Короткий переказ - СМЕРТЬ МАТЕРІ ЮГОВИЧІВ - СЕРБСЬКА НАРОДНА БАЛАДА - 6 КЛАС
Милий Боже, що за дивне диво!
Ой зібралось військо на Косові,
А в тім війську Юговичів дев’ять1,
А десятий Юг-Богдан поважний.
Молить Бога Юговичів мати,
Щоб він дав їй очі соколині
Та ще й білі крила лебедині,
Пролетіти на Косове рівне
І побачить Юговичів дев’ять,
Десятого — батька Юг-Богдана.
Як молила, вимолила в Бога:
Дав їй Бог і очі соколині,
Дав їй Бог і крила лебедині.
Тож вона майнула на Косове,
Бачить мертвих Юговичів дев’ять,
Десятого — батька Юг-Богдана.
Дев’ять там списів у землю вбито,
Що сидить на кожнім ясен сокіл,
Що стоїть при кожнім кінь юнацький,
А лежить при кожнім лев прелютий2.
Заіржали дев’ять добрих коней,
Заревіли дев’ять лютих левів,
Дев’ять соколів заклекотали...
1 Число 9 є типовим для фольклору.
2 У слов’янському фольклорі витязі часто зображуються у супроводі соколів та гончаків. У даному випадку образ лютих левів замість гончаків символізує військову доблесть братів Юговичів.
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила,
Узяла всіх дев’ять добрих коней,
Узяла всіх дев’ять лютих левів,
Узяла і соколів тих дев’ять.
Повернулася у дім свій білий.
Іздалека невістки пізнали,
Зустрічати вибігли свекруху, —
Дев’ять удовиць тут закувало,
Заридало дев’ять тут сиріток,
Ще й заржало дев’ять добрих коней,
Заревіло дев’ять лютих левів.
Дев’ять соколів залкекотало.
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила.
А як північ уночі настала,
Заіржав Дем’янів кінь буланий,
Запитала мати у невістки:
«Невістонько, Дем’янова мила!
Чом заржав Дем’янів кінь буланий!
Чи він хоче білої пшениці,
Чи води він прагне із Звечана1»
Відказала Дем’янова жінка:
«Ой, свекрухо, Дем’янова нене!
Він не хоче білої пшениці,
Ні води не прагне із Звечана,
Та його Дем’ян так призвичаїв,
Що овес до півночі жує він,
А опівночі руша в дорогу.
Тож сумує за своїм він паном,
Що до нього довго не приходить».
Та тверде старенька мала серце
І сльози гіркої не зронила.
Вранці, як на світ благословилось,
Прилетіли два ворони-круки,
Що в крові їм крила по рамена,
Що із дзьобів біла піна капле.
1 Звечан — у пісні річка неподалік Косового поля. Насправді такої річки не існує, таку назву має місто поблизу Косова.
А несуть вони юнацьку руку,
Золота на тій руці обручка, —
Кинули вони ту руку нені.
Взяла руку Юговичів мати,
Обернула, глянула на неї,
Підклика Дем’янову дружину:
«Невістонько, Дем’янова мила!
Пізнаєш ти руку цю юнацьку?»
Відказала Дем’янова жінка:
«Ой, свекрухо, Дем’янова мати!
Ця правиця нашого Дем’яна,
Я пізнала золоту обручку,
Що дала Дем’янові при шлюбі».
Взяла мати Дем’янову руку,
Обернула, глянула на неї;
До руки промовила тихенько:
«Ручко мила, грушко недоспіла!
Де зросла ти, де тебе зірвали?
А зросла ти у мені на лоні,
А зірвали на Косові рівнім!»
Серце тут напружилося в неї,
З болю серце в неї розірвалось
По синах по дев’ятьох із горя,
По десятім Юг-Богдані сивім.
Переклад М. Рильського
Коментар
Славне героїчне минуле країни, яскраві і трагічні сторінки історії зазвичай оспівуються у народних епічних піснях. До таких пісень належать героїчні юнацькі пісні сербів, болгар, македонців, в яких юнаки — мужні воїни, богатирі, захисники рідної землі.
Сербія, як і інші країни, відстоювала свою незалежність і свою віру в битвах із завойовниками, але 1349 року зазнала поразки на Косовому полі, внаслідок чого пережила нелегкі часи турецького поневолення. Кілька століть намагалися серби скинути турецьке ярмо і тільки 1878 року здобули незалежність. Трагедія народу відбилася в героїчних юнацьких піснях, які виконували мандрівні співці-гуслярі.
Зазвичай героїчні балади оспівують ратні подвиги і мужність воїнів, захисників рідної землі, але не меншу стійкість виявляють і ті, хто залишається вдома — матері й дружини. Дев’ять синів виростила мати Юговичів, дев’ять славних воїнів. Усі вони боронили рідну землю на Косовому полі, і всі полягли, не відступивши перед ворогом. З ними склав свою голову і доблесний Юг-Богдан, батько. Милістю Божою надані матері були «очі соколині» й «білі крила лебедині», «майнула» вона на Косове, де побачила синів і чоловіка свого. Дев’ять списів в землю вбито, а на кожнім списі сидить ясен сокіл — символ душі загиблого героя. А ще при кожному воїні кінь стоїть юнацький — відвага, та лев прелютий — ненависть Юговичів до ворогів. Та «сльози гіркої» не зронила матір, бо «тверде старенька мала серце», розуміла: сини загинули за свободу й щастя рідної землі. Незламний твердий дух виявляє мати, коли плачуть невістки, що водночас стали вдовами, подає вона їм приклад мужності. І лише коли два ворони-круки принесли старенькій юнацьку руку, не витримало материнське серце: напружилося й з болю розірвалось...
Балада «Смерть матері Юговичів» — гімн незрівнянній мужності й стійкості жінки-матері.