Основні теми сонетів В. Шекспіра - кохання до Смаглявої леді, дружба. Відображення внутрішнього світу ренесансної людини. Художні особливості сонетів В. Шекспіра
Мета: розкрити роль ліричного доробку Вільяма Шекспіра як «вінця» англійської поезії доби Відродження, показати новаторство у використанні сюжетної форми та розширення тематики сонета порівняно з його розвитком за доби Раннього та Зрілого європейського Ренесансу; розкрити гуманістичний пафос почуттів ліричного героя Шекспіра, специфіку його світосприйняття й світорозуміння; особливу увагу звернути на художнє вирішення теми дружби й кохання та специфіку поетики шекспірівських сонетів.
Обладнання: фрагменти художнього фільму «Шекспір закоханий»; сонет №130, сонет №116 англійською; трейлер до фільму «Шекспір закоханий».
Сонети — це ключ, яким Шекспір відкрив своє серце.
Вільям Вордсворт, англійський поет XVIII—ХІХ століть
Перебіг уроку
І. Актуалізація опорних знань учнів. Мотивація навчальної діяльності.
Учитель. Ми розпочинаємо знайомство з текстами безсмертних творінь Вільяма Шекспіра. У розмові про шедеври Шекспіра у восьмому класі ми доторкнемося двох дивовижних ліній - це сонети й світла трагедія «Ромео і Джульєтта». Час створення сонетів, дослідники, вважають 1592-1598 роки, тобто це твори першого періоду розвитку таланту поета і драматурга. І ми розпочинаємо урок саме зі знайомства з сонетами, щоб зрозуміти, яким в них постало бачення світу й людини, як у них відбилося гуманістичне світосприйняття молодого Шекспіра, як його сонети пов’язані з ренесансною сонетною традицією, а в чому є новаторськими. Аналізуючи сонети 66, 116 та 130, маємо усвідомити, у чому полягає специфіка зображення почуттів і переживань ліричного героя. Важливо побачити розширення й поглиблення сонетної тематики у віршах Шекспіра, відчути навіть у перекладах чарівність і неперевершену досконалість мікрограм, продиктованих серцем ліричного героя.
- Ми не вперше доторкаємося до однієї із улюблених поетами віршових форм - сонета. Згадайте, яку роль сонет відігравав у період Раннього Відродження в Європі. Хто з митців і в зв’язку з чим використовував сонет? (Данте й Петрарка оспівали своїх коханих - Беатріче й Лауру.)
- Дайте визначення сонета як віршової форми. Чому її часто називають канонічною?
- Які типи європейського сонета вам відомі? (Італійський, англійський та французький сонети.)
- Що ви знаєте про розробку англійських форм сонета? (Новації у сонетній формі належать Томасові Райєту (1503-1542) та Генрі Серрею (1517-1547). Райєт, здобувши чудову освіту в Кембриджському університеті, певний час був визначною постаттю при дворі Генріха VII. У 1527 році в складі дипломатичної місії він відвідав Італію й захопився лірикою Петрарки. Він почав перекладати сонети Петрарки англійською, а потім створював за їх зразком власні поезії. Відтак Райєт увів жанр сонета в англійську літературу. Друг і послідовник Райєта Генрі Серрей перекладав сонети Петрарки й створював оригінальні вірші в цьому жанрі, значно удосконаливши його форму. Сонет Серрея складається з трьох катренів і заключного двовірша (куплета) з парною римою. Цією формою потім скористався й Вільям Шекспір, створюючи свої сонети.)
- Якщо розробка англійської схеми сонета була здійснена Генрі Серреєм, чому ж тоді англійський сонет у літературознавстві називають шекспірівським? (Сонети Шекспіра, за визначенням відомого російського шекспірознавця О. Анікста, є «вінцем англійської лірики доби Відродження», вони завершили «класичну» добу не лише англійського, але й світового сонета. Тому форму англійського сонета прийнято називати шекспірівською.)
Завдання: Спробуємо зрозуміти, в чому ж полягає «класичність» (взірцевість) сонетів Вільяма Шекспіра
ІІ. Оголошення теми уроку. Робота над темою уроку.
Теоретична розвідка (За Н. Міляновською)
Закладена ще Петраркою ідеалізація образів ліричних героїв та їхніх почуттів визначила зміст і англійських сонетів. У 90-ті роки мода на сонет в Англії набула надзвичайного поширення: за той час, коли Шекспір написав свої 154 вірші, в різних збірках було видано більше двох з половиною тисяч сонетів інших авторів. А скільки ще сонетів було написано, а не опубліковано! Всі англійські сонети повністю вкладалися в традиції петраркізму. Їх писали вишуканою, піднесено-урочистою мовою. Створюючи сонети для вузького кола друзів і не призначаючи їх для широкого кола читацької публіки, Шекспір зумів переступити через обмеження, які цей жанр накладав на кожного поета його епохи. Він відмовився від ідеалізованого зображення переживань ліричного героя і писав сонети як своєрідний інтимний щоденник - емоційно й надзвичайно відверто. Водночас Шекспірові вдалося зламати ще одну традицію, яка була притаманна не лише жанру сонета, а й усій англійській поезії загалом, - у його віршах практично відсутні античні мотиви, його герої не ховаються за екзотичними іменами, а вишукана й піднесено-урочиста мова тогочасної поезії замінена такою живою розмовною говіркою, що точний її переклад іншими мовами деколи просто неможливий. У тогочасній поезії сонети Шекспіра були явищем несподіваним, неординарним та до кінця гідно не оціненим. Сьогодні їх визнано вершиною світової лірики.
Центральними образами 154 шекспірівських сонетів є ліричний герой, його молодий друг і кохана, яку прийнято називати Смаглявою леді. Тематично сонети вражають своєю різноманітністю, але переважно вони присвячені темам дружби, кохання, ревнощів та роздумів ліричного героя про сенс буття. Душевні переживання ліричного героя - пристрасні й хвилюючі - це реакція на живу дійсність, а не на умовну ідею чи уявний образ. У його почуттях та думках віддзеркалився світогляд людини доби Ренесансу, для якої кохання і дружба стали визначальними цінностями, а зацікавленість оточуючою реальністю - поштовхом до глибоких життєвих узагальнень. Дослідники сходяться на тому, що порядок сонетів у книжці, виданій 1609 року, не належить Шекспірові - сам він розташував би їх логічніше й послідовніше, але навіть у такому вигляді можна простежити наскрізний сюжет, що проходить крізь усю збірку.
- Як ви зрозуміли, в чому полягав новаторський підхід Шекспіра до використання сонетної форми? (Це відмова від ідеалізованого зображення переживань ліричного героя та відсутність античних мотивів і використання живої розмовної говірки городян.)
- Чому сонети Шекспіра сприймаються як поетичний щоденник ліричного героя?
З’ясування первинних вражень учнів від прочитання окремих сонетів Шекспіра
- Які сонети Шекспіра і в чиїх перекладах ви прочитали?
- Яке враження вони на вас справили?
- Чи читали ви сонети Шекспіра мовою оригіналу?
- Які теми порушує у своїх сонетах Шекспір?
Художній світ сонетів Вільяма Шекспіра:
154 сонети, створені впродовж 1592-1598 років
Провідні теми:
- оспівування образу коханої жінки;
- оспівування чоловічої дружби (під впливом філософії Платона);
- осмислення творчості як пам’ятника (вплив Горація);
- оспівування повноти, бурхливості й пристрасності земного кохання (вплив Сапфо);
- зображення трагізму самотності людини в дусі ренесансного ідеалізму
Особливості поетики шекспірівських сонетів:
- використання консейту - ускладненої розгорнутої метафори, де в чуттєво унаочнених образах зближуються далекі явища чи абстрактні поняття;
- сонети Шекспіра як автономні завершені вірші складають сюжетний цикл, який будується на розвитку стосунків між ліричним героєм, молодим другом і «смаглявою леді»;
- ліричний герой сонетів Шекспіра - найважливіша ланка у смислорозумінні цих віршових творів;
- образна система сонетів Шекспіра має своїм джерелом живу реальність
- світ почуттів ліричного героя тісно пов'язаний і зі світом природи, і з життям суспільства.
Висновок: «Звернувшись до строгої форми сонета, Шекспір вийшов за межі традиційних тем і поетичних норм. Він наповнив сонети багатим змітом, глибокою думкою, хвилюючим людським почуттям; надав їм різноманітного звучання, високої поетичної довершеності. Всі ці особливості підносять сонети Шекспіра над тогочасною англійською лірикою й дають підставу розглядати їх як новий і вищий її етап, як «вінець англійської лірики доби Відродження».
- Що відомо про популяризацію сонетів Шекспіра? (Вперше збірка сонетів була надрукована у 1609 році видавцем Томасом Торпом, і за життя Шекспіра сонети більше не видавалися. Нову публікацію було здійснено лише у 1640 році видавцем Джоном Бенсоном зі значними переробками, вилученнями та перестановками. Інтерес до творів Шекспіра був відроджений після майже сторічного забуття завдяки розвиткові в Європі романтизму і використанню поетами-романтиками форми сонета.)
- Чи мають провідні образи сонетів Шекспіра своїх прототипів? Що про це відомо? (Два провідні образи сонетів Шекспіра, - образ Смаглявої леді та «юного друга» ліричного героя викликали в шекспірознавстві чергову низку гіпотез. Образ прекрасного юного друга дослідники розкодовують як об’єднання рис двох реальних людей, що були сучасниками Шекспіра - лорда Саутгемптона, 19-річного графа Генрі Різлі та майбутнього лорда-камергера при дворі короля Якова і юного Вільяма Герберта, графа Пемброка. Хто з них більше вплинув на Шекспіра, залишається загадкою. Розглядаючи сонети як автобіографічні твори, дослідники впродовж ХІХ-ХХ століть висловлювали різні здогадки. Парадоксом, який залишається нерозкритим до сьогодні, залишається той факт, що зі 154 сонетів 126 присвячено юному другові й лише 26 - Смаглявій леді. Ким була кохана Шекспіра - не відомо. Так, наприкінці ХІХ століття особливо популярною була версія, нібито за образом Смаглявої леді приховується придворна дама Єлизавети І Мері Фіттон. Уже в наш час, у 1973 році, англійський історик А. Роуз висунув нову гіпотезу, згідно з якою прототипом Смаглявої леді була донька придворного музиканта італійця Б. Бассано Емілія, одружена з Вільямом Ланьє, батько якого також був музикантом при королівському дворі. Сучасний український шекспіролог М. Габлевич вважає, що образ Смаглявої леді написаний, насамперед, як виклик тогочасним канонам, а, як відомо, антиканон має бути гіперболізованим, щоб бути переконливим. Через це абсолютна приземленість образів, що характеризують кохану ліричного героя (самого поета), дає підстави сумніватися, що в сонеті 130 ми маємо справжній портрет цієї жінки.)
- Перегляньте фрагмент художнього фільму «Шекспір закоханий» або російськомовний трейлер до фільму «Шекспір закоханий». Чи відповідає кінематографічний образ коханої поета його відображенню в сонетах? Яка з гіпотез щодо прототипу Смаглявої леді, по-вашому, найбільш близька до образу, створеного Гвінет Пелтроу? Чи можна Віолу Ессекс вважати ще одним гіпотетичним прототипом Смаглявої леді?
«Враження-розуміння сонета 130 Вільяма Шекспіра»
1. Прослуховування (читання) сонета 130 мовою оригіналу Аланом Рікманом.
2. Виразне читання сонета 130 українською мовою (переклад Дмитра Паламарчука)
У сонеті 130 Шекспіра розкривається його особистісне сприйняття коханої жінки. Англійський поет Вільям Вордсворт писав, що «сонети - це ключ, яким Шекспір відкрив своє серце». Кохана ліричного героя Шекспіра далека від ренесансного ідеалу жіночої краси (кохані Данте Аліг’єрі та Франческо Петрарки були білявками ідеальної краси і гармонійності, більш подібні до богинь, ніж до реальних земних людей). Лірична героїня, оспівана у сонеті 130 Шекспіром, - реальна і земна («кроки милої - цілком земні»). Не відповідають шляхетному ідеалові Раннього Відродження й портретні деталі тої, що хвилює уяву ліричного героя. Підтвердженням цього є перші два катрени сонета. Вона повна протилежність Беатріче й Лаурі, яких сприймали як богинь, мадонн. «Дише так вона, як дишуть люди», вона чорнокоса смаглявка, яка майже нічим не вирізняється поміж іншими (а, можливо, у думці М. Габлевич є сенс - поет умисно принижує образ коханої, щоб показати, що вона йому дорога не винятковою вродою, а чимось іншим? Можливо, таким чином він кодує свої стосунки з жінкою, кохати яку не має права?). Не має вона й якихось особливих внутрішніх принад - мелодійного голосу, надзвичайної чарівності чи гострого розуму або мудрості. Вона - конкретна істота реального світу, а не божество, не абстракція. Ліричний герой Шекспіра, незважаючи на земну простоту цієї жінки, саме її вирізняє з-поміж інших: «І все ж вона найкраща...» Вона найкраща саме для нього. Хтось інший, можливо, не звернув би на неї уваги, але вона єдина, адже бачать її очі закоханого ліричного героя. У тексті сонета Шекспір йде від радикальних заперечень, своєрідного заземлення образу коханої до всього двох характеристик, які видають його істинні почуття: «кроки милої» та «вона - найкраща», які підносять її над усім світом, над усіма його принадами, досконалостями, мистецтвом. І все те, що спочатку сприймалося як заперечення, завдяки двом останнім рядкам сонета сприймається як ствердження. Поет разом з ліричним героєм не боїться зізнатися в тому, що його хвилює краса земної обраниці, нехай вона й не відповідає канонам краси, ідеалам сонетної лірики дантовопетрарківського спрямування. Можемо говорити про новаторство Шекспіра, який створює опозиційний образ коханої жінки, чия цінність для ліричного героя вимірюється лише силою його кохання до неї. Провідна ідея сонета 130 Вільяма Шекспіра - уславлення кохання реальної земної людини до іншої реальної земної людини, до жінки, такої ж, як тисячі інших, але єдиної для ліричного героя. Цим самим Шекспір стверджує абсолютне право кожної людини кохати й бути коханим (коханою) незалежно від того, чи відповідаєш ти особисто канонам краси. Серце закоханої людини зірке. Воно здатне побачити прекрасне, єдине й неповторне саме в коханій людині.
- З чим у даній інтерпретації ви не погоджуєтесь, чому?
- Що ви хотіли б додати особисто від себе у модель смислорозуміння сонета 130 Вільяма Шекспіра?
«Враження-розуміння сонета 116 Вільяма Шекспіра»
Сонет 116 Вільяма Шекспіра розкриває у поетичній формі його концепцію кохання. У цьому вірші образ ліричного героя й поета зливаються в одне ціле. Вирішення проблеми кохання ускладнюється ще й тим, що проблема любові, кохання постає в любовному трикутнику, де ліричний герой виявляється зайвим: «Не буду я чинити перешкоди єднанню двох сердець...». Сам закоханий, ліричний герой приймає єдино правильне, з його погляду, рішення - поступитися своєму суперникові, що став її обранцем. Це позиція жертовного гуманізму, але, з іншого боку, - це й абсолютно тверде розуміння, що серце кожної людини має право обирати, кого кохати, й на милування нема силування, як стверджує народна мудрість. У контексті циклу сонетів, присвячених зображенню стосунків ліричного героя зі Смаглявою леді та юним другом, доречним може бути припущення, що «єднання двох сердець» стосується двох дорогих ліричному героєві людей, і хоча це болюче ранить його власне серце, він не перестає любити свою кохану й уважати другом її обранця. Навпаки, ліричний герой Шекспіра стає філософом, здатним осмислити Любов як абстрактне поняття, як морально-філософську категорію. Як він цього досягає? Через дослідження природи істинної Любові, через її вираження у метафорах («над бурі зведений маяк», «зірка провідна»), через заперечення («Любов - не блазень у руках часу»).
Справжність любові для ліричного героя Шекспіра визначається її піднесеністю над світом буденності, її протиставленням часові й скороминучості всього тлінного в світі. Любов нетлінна. Порівняймо: у перекладі Маршака - «Любовь не знает убыли и тлена», «не страшны ей времени угрозы»). «Навісна стихія», «буря» у сонеті сприймаються як життєвий вир, у якому існує єдиний дороговказ - це Любов. Метафори «маяк» та «зірка» знаходяться в одній площині - площині Всесвіту: «маяк» як дороговказ у бурях земного існування, «зірка» ж більше асоціюється з дороговказом для душі людини, тією силою, що здатна піднести людину на космічний рівень. Любов сприймається на самій верхівці життєвої вертикалі, поза часом, тому що вона вічна. І навіть зрада коханої людини не може змінити розуміння цінності любові для ліричного героя-гуманіста і для всього людства в цілому. Вона «не блазень у руках часу» («не кукла жалкая у времени в руках») - вона сама всевладна й вічна. Час здатен «своїм серпом» зітнути усе матеріальне, земне. Любов - це категорія позачасова, духовна. Але весь парадокс у тому, що як найцінніший дар духовності й душевності, вона приходить до смертних людей. Парадоксальною видається й позиція ліричного героя Шекспіра, зраненого в самісіньке серце.
Здавалося б, з позиції логіки, він має безмежно страждати, поступившись своїм коханням. Але у цьому й проявляється велич ліричного героя Шекспіра, здатного самозречено радіти щастю іншої людини, не бути перешкодою «єднанню двох сердець». Тому в підтексті ми прочитуємо ще одну важливу лінію: кохання принесене у жертву заради дружби. Біль втраченого кохання і філософія кохання ліричного героя стають поетичними рядками, а відтак - надбанням вічності. Тому ми маємо право говорити про злиття образу автора й ліричного героя у двох заключних рядках вірша, які постають у фіналі сонета як одне ціле
- поет-філософ, що усвідомив природу й цінність Любові і здатен її оспівати у віршах:
«Як це брехня - я віршів не писав,
І ще ніхто на світі не кохав».
(Переклад Д. Паламарчука)
«А если я не прав и лжет мой стих,
То нет любви - и нет стихов моих!»
(Переклад С. Маршака)
В обох варіантах перекладу кохання і творчість стають єдністю, аксіомою.
«Ліричний герой сонетів Шекспіра розмірковує не лише про кохання й дружбу, але й про руйнівні сили свого часу, які прирікають на безглузду загибель і любов, і дружбу, і талант. Невимовно жорстокий і потворний світ, що оточує поета, але у десятки разів нестерпніше, коли це розумієш. З першого рядка сонета 66 на читача звалюється безжальна правда безстрашних слів про злочинну добу. Навіщо жити, якщо сам факт життя ліричного героя робить його співучасником «мерзотностей» часу. І у відчаї він кличе смерть... але випрямляється душа, протестує і рветься в надії, тому що він розуміє, що торжеству мерзотності можуть протистояти лише любов і дружба, які одвіку виправдовують життя: «...Но как тебя покинуть, милый друг!» Цей рядок шекспірівського сонета, як промінчик світла у пітьмі. «Милый друг!» - ось сенс життя. Він (чи вона) - ланка зв’язку між відчаєм і надією. І чим міцнішою є ця ланка любові й дружби, тим сильнішим є духовне єднання між ліричним героєм та «милым другом», то менше шансів має мерзота на перемогу. Ось чому у Шекспіра негідники завжди самотні. Для них любов і дружба - просто нікчемні слова. Шекспір натомість у ці вічні поняття вкладає глибокий філософський сенс. Вони не лише допомагають ліричному героєві вистояти перед жорстокими ударами долі, але й підносять та сповнюють благородством душу, надихають на творчість, а творчість непідвладна силам зла. Вона безсмертна, оскільки несе нескінченну естафету добра і любові, благородної дружби та світлої віри в майбутнє, усвідомлюючи нерозривний зв'язок епох. У цьому й криється гуманістичний пафос геніальної поезії Шекспіра, його розуміння ідеалу гармонії почуттів».
ІІІ. Рефлексія.
Бесіда.
- Що ви особисто для себе відкрили у розглянутих на уроці сонетах Вільяма Шекспіра? З чим ви не погоджуєтесь у тлумаченнях?
- Яким є наскрізний сюжет циклу сонетів Шекспіра? Обґрунтуйте.
- Визначте провідні мотиви сонетів Шекспіра. Запишіть у зошити.
- Яке почуття й чому дає ліричному героєві душевні сили?
- Спробуйте провести паралелі між сонетом 66 Шекспіра та фрагментом поеми Овідія «Чотири покоління людські». З якою добою, за Овідієм, співзвучний час, у якому живе ліричний герой Шекспіра? Аргументуйте висновки цитатами.
- Доведіть, що Шекспір є тонким знавцем людської психології та володіє історико-філософським ракурсом бачення навколишньої дійсності. Наведіть приклади з розглянутих сонетів.
- Доведіть, що центром усіх сонетів Шекспіра є його ліричний герой. Як це пов’язано з ренесансною ідеєю утвердження самоцінності людини?
- У чому полягає новаторство Шекспіра у зображенні кохання і коханої жінки порівняно з ідеалами Середньовіччя (образ Прекрасної дами) та Раннього Відродження (образи Беатріче й Лаури в сонетах Данте й Петрарки)?
- Доведіть, що любов у сонетах Шекспіра зображена відповідно до ренесансного світосприйняття і розуміння цього почуття гуманістами.
Ми залишаємо великого поета і драматурга за творчістю - він пише свою невмирущу світлу трагедію «Ромео і Джульєтта», про яку й піде мова на наступних уроках.
IV. Домашнє завдання.
Опрацювати С. 186-213, прочитати трагедію «Ромео і Джульєтта» у повному обсязі*.