Жанр канто в творчості Леопарді
Неокласицистичною є головна жанрова форма поезії Леопарді — канто, тобто пісня; ця жанрова форма далека як від народної пісні, так і від романтичного пісенного жанру, що засновується на фольклорному прототипі. Канто — оригінальна жанрова форма, витворена Леопарді, вільна й гнучка, "пристосована" для вираження думки й почуття в їхньому русі, зміні акцентів і відтінків, підпорядкована внутрішньому ліричному ритму, їй властива вільна строфіка, переважно білий вірш, який час від часу, скоряючись внутрішньому ритму, може переходити то в римований, то, навпаки, у вільний.
У перших канто - «До Італії», «Пам'ятник Данте» (1819), «На весілля сестри Паоліні» (1821), «До Анжело Маї» (1820) - молодий поет намагається вкласти романтичний пафос в строгу класицистичну форму. У ліриці початку 20-х років втілюються песимістичні настрої поета, його сумніви в можливості героїчного діяння. Тема трагічного дисонансу між прекрасної ілюзією і безглуздою жорстокістю життя з'єднується у філософсько-алегоричних канто «Брут молодший» (1821), «Остання пісня Сафо» (1822) з романтичною темою бунтівної особистості, гинула в протиборстві з тиранією долі.