БЕРНАРД ШОУ 1856-1950 - НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ДРАМАТУРГІЇ наприкінці XIX - на початку XX ст.

«Драма ідей», міфологізм, парадокс, гумор, іронія, роман.

1. Пригадайте міф про Пігмаліона та Галатею. Розкажіть про різні варіанти міфу, його втілення в мистецтві.

2. Назвіть ознаки жанрів комедії та роману.

З Дубліна до Лондона. Творчість англійського письменника ірландського походження Бернарда Шоу — одне з найвизначніших явищ у драматургії XX ст. Оригінальний і сміливий новатор, він розвинув традиції Г. Ібсена й відкрив перед світовим театром нові перспективи.

Джордж Бернард Шоу народився 26 липня 1856р. в м. Дубліні (Ірландія) у сім’‎ї дрібного службовця. Через схильність батька до пияцтва мати й троє дітей дуже страждали. «Якби в нас, у дітей, не було уяви, схильності до ідеалізації, захоплення музикою, морського берега та нашої природної доброти, важко сказати, до якого цинічного варварства ми могли б дійти», — згадував пізніше драматург. Мати дуже любила музику, вона гарно співала, у домі жив талановитий музикант Джон Ванделер Лі, друг сім’‎ї. Атмосфера мистецтва допомагала моральному становленню майбутнього письменника.

У 1871 р. Б. Шоу закінчив дублінську школу, але через матеріальні нестатки не зміг навчатися далі. Того ж року мати залишила чоловіка й поїхала до Лондона. П’‎ятнадцятирічний Бернард залишився разом зі своїм хворим, морально спустошеним батьком. «Я сумував без музики, яка полишила дім із від’‎їздом матері. Але її піаніно залишилося, я навчився грати й одразу взявся за Бетховена й Моцарта».

Б. Шоу був змушений працювати клерком у земельній конторі, потім його призначили головним касиром. Він був ретельним працівником, але ненавидів службу, мріючи присвятити себе мистецтву. У 1876 р. юнак виїхав до Лондона, щоб попрощатися зі смертельно хворою сестрою Агнес. Більше в Дублін він не повернувся. «Англія завоювала Ірландію, тож мені не залишалося нічого, як приїхати сюди й завоювати Англію», — писав він.

У Лондоні Б. Шоу почав писати, але його перші романи не друкувало жодне видавництво, грошей не вистачало, і молодий автор змушений був приймати матеріальну допомогу від матері, яка давала уроки музики. «У Лондоні я почувався іноземцем, я був ірландцем, тобто навіть гірше за іноземця. Я не мав освіти. Але все, що я знав, не вивчалося в англійських університетах, а того, чого там навчали, я не знав і не міг цьому вірити. Я був провінціалом і повинен був змінити спосіб мислення Лондона», — писав Б. Шоу.

У 1880-і роки Б. Шоу захопився різними ідейними концепціями. У 1884 р. юнак вступив до Фабіанського товариства, члени якого виступали за ліберально-законодавчі реформи в Англії. Письменник вірив, що людей, незалежно від їхньої класової належності, можна переконати в необхідності перебудови світу.

Прагнення змінити суспільство й людей були тісно пов’‎язані з боротьбою Б. Шоу за новий театр.

Б. Шоу відтворив дух, інтелектуальне життя, моральні й ідейні пошуки своєї доби.

Будинок, у якому народився Б. Шоу. м. Дублін (Ірландія). Сучасне фото

«Справжній прогрес стане можливим, якщо ми зможемо виховати людей із вільною свідомістю» (Б. Шоу).

Боротьба за новий театр. Фабіанське товариство організувало лекції про видатних письменників сучасності. Б. Шоу вирішив читати лекції про норвезького драматурга Г. Ібсена, яким дуже захоплювався. У цей час формувалися естетичні погляди митця. Наприкінці XIX ст. англійський театр переживав глибоку кризу. На сцені тоді представляли застарілий репертуар. Образи й події, які бачили глядачі, були відірвані від їхнього реального життя. Намагаючись реформувати англійську драматургію, Б. Шоу використовував здобутки Г. Ібсена. Саме з популяризації творчості Г. Ібсена він розпочав тривалу боротьбу за нову, проблемну й сучасну англійську драму. У 1891 р. вийшла друком його книжка «Квінтесенція ібсенізму», у якій були викладені основні естетичні принципи Б. Шоу, що згодом були втілені в п’‎єсах митця. Друге видання книжки, доповнене чотирма новими розділами, було опубліковано 1913 р. Естетичні погляди драматурга викладені не тільки у «Квінтесенції ібсенізму», а й в інших працях — «Досконалий вагнеріанець» (1895), «Здоров’‎я мистецтва» (1908) та ін.

Твори Г. Ібсена приваблювали Б. Шоу передусім реалістичністю й інтелектуальністю. Він уважав, що норвезький письменник значно наблизив театр до життя, духовних запитів сучасних людей, зробив їх співучасниками драматичної дії. Також відзначив несподіваність трактувань життєвих явищ у Г. Ібсена, коли загальноприйняті закони й норми, фальшиві стосунки й оманливий світ перетворюються на протилежність. На думку Б. Шоу, Г. Ібсен умів виявляти приховану сутність подій та образів за допомогою парадоксу — думки, що суперечить усталеним поглядам. Парадокс стане одним із провідних художніх прийомів у п’‎єсах самого Б. Шоу.

Англійський драматург ішов за Г. Ібсеном у розробленні нового жанру — «драми ідей». Г. Ібсен активно використовував у своїх п’‎єсах дискусії. А Б. Шоу, спираючись на досвід попередника, уважав, що внутрішній рух ідей має стати провідним чинником сюжету. У боротьбі ідей драматург убачав характерну ознаку сучасного життя й умови формування світогляду людей, їхнього духовного розвитку.

Письменник уникав зовнішньої інтриги у своїх п’‎єсах, більшість із них містять дотепні діалоги героїв, які обговорюють питання сучасного життя. Приводом для дискусій стає не тільки ситуація, у яку потрапляють дійові особи, а й складні проблеми — суспільні, культурні, моральні тощо.

Драматична колізія в п’‎єсах Б. Шоу висуває перед героями необхідність відкрито висловлювати свої погляди й позиції, вступати в суперечки, боротися за свої прагнення, почуття та ідеали. У такій формі драматург розгортає перед публікою різноманітні ідеї. Автор не претендує на вичерпність відповідей у своїх п’‎єсах, головне для нього — щоб люди самі думали й шукали власні рішення. Призначення театру, на думку Б. Шоу, полягає в тому, щоб внутрішньо пробуджувати людей, спонукати їх мислити, викликати відлуння в їхній душі.

Б. Шоу запропонував нову концепцію героя. На його думку, людство поділяється на філістерів (міщан, обивателів), ідеалістів і реалістів. Ідеаліст, або романтик, — це людина, що прагне до високої мети, але не розуміє реальності й живе поза нею. А реаліст, навпаки, не має ілюзій, проте невпинно прагне до практичного поліпшення дійсності. За словами Б. Шоу, у світі на 700 філістерів припадає 299 ідеалістів і лише один реаліст. Письменник створював образи героїв-реалістів, які виражали його авторську позицію щодо перетворення світу.

Хоча Б. Шоу захоплювався творчістю Г. Ібсена, йому не подобалися трагічні розв’‎язки Ібсенових драм. На думку Б. Шоу, норвезький драматург «не зміг уникнути шекспірів-

У творах Б. Шоу парадокси мають життєву основу, це не тільки несподівана думка, а й незвичайна ситуація, конфлікт, які порушують усталений хід подій, відкриваючи сутність сучасного світу й людини.

Б. Шоу про новий театр

«Цікавою може вважатися лише та драма, у якій порушено й розглянуто проблеми, характери, вчинки героїв, що мають безпосереднє значення для сучасної аудиторії».

«Глядач повинен залишати театральну залу з тривожним відчуттям того, що життя, відображене в п’‎єсі, стосується його особисто, він має знайти якийсь вихід для себе й інших, бо сучасний стан цивілізації не сумісний з його розумінням честі».

«Хто такий сучасний драматург? Це той, хто збуджує людську свідомість, хто йде попереду, як Прометей, і веде за собою інтелект людства».

ського трагізму: майже кожна його п’‎єса завершується вбивством, самогубством, розпадом родини або іншими катастрофами». Драматург уникав трагічних сюжетів і розв’‎язок: «Мої герої не чинять ніяких карних злочинів, вони живуть звичним життям у звичайному світі, але повсякденність для них не менш трагічна, аніж у В. Шекспіра. Трагізм криється в реальних подіях і ситуаціях».

У цьому плані Б. Шоу протиставляв Г. Ібсену А. Чехова: «У чеховській п’‎єсі «Вишневий сад» сентиментальні ідеали нашого освіченого класу руйнуються не менш сильною, аніж у Г. Ібсена, рукою автора, проте зовні не трапляється нічого жахливого, крім того, що сім’‎я не може утримати старий будинок. Увесь трагізм у п’‎єсі А. Чехова перенесений у внутрішній світ персонажів, які не можуть існувати по-старому в умовах нової доби». Однак Г. Ібсен завжди залишався улюбленим письменником Б. Шоу.

Утверджуючи ібсенізм і «нову драму», письменник переглядав засади класичної літератури. Особливу увагу він приділив у своїх теоретичних працях В. Шекспіру. Б. Шоу вважав його неперевершеним майстром драматичної інтриги та яскравих характерів, а також сміливим новатором у галузі англійської мови. На думку Б. Шоу, п’‎єси В. Шекспіра на межі XIX-XX ст. стали для англійських театрів своєрідним засобом утечі від дійсності та життєвих проблем. Визнаючи велике значення В. Шекспіра в історії світової драматургії, Б. Шоу водночас виступав за нову, сучасну, злободенну драму. Він образно порівнював В. Шекспіра з Бастилією, яка «має скоритися перед сучасністю».

І разом з тим Б. Шоу палко захищав В. Шекспіра від вульгарних трактувань, наполягаючи, щоб виконавці шекспірівських ролей брали уроки у видатних учених-лінгвістів для правильного відтворення кожного слова генія.

У боротьбі за оновлення англійського театру й «нову драму» Б. Шоу підтримували прогресивні критики, театральні діячі, актори (В. Арчер, Дж. Грейн, Дж. Ечерч, Ф. Фарр та ін.).

Драматургічна спадщина. У грудні 1892 р. в лондонському «Незалежному театрі» відбулася прем’‎єра першої п’‎єси Б. Шоу «Будинки вдівця». «Я не досяг тоді успіху, — згадував Б. Шоу, — зате викликав резонанс. Це мені так сподобалося, що я вирішив зробити ще одну спробу...» Але наступні його п’‎єси на сцені поставили не скоро. Постановкам творів Б. Шоу перешкоджали театральна цензура, а також сувора атмосфера вікторіанської доби (за часів правління королеви Вікторії). Один із цензорів заборонив показувати п’‎єсу «Професія місіс Уоррен» по всій Англії. Тоді Б. Шоу знайшов вихід: він вирішив звернутися не до глядачів, а до читачів. 1898 р. опублікував збірку «П’‎єси неприємні», до якої ввійшли перші три його драми. У передмові він пояснив назву збірки: «Я використовую тут драматичну дію, щоб спонукати читача замислитися над деякими неприємними фактами життя». У цих п’‎єсах, за словами автора, «ми стикаємося не лише з комедією й трагедією окремих людських характерів і доль, а й, на жаль, із соціальними болячками». Найбільш «неприємною» для суспільства п’‎єсою стала «Професія місіс Уоррен», у якій було порушено проблему проституції, що, на думку Б. Шоу, «викликана зовсім не аморальністю жінок чи розпустою чоловіків», а тим, що жіноча праця в Англії оплачується настільки низько, що «жінкам доводиться продавати себе, аби не померти з голоду».

Того ж 1898 р. Б. Шоу опублікував другу збірку «П’‎єси приємні», до якої ввійшли драми «Зброя і людина», «Кандіда», «Обранець долі», «Поживемо — побачимо». Утім, назва збірки була іронічною, адже критика суспільства в книжці була так само гострою. Просто драматург змінив авторські підходи: ретельніше розробляв інтригу, використовував відомі публіці прийоми «добре зроблених п’‎єс», увів елементи розважальності.

У 1900 р. він опублікував третю збірку «П’‎єси для пуритан», яка містила драми «Учень диявола», «Цезар і Клеопатра», «Звернення капітана Брассбаунда». І знову назва збірки приховувала парадокс. У ній Б. Шоу кинув виклик тим, хто вважав, що в драмах має бути обов’‎язковим любовний сюжет. У всіх трьох п’‎єсах автор обійшовся без нього. І в подальшій діяльності також уникав романтичних інтриг, любовних колізій, надаючи перевагу реальним ситуаціям. Отже, у 1890-і роки Б. Шоу сформувався як драматург.

Б. Шоу з акторами, учасниками вистав, задіяних у його п’‎єсах. Фото. м. Лондон. 1930 р.

У 1900-і роки п’‎єси митця нарешті були поставлені на сценах лондонських театрів. Діяльність драматурга в «Незалежному театрі», лондонському театрі «Ройял Корт» та ін. засвідчила про блискучий розквіт англійської драматургії XX ст., яка вплинула на світову культуру загалом. Твори «Перша п’‎єса Фант» (1911), «Пігмаліон» (1912) мали величезний успіх у публіки. Пізніше були створені п’‎єси «Дім, де розбиваються серця» (1919), «Свята Жанна» (1923). Останній твір, присвячений французькій героїні Жанні Д’‎Арк, користувався великою популярністю в усій Європі.

У 1930-1940-і роки Б. Шоу продовжив театральну діяльність. Він заглиблюється в проблеми людського світогляду, розвитку інтелекту, духовної культури. Його цікавлять шляхи морального вдосконалення людства, досягнення істини, самоусвідомлення особистості в суспільстві. Письменник писав не лише комедії, а й реалістичні драми, історичні трагедії: «Женева» (1938), «Мільярди Байанта» (1947), «Вигадані притчі» (1948). У 1949 р. була створена маленька п’‎єса для лялькового театру «Шекс проти Шо», де діють дві ляльки-маріонетки: одна зображує В. Шекспіра, а друга — самого Шоу. Вони сперечаються про переваги своїх творів, і лялька Шо стверджує, що його п’‎єси мали таке саме значення для сучасності, як і п’‎єси Шекса для його доби. У такій символічній формі автор показав боротьбу між «старою» і «новою драмою», що тривала все його життя.

Останні роки письменник жив у маєтку Ейот Сент-Лоуренс. Помер 2 листопада 1950 р. Після його смерті німецький письменник Т. Манн сказав: «Він зробив усе, що міг, щоб зменшити розрив між істиною й дійсністю, щоб допомогти людям піднятися на новий ступінь суспільної зрілості. Він викривав людські вади, але ніколи не сміявся над людьми. Він був другом людей, і таким, я гадаю, він залишиться в серці й пам’‎яті людства».

У 1925 р. Б. Шоу отримав високу винагороду — Нобелівську премію в галузі літератури «за творчість, позначену ідеалізмом і гуманізмом, за яскраву сатиру, яка поєднується з винятковою поетичною красою».

У 1938 р. письменнику вручили премію «Оскар» за сценарій до кінофільму «Пігмаліон».