Постмодернізм - XX - ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ - підготовка до ЗНО та ДПА

Постмодернізм - XX - ПОЧАТОК XXI СТОЛІТЬ - підготовка до ЗНО та ДПА

Постмодернізм — світоглядно-мистецький напрям, який в останні десятиліття XX ст. приходить на зміну модернізму. Цей напрям — продукт постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

Вперше термін «постмодернізм» згадується в роботі німецького філософа Рудольфа Панвіца «Криза європейської культури» (1914), але поширився він лише наприкінці 1960-х рр. спершу для означення стильових тенденцій в архітектурі, спрямованих проти безликої стандартизації, а невдовзі — у літературі, живописі та музиці (поп-арт, «новий реалізм», гепенінг тощо).

Як філософська категорія термін «постмодернізм» отримав поширення завдяки філософам Жаку Деріда, Жоржу Батаю, Мішелю Фуко й, особливо, книзі французького філософа Жана-Франсуа Ліотара «Стан постмодерну» (1979).

Постмодерністи, завдяки гіркому історичному досвідові, переконалися у марноті спроб поліпшити світ, втратили ідеологічні ілюзії, вважаючи, що людина позбавлена змоги не лише змінити світ, а й осягнути, систематизувати його, що подія завжди випереджає теорію. Прогрес визнається ними лише ілюзією, з’являється відчуття вичерпності історії, естетики, мистецтва. Реальним вважається варіювання та співіснування усіх (і найдавніших, і новітніх) форм буття.

Принципи повторюваності та сумісності перетворюються на стиль художнього мислення з притаманними йому рисами еклектики, тяжінням до стилізації, цитування, переінакшення, ремінісценції, алюзії. Митець має справу не з «чистим» матеріалом, а з культурно освоєним, адже існування мистецтва у попередніх класичних формах неможливе в постіндустріальному суспільстві з його необмеженим потенціалом серійного відтворення та тиражування.

Визначальні риси постмодернізму:

•    культ незалежної особистості;

•    потяг до архаїки, міфу, колективного позасвідомого;

•    прагнення поєднати, взаємодоповнити істини (часом полярно протилежні) багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій;

•    бачення повсякденного реального життя як театру абсурду, апокаліптичного карнавалу;

•    використання підкреслено ігрового стилю, щоб акцентувати на ненормальності, несправжності, протиприродності панівного в реальності способу життя;

•    зумисне химерне переплетення різних стилів оповіді (високий класицистичний і сентиментальний чи грубо натуралістичний і казковий та ін.; у стиль художній нерідко вплітаються стилі науковий, публіцистичний, діловий тощо);

•    суміш багатьох традиційних жанрових різновидів;

•    сюжети творів — це легко замасковані алюзії (натяки) на відомі сюжети літератури попередніх епох;

•    запозичення, перегуки спостерігаються не лише на сюжетно-композиційному, а й на образному, мовному рівнях;

•    як правило, у постмодерному творі присутній образ оповідача;

•    іронічність та пародійність.

Американський літературознавець Ігаб Хассан відзначає такі риси:

•    невизначеність;

•    фрагментарність;

•    деканонізація;

•    втрата Я;

•    іронія;

•    гібридизація;

•    карнавальність;

•    сконструйованість.

Порівняльна таблиця «модернізм — постмодернізм» за Брайніним — Парсеком


Модернізм

Постмодернізм

Скандальність

Конформізм

Антиміщанський пафос

Відсутність пафосу

Емоційне заперечення попереднього

Ділове заперечення попереднього

Первинність як позиція

Вторинність як позиція

Оцінне в самоназві: «Ми — нове»

Безоціночне в самоназві: «Ми — все»

Декларована елітарність

Недекларована демократичність

Переважання ідеального над матеріальним

Комерційний успіх

Віра у високе мистецтво

Антиутопічність

Фактична культурна спадкоємність

Відмова від попередньої культурної парадигми

Виразність кордону мистецтво-немистецтво

Усе може називатися мистецтвом


Герой літератури постмодернізму — людина, яка почувається «дуже незатишно у холодному всесвіті» (У. Еко), є розгублена, усамітнена, яка втратила духовні орієнтири, зневірилась в ідеалах минулого. Постмодернізм зобов’язаний своїм виникненням розвиткові новітніх засобів масових комунікацій — телебачення, відеотехніки, комп’ютерної техніки. Виникнувши насамперед як культура візуальна, постмодернізм в архітектурі, живопису, кінематографі, рекламі зосередився не на відображенні, а на моделюванні дійсності шляхом експериментування зі штучною реальністю — відеокліпами, комп’ютерними іграми, диснеївськими атракціонами.

Серед перших виразно постмодерністських творів — романи Умберто Еко «Ім’я троянди» (1980), П. Зюскінда «Запахи» (1985), Д. Апдайка «Версія Роджерса» (1985), Томаса Пінчона «Веселка гравітації» (1973).






Віртуальна читальня Зарубіжної літератури для студентів, вчителів, учнів та батьків.

Наш сайт не претендує на авторство розміщених матеріалів. Ми тільки конвертуємо у зручний формат матеріали з мережі Інтернет які знаходяться у відкритому доступі та надіслані нашими відвідувачами. Якщо ви являєтесь володарем авторського права на будь-який розміщений у нас матеріал і маєте намір видалити його зверніться для узгодження до адміністратора сайту.

Дозволяється копіювати матеріали з обов'язковим гіпертекстовим посилання на сайт, будьте вдячними ми затратили багато зусиль щоб привести інформацію у зручний вигляд.

© 2007-2019 Всі права на дизайн сайту належать С.Є.А.