Світова література (рівень стандарту) 10 клас - Ю.І. Ковбасенко - Грамота 2010

Паризькі картини - ЗБІРКА «КВІТИ ЗЛА» - ШАРЛЬ БОДЛЕР (1821-1867)

Хоча самозосередження — улюблений стан бодлерівського героя, він не байдужий до картин, які оточують його в повсякденному житті. Бодлер — поет міста. Настрої циклу «Паризькі картини» неначе подібні до «настроїв» доби: світанок — сподівання на краще, вечір, сутінки — утрата цих сподівань: 4

Прокинувшись, з чуттям нудоти

Я вздрів житло своє страшне,

І в душу прокляті гризоти

Вп'ялися, ранячи мене.

Жалобний маятник, як досі,

Видзвонював несхибний хід,

І небо сутінню лилося

На зболений, закутий світ.

«Паризький сон». Переклад М. Москаленка

Як майстер сугестії (латин, suggestio — натяк, навіювання) Бодлер доречно використовує ці «відповідності». Вечірні сутінки змінюються передранковими:

Світанок, вбравшися в рожеве і зелене,

Виходив повагом на набережні Сени,

І трудівник-Париж свої знаряддя брав

Та очі протирав, вертаючись до справ.

«Передранковий смерк». Переклад М. Москаленка

Персонажі цього розділу — звичайні мешканці великого міста. У кожного з них своя особлива історія чи таємниця, яку намагається розгадати ліричний герой. Особливо зворушливо поет розповідає нам про старих жінок, яких він часто зустрічає на паризьких вулицях:

Були краснішими колись оці страхіття

Від чистих Епонін і від Лаїс палких.

Тепер вони старі, потворні, лихом биті,

Лиш душу зберегли. Отож, любімо їх!

«Старі жінки». Переклад М. Москаленка

Це звичайні жінки, у житті яких не було нічого яскравого й незвичного: одна провела свою молодість у притоні, інша колись була маловідомою акторкою, чиє ім’‎я пам’‎ятав лише суфлер, або циркачкою, що потішала публіку в парку Тіволі. Проте «найбільше милі» ті, які «добути мед з печалі спромоглись» (порівняйте бодлерівський принцип «добування добра зі зла»), у яких у житті не було навіть таких невеличких радостей:

Одна — мордована стражданням батьківщини,

А з другої — як міг, знущався чоловік,

Ще інша згадує про хресний шлях дитини,

Солоних їхніх сліз не висохне потік!

«Старі жінки». Переклад М. Москаленка

Однак біди їх не зломили: вони зберегли свою душу, їхні очі ще «до світла всміхнені, божисто осяйні», а їхній останній шлях, здається, веде до колиски — так схожі вони в останні свої дні на дітлахів1. Ці старі жінки на метушливих вулицях великого міста зворушують:

О рідні! Зболені! Страшні! Куди

йдете ви? Прощаймося.

Ще день — і де, в краю якім

Ви будете, вісімдесятилітні Єви,

Господнім пазурем позначені жахним?

1 Цей Бодлерів прийом дивно нагадує барокову метафорику. Так, у П. Кальдерона поняття «колиска» і «труна» дуже часто трапляються як суміжні. Та й образ старих відповідає химерній бароковій антитетичності, досить згадати відомий сонет Кальдерона «Ті, що були веселістю й красою...».

Е. Мане. Портрет Жанни Дюваль. 1862 р.







На нашому Youtube каналі публікуються відео скорочених творів класиків зарубіжної літератури. Переходьте на канал, підписуйтесь та слідкуйте за новими публікаціями. Кожен день ми додаємо щось новеньке.