
9
Із-за гори зійшла зоря
із місяцем упарі...
В моїх обіймах ти –
і я цілую очі карі.
"Як ока, - Бог прорік згори, -
шануй свою кохану:
я двох таких не сотворив
під сонцем незрівняних.
15
Я - очі серед ночі.
А світло, світло - ти!
Ясній, зорій, світи –
без світла гаснуть очі.
Я - риба. Річка - ти!
Без річки риба гине.
Та в іншій знову плине.
Мені ж бо - не змогти.
20
У мене серце - лист багряний,
самітний на гіллі тріпоче.
А по щоках дощі весняні –
то за тобою плачуть очі.
Душа полинула до тебе –
впусти її, мов гостю в хату.
В твоїх обіймах мав я небо,
де неба ще мені шукати?..
51
На покрівлі проти неба
спить собі моя зажура
Гей, впусти мене до себе
чи кажи йти геть з-під муру.
- Не женуть тебе ці стіни.
А на дах лиш місяць вхожий.
У невіданні постій-но,
аж заквітнуть ранку рожі.
93
Я персикове деревце.
Я ріс між диких скель.
Взяли мене звідтіль живцем
у сад чужих осель.
Мішають цукор до води,
вкривають від завій...
О, віднесіть мене туди,
де води снігові.
94
Як пісня багато нам важить!
Сьогодні мені заспівай
про дні - не колишні, а наші,
про рідний, далекий нам, край.
Співаймо оманливі вірші,
краянів добром увінчай.
Ти знаєш, що я є мандрівець –
мандрівнику все у печаль.