Зав’язка. Дощ припиняється, залишаючи світ кришталево чистим. Ліричний герой зазначає: «Щойно вщухнув дощ. Парує зелень». Це момент «павзи» у всесвіті, коли небо очищується і спалахує призахідними кольорами. Для поета це час для глибоких роздумів.
Розвиток дії. Прокидається східний вітер, який несе пахощі весни. Лі Бо описує весну як активну силу, що творить «найтонші квітки». Проте краса — це пастка, бо вона тимчасова. Герой бачить, як сонце западає за гору, і розуміє: скоро «квіт опаде» і настане тиша вечора.
Кульмінація. Розуміння того, що все навколо — лише мить, викликає у героя щире зітхання. Він не хоче бути свідком руйнації краси. Його погляд приковують далекі гори, що височіють над долиною. Саме в цей момент народжується головна ідея: відвідати гори, щоб знайти істину, яка не залежить від зміни пір року.
Розв’язка. Герой обирає шлях духовного відлюдництва. Вірш завершується маренням про гори як простір, де немає фальші. Це не втеча від життя, а перехід до вищого рівня буття — гармонії з Дао, де панує «спокій і простір».
