Маленький принц

У дитинстві льотчик намалював удава, що проковтнув слона, але всі дорослі бачили в малюнку лише капелюх. Відтоді він зрозумів, що дорослі не здатні сприймати прості, але важливі речі, і облишив спроби порозумітися з ними через мистецтво. Коли він подорослішав і став льотчиком, його літак зазнав аварії посеред Сахари. Саме там, серед піску й тиші, він познайомився з Маленьким принцом — дивним золоточубим хлопчиком із крихітної планети, який попросив намалювати йому баранця.

Принц розповів про свою маленьку планету, де він доглядав за Розою — гордовитою й вередливою квіткою, яку щиро любив. Роза не хотіла показувати своїх почуттів і прикривалася пихою, але насправді дуже сумувала, коли принц покидав планету. Ще він щодня полов баобаби, щоб вони не знищили планету, — і вчив цьому правилу інших: «Причепурився сам уранці — причепури й свою планету».

Маленький принц вирушив у мандри астероїдами. На кожній планеті він зустрічав дорослого, поглиненого власною марнотою: Король, що командував усіма, але нікому не заважав; Шанолюб, якому потрібні були лише оплески; П'яничка, що пив, аби забути сором від того, що п'є; Ділок, який «володів» зірками, але нічого з ними не робив; Ліхтарник, котрий безупинно вмикав і вимикав ліхтар — єдиний з дорослих, чия праця мала сенс, бо він «не думав про себе»; Географ, що писав книжки про планети, не виходячи зі свого кабінету. З усіх цих зустрічей принц виніс один висновок: дорослі — дуже дивакуваті створіння.

На Землі, потрапивши до саду з п'ятьма тисячами рож, принц заплакав: він думав, що його Роза — єдина у світі. Саме тоді з'явився Лис і відкрив йому головну таємницю: «Лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима». Лис пояснив, що Роза дорога принцеві не тому, що вона найкрасивіша, а тому, що він присвятив їй стільки часу і турботи. «Ти назавжди береш на себе відповідальність за тих, кого приручив». Ця зустріч стала духовним центром усіх мандрів принца.

Повернувшись до льотчика, принц поділився знайденою мудрістю. Разом вони знайшли колодязь у пустелі — і вода з нього була «не звичайна вода», а народжена від довгої дороги, від зусиль рук, від щирості серця. Льотчик зрозумів: те, що люди шукають у п'яти тисячах рож, можна знайти в одній-єдиній — якщо шукати серцем, а не очима.

Минув рік із появи принца на Землі. Настав час повертатися — на його планеті лишилася Роза, «така квола і така довірлива», і він за неї відповідав. Прощаючись, принц пообіцяв льотчику, що житиме на одній із зірок і сміятиметься — і відтоді всі зірки для льотчика вміють сміятися. Вранці льотчик не знайшов на піску тіла принца. Збігло шість років, але він досі дивиться на зірки й чує п'ятсот мільйонів дзвіночків — і досі хвилюється: чи не з'їв баранець Рожу?