Короткий переказ - ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК - ДАВНЬОРУСЬКІ БИЛИНИ - 7 КЛАС

Билина — героїчна, інколи соціально-побутова, епічна пісня, поширена в XI—XIII ст. В народі подібні пісні зазвичай називали «старинами» або «старинками», а термін «билина», як гадають, був уведений у XIX ст. І. Сахаровим, який взяв його з вислову «Слова о полку Ігоревім»: «по былинам сего времени» (до того часу подібні твори називали «богатирськими казками»).

Основний зміст билин — розповідь про героїчні подвиги та діяння руських богатирів у боротьбі з поневолювачами рідної землі (південні кочові племена, монголо-татарська орда, різні фантастичні істоти).

Билинний богатир — це узагальнений образ ідеального героя (переважно з народу), в якому втілені риси реальних осіб, а в подіях, описаних в билинах, у фантастичному перебільшенні долинає відгомін реальних історичних подій далекого минулого.

Билини зазвичай поділяють на два типи: військові, власне героїчні (билини про Іллю Муромця, Добриню Нікітича, Альошу Поповича) та соціально-побутові, в яких, проте, також наявний героїчний елемент («Вольга і Микула», «Дюк Степанович», билини про Садка).

В українських народних казках, переказах та легендах збереглися герої билин (наприклад Ілля Муромець).


ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА СОЛОВЕЙ-РОЗБІЙНИК


З міста Мурома, з села Карачарова виїжджав відважний добрий молодець Ілля Муромець. Помолився він рано в церкві в Муромі, а до обідні хотів уже стольного міста Києва дістатися.

Під’‎їхав він до славного міста Чернігова і бачить: немов чорне вороння, обложило місто військо велике, і не можна ні пішки пройти, ні конем проїхати, птиця тут не пролітає, сірий звір не пробігає . Почав Ілля те військо велике конем топтати та списом колоти, доки його не здолав. Коли ж до самого Чернігова наблизився, повиходили звідти жителі чернігівські, міську браму відчинили і прохали його бути у них за воєводу.

— Не піду я до вас у Чернігів воєводою, — відповів Ілля. — Покажіть мені краще найпрямішу дорогу до стольного міста Києва.

Сказали йому жителі чернігівські:

— Найпряміша дорога колодами завалена, травою заросла, і давно вже ніхто по тій дорозі не проходив і на доброму коні не провідин. Там, біля болота чорного, біля берези кривої2, біля страшної річки Смородини та біля хреста Левонидового3 сидить на дубі Соловей-розбійник, Одихмантів син. Свище Соловей по-солов’‎їному, кричить лиходій-розбійник по-звіриному, і від того посвисту та покрику вся трава-мурава сплітається, лазурові квіточки осипаються, темні ліси до землі пригинаються, а хто із людей надійде — всі мертві лежать. П’‎ятсот верст найпряміший шлях тягнеться, а кружний шлях — тисячу верст4.

1Соловей-розбійник — втілення ворожої сили, що постійно приступили до Києва. Дехто з учених уважає, що це — втілення розбійницьких ватаг, які не підкорялися князю київському (В. Авенаріус) і які користувалися звуковою мовою — свистом.

2Полото й крива береза в народних уявленнях були місцями, де збиралися нечиста сила, представником якої є також і Соловей-розбійник. Підкріплює цю думку й згадка про річку Смородину.

3 Левонидів хрест — хрест, узятий князем Володимиром із Корсуня і встановлений потім у Києві на Лугах. Згодом так звався хрест на безлюдді, «кий за народними уявленнями також був місцем, де збиралася нечиста сила. Левонидів, — можливо, від єпископа Левонтія, а може, хрест був з ліванського кедра. Біля цього хреста, за билинами, браталися також богатирі й звідси починали свої мандрівки.

1 Відстань тут казково перебільшена.

Пустив Ілля свого коня богатирського і поїхав найпрямішою дорогою. З гори на гору добрий кінь перескакує, з пагорба на пагорб перемахує, а мілкі річки та озерця поміж ніг пропускає.

Як наблизився він до річки Смородини і до болота чорного, до кривої берези і до хреста Левонидового, засвистів тут Соловей по- солов’‎їному, закричав лиходій-розбійник по-звіриному, і зразу ж богатирський кінь почав спотикатися. Мусив Ілля Муромець бити коня канчуком по крутих ребрах, і кінь помчав далі. Потім узяв свій тугий лук, натяг тятиву і випустив гартовану стрілу в Солов’‎я-розбійника. Влучила стріла Солов’‎ю в праве око, і покотився той на сиру землю.

Пристебнув Ілля розбійника до правого стремена булатного і повіз по чистому полю до його гнізда. А в тому гнізді Солов’‎їному були якраз три його дочки улюблені. Глянула старша дочка у віконечко та й каже:

— Іде наш батечко Соловей-розбійник чистим полем, на добрім коні сидячи, і везе він чоловіка, до правого стремена припнутого.

Глянула у віконечко середульша дочка.

— Іде батечко по роздоллю, по чистому полю, і везе чоловіка, до правого стремена припнутого.

Подивилася й молодша дочка.

— Іде це чоловік, і сидить він на доброму коні та нашого батечка везе, до булатного стремена припнутого і з правим оком вибитим.

Загукала вона до зятів Солов’‎їних:

— Ой, чоловіки наші кохані! Беріть ви рогатини звірині, та біжіть на роздолля, в чисте поле, і вбийте того чоловіка.

Похапали зяті рогатини й побігли в чисте поле, щоб убити чоловіка. Та сказав їм Соловей-розбійник, Одихмантів син:

— Кидайте, зяті мої, рогатини звірині та покличте цього чоловіка в гніздо Солов’‎їне, нагодуйте його їжею смачною, напоїть питвом медовим1 і наділіть камінням коштовним.

Покидали зяті рогатини і закликали чоловіка до гнізда Солов’‎їного. Не послухав він зятів і подався далі чистим полем та найпрямішою дорогою.

А в славному Києві-граді Володимир-князь, із церкви вийшовши, обідати збирався у світлиці бенкетній. Аж тут підоспів на князівський широкий двір Ілля Муромець. Зупинив коня серед двору і в палату білокамінну ступив. Хрестом себе осінив, князеві Володимиру та всім його родичам уклонився на чотири боки. Почав Володимир-князь молодця випитувати:


1Питво медове — виготовлене з меду, розведеного водою, і зварене, — улюблений хмільний напій у часи Київської Русі. В Україні мед як напій був популярний аж до XX століття.


Розкажи, з якої ти землі і як тебе по імені, по батькові величають.

Я із славного міста Мурома, із села Карачарова, а звуть мене Ілля Муромець, Іванів син.

Каже тоді Володимир:

Чи давно ти з Мурома виїхав і якою дорогою до стольного Києва-града добирався?

Вранці відстояв я Божу службу у Муромі, а до обідньої служби у стольному Києві-граді хотів бути. Проте довелося в дорозі затриматись, їхав я найпрямішою дорогою до Києва-града, потім їхав повз болото чорне, повз річку Смородину, повз криву березу та хрест Левонидів.

Не повірив йому Володимир-князь:

Брешеш мені в очі, чоловіче, та ще й насміхаєшся! Біля славного міста Чернігова війська сила-силенна стоїть; там ані пішки пройти, ані конем проїхати, сірий звір не проскочить, чорний ворон не пролетить.

А біля болота того чорного, біля річки Смородини, біля кривої берези та хреста Левонидового Соловей-розбійник сидить. Як свисне він по-солов’‎їному, як закричить по-звіриному, то, хто з людей там опиниться, всі мертві падають.

Соловей-розбійник на твоєму дворі, — відповів Ілля. — Вибився йому праве око і до стремена булатного його припнув.

Швидко підвівся Володимир-князь, накинув на плече шубу куничу, соболину шапку наклав на одне вухо і вийшов на широкий щир подивитися на Солов’‎я-розбійника, до стремена припнутого.

Засвищи-но ти, — повелів йому князь, — по-солов’‎їному, закричи, собако, по-звіриному.

Відповів Соловей-розбійник:

Не у тебе я сьогодні, князю, хліб їм, тож не хочу тебе і слухати. Я обідав сьогодні в Іллі Муромця і тільки його й послухаю.

Наказав Ілля Муромець Солов’‎ю-розбійникові князя потішити: Ану засвищи впівсвисту солов’‎їного, закричи впівкрику звіриного!

Відізвався на те Соловей-розбійник:

— Мої рани криваві запечаталися, тож не можуть уста мої свистати-кричати. Нехай князь наллє мені чару вина зеленого1, вип’‎ю я її, і рани мої загояться, а уста розтуляться. Отоді вже зможу я засвистати і закричати.

Сказав Ілля князю Володимиру:

— Піди, князю, до світлиці своєї бенкетної і налий там чару вина зеленого, та не малу, а на півтора відра, і піднеси те вино Солов’‎ю розбійникові.

Налив князь вина півтора відра, старими медами розведеного. Взяв Соловей-розбійник однією рукою чару від князя, випив її од ним духом, а тоді як засвище на весь голос по-солов’‎їному, як закричить по-звіриному, і зразу ж усі маківки на теремах покривилися, віконця розсипалися, люди у дворі замертво попадали, а Володимир-князь куничою шубою вкрився.

Швидко скочив тут Ілля Муромець на коня, вивіз Солов’‎я в чисте поле, відрубав йому буйну голову, а тоді промовив:

— Досить тобі свистати по-солов’‎їному та кричати по-звіриному, досить смутити-сльозити батьків і матерів, досить удовити жінок молодих та сиротити діток малих.

І став Ілля Муромець після цього першим богатирем київським.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.