Японська література - Хрестоматія Том II (XIV-XIX ст.) - Бондаренко І.П. 2011

Тікамацу Мондзаемон (1653-1724)
Театр. Драматургія

«Японський Шекспір», як іноді називають Тікамацу Мондзаемона зарубіжні дослідники, або «Бог серед драматургів», як величали його співвітчизники, народився в незаможній самурайській родині, що мешкала поблизу Кіото. Справжнім ім’ям майбутнього драматурга було Суґіморі Нобуморі. Коли Нобуморі виповнилося 12 років, його сім’я переселяється до Кіото, де талановитий юнак отримав гарну на той час освіту. Однак військова кар’єра його не приваблювала. Пізніше, незадовго до смерті, відомий драматург про це напише так: «Я народився в родині військових, але залишив військову справу; був наближений до вельмож, проте не спромігся отримати навіть найнижчого сану; мене носило хвилями міського життя, однак мистецтву торгівлі так і не навчився; уникав світу, але справжнім ченцем не став; навчався мудрості, утім теж так і не навчився; намагався про все дізнатися, проте достеменно не пізнав нічого. Щоправда, певною мірою опанував різні види мистецтва Японії та Китаю, включно з піснями, які співають співаки, і фарсами, які розігрують комедіанти. Їх я передавав усно й повіряв своєму пензлю для письма».

Досить рано Мондзаемон долучився до літературної діяльності, випробовуючи свої сили й творче натхнення в різних літературних жанрах. Зберігся вірш-хайку 18-річного юнака, який свідчить про непересічний поетичний талант майбутнього драматурга. Цей вірш увійшов до складу поетичної збірки членів родини Суґіморі, що датується 1671 р.:

Від сорому рятують білі хмари

Ті схили гір,

Де вишні не цвітуть.

Спочатку Мондзаемон пише п’єси лише для театру Кабукі, який знаходився в Кіото. Провідним актором в ньому був його приятель Саката Тодзюро (1647-1709) Загалом він написав для цього театру понад 30 драматичних творів, переважна більшість яких, на жаль, не збереглася й дійшла до нас лише в коротких переказах їх змісту. Зазвичай ці п’єси ґрунтувалися на сюжетах, запозичених автором із численних військових епопей (ґункі-моноґатарі), історико-міфологічних літописів, збірок буддійських легенд (сецува), а також історичних повістей (рекісі-моноґатарі) з відомої серії «Чотирьох дзеркал».

Однак поступово молодого драматурга все більше приваблює надзвичайно популярний у тогочасній Японії серед широких верств населення ляльковий театр дзьорурі, і він починає писати майже виключно п’єси-дзьорурі. Згодом Мондзаемон переселяється до Осаки, де обіймає офіційну посаду штатного драматурга одного з найвідоміших за доби Едо стаціонарного лялькового театру дзьорурі «Такемотодза», заснованого 1684 р. співаком і неперевершеним оповідачем сказань дзьорурі Такемото Ґідаю (1651-1714).

За підрахунками фахівців, за своє життя Тікамацу Мондзаемон написав 114 драматичних творів, з яких 24 — це п’єси на побутову тематику, так звані «міщанські драми» (севамоно), і 90 п’єс військово-історичної тематики, які отримали назву дзідаймоно (— «драми про минулі часи». Постановка кожної нової п’єси видатного майстра ставала справжньою подією в театральному житті країни. Драми Тікамацу Мондзаемона завжди збирали повні зали й роками не сходили зі сцени. Написані виключно для лялькового театру дзьорурі, вони через певний час у дещо зміненому вигляді поповнювали репертуари театрів Но і Кабукі, а згодом склали основу репертуару нового лялькового театру Бунраку, що прийшов на зміну театру дзьорурі. Найвідомішими драматичними творами Тікамацу Мондзаемона вважаються п’єси «Нічна пісня погонича Йосаку з Тамба» («Тамба Йосаку матійо-но кому-робусі») і «Самогубство закоханих на острові Амідзіма» («Сіндзю тен-но Амідзіма»).

Показово, що попри шалений успіх і надзвичайну популярність як цих, так і інших відомих п’єс Тікамацу Мондзаемона, його ім’я починають зазначати на вуличних афішах і в оголошеннях про спектаклі, а також вказувати в театральних програмах лише з 1687 р., коли драматургу виповнилося 34 роки.

Багатство поетичної мови драматичних творів Тікамацу Мондзаемона вигідно вирізняло його п’єси серед п’єс інших відомих драматургів, які теж писали свої твори для театру дзьорурі. Активне і вдале використання різноманітних художньо-стилістичних засобів (повторів, паралелізмів, порівнянь, метафор, гіпербол, риторичних прикрас тощо); майстерне послуговування грою слів (яп.: «каке-котоба», або ще «кен-йо-ґен», «сяре», «дзіґу-ті»; досл.: «подвійні слова», «каламбур»), яка ґрунтується на засадах дуже поширеної в японській мові омонімії та полісемії, що дозволяло надати поетичному тексту подвійний чи додатковий зміст; влучне застосування прийому «юкарі-котоба» (досл.: «споріднені /поєднані/ слова»), суть якого полягає в умінні виразити одним звуковим комплексом значення декількох омонімів або в одночасному контекстуальному використанні кількох значень багатозначного слова — усе це робило мову драматичних творів Тікамацу Мондзаемона надзвичайно поетичною й високохудожньою, оскільки будь-який ліричний монолог чи діалог героїв його п’єс сприймався як цілком завершений поетичний твір.

Слід також наголосити на вагомому внеску драматурга в теорію театру. Різні висловлювання і численні критичні зауваження Тіка- мацу Мондзаемона стосовно різних видів японського театрального мистецтва, спогади про власну творчу діяльність, цікаві коментарі до окремих спектаклів та п’ єс були зібрані й записані вже після смерті видатного драматурга його кращим другом і послідовником Ходзумі Іканом, який 1738 р. видав їх під назвою «Подарунок із Наніва» (яп.: «Наніва-но міяґе»).

І. Бондаренко