«Сплін та ідеал» - ЗБІРКА «КВІТИ ЗЛА» - ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

Цикл «Сплін та ідеал» — центральний і найбільший у збірці — має складну структуру. «Ми можемо говорити про тематичне групування віршів, своєрідну медитацію на певну тему: муза, ідеал, краса, сплін тощо, і про окремі підцикли: І-ХХІ — вступний філософський; ХХІІ-ХХХІХ — цикл Жанни Дюваль; XL-XLVIII — Аполлонії Сабатьє; XLIX-LVII — Марі Добрен1; LVIII-XCIV — філософські поезії на випадок або «Нові квіти зла».

Назва циклу акцентує увагу на основній темі: трагічна несумісність дійсності та ідеалу. Вона проявляється вже у вірші «Благословення», коли мати проклинає свого новонародженого сина-поета. Ця тема певною мірою є складовою широкої теми — стосунків Поета і Юрби (сонет «Альбатрос»),

Несподіване тлумачення протиставлення дійсності й ідеалу знаходимо в зображенні Музи — споконвічної супутниці Поета:

Щоб заробить на хліб, немов дитина в хорі,

Співати мусиш ти мольби й псалми суворі,

Не віруючи в них, або юрбі на сміх

Являти мусиш ти, циркачко зголодніла,

В невидимих сльозах принади свого тіла

І реготатися із болестей своїх.

«Продажна муза». Переклад Д. Павличка

Певним ідеалом може бути кохання:

Коли, склепивши зір, в осінні вечори

Грудей твоїх палких я пахощі вдихаю,

Щасливі береги незвіданого краю

З’‎являються мені, як сонце з-за гори.

«Екзотичний аромат». Переклад Д. Павличка

Проте кохання у віршах Бодлера дисгармонійне, як і все життя навколо; воно радше пекельне, аніж райське:

Вимолюю твого жалю, моя кохана,

З безодні темної, куди мій дух упав;

Тут ніч надовкруги, — крізь тьму пливуть, як плав,

Прокляття, стогони, хула безперестанна.

«De profundis clamavi»2. Переклад Д. Павличка

1 Поезії, що входять до «жіночих» циклів, були присвячені конкретним жінкам, чиї імена згодом і отримали.

2 3 глибини волаю (латин.).

Титульна сторінка збірки поезій Ш. Бодлера «Квіти зла». Перше видання. 1855 р.

У розумінні Бодлера, кохання — де двобій (про що свідчить уже сама назва вірша), у якому учасників чекає загибель і, зрештою, пекло:

Там — пекло! Друзі там! Котімся й ми на дно,

Моя вчителько, без докорів сумління,

Щоб наших зненавид увічнити шаління!

«Duellum»1. Переклад Д. Павличка

І все ж таки спогади про кохану — це спогади про Ідеал:

Так, чиста й сяюча, ясна моя Богине,

Твій вид у спогаді переді мною лине,

Над оргій рештками, над чадом марноти.

«Духовне світання». Переклад Д. Павличка

Поета надихали на вірші про кохання різні за характером і вдачею жінки. Критики так пишуть про їхню роль у житті Бодлера: якусь називають добрим ангелом-захисником, якусь — злим демоном. Пригадаємо слова Т. Готьє: «Різноманітні жінки виникають у глибині віршів Бодлера, але їм не можна дати імена. Це типи, а не особистості. Вони відтворюють «вічну жіночність», а кохання, яке відчуває до них поет, — це Кохання взагалі, а не конкретне кохання».

Кохання, яке не змогло захистити від спліну, має хоча б трохи приглушити страх смерті:

Жахна могила жде, так дайте ж на коліна

Покласти вам своє затьмарене чоло,

Тужити, що пройшла пора жарка й промінна, .

Відчути осені згасаюче тепло.

«Осіння пісня». Переклад Д. Павличка

Жах смерті й «лютий сплін» стають наскрізними темами збірки. Якщо «світова скорбота» романтиків була викликана переважно недосконалістю світу, то бодлерівський сплін виникає насамперед із внутрішнього самовідчуття:

1 Двобій (латин.).

І довгий катафалк з блискучими дверима

Проходить у душі; подолана давно

Надія хлипає, й розпука нещадима

Встромляє в череп мій прачорне знамено.

«Сплін» («Як небеса тяжать, мов покришка сталева.,.»).

Переклад Д. Павличка

Шарль Бодлер підкреслює швидкоплинність людського життя, невблаганність часу:

Всі радощі втечуть, як сільфи голубі,

За обрій, в тінь куліс, погасне світу диво...

Дивися — кожна мить відкушує жаждиво

Шматочок розкоші, дарований тобі.

Немов комар їдкий, секунда за годину

Тобі три тисячі шістсот разі/в бринить: —

Тоненьким хоботком незрима, підла мить,

Я висмоктала вже твого життя частину І

«Годинник». Переклад Д. Павличка